Ніч у самотньому жовтні

11 жовтня

Ранок видався жвавий. Зробивши обхід, я пішов надвір. Нічого недоречного я не помітив, тож рушив до будинку Доброго Доктора. Однак, тюпаючи дорогою, почув знайомий голос із гайка праворуч:

— Це, сер, той самий пес!

— Звідки ви знаєте? — спитав другий.

— Я запам’ятав масть — у нього така сама. Крім того, цей теж трохи накульгує на ліву передню лапу, має таке саме рване праве вухо...

Старі бойові рани, наслідок давньої сварки з одним безтямним хлопцем у Вест-Індії...

Звісно, це Великий Детектив говорив зі своїм супутником.

— А хто тут у нас хороший хлопчик? — сказав він. — Хороший пес. Хороший пес.

Згадавши свою виставу минулого вечора, я пометляв хвостом і спробував прибрати дружнього вигляду.

— Хороший пес, — повторив він. — Покажи нам, де живеш. Веди нас додому.

Говорячи це, він погладив мене по голові. Руки в нього були значно тепліші, ніж у того друга тварин, котрий спілкувався зі мною минулого разу.

— Додому. Біжи додому.

Згадавши Сірохвістку в колодязі, я відвів їх до Морріса з Мак-Кебом. Почекав на ґанку, доки хтось підійшов до дверей у відповідь на детективів стукіт, а тоді вшився й попрямував до Графової крипти. Результати були цікаві. Ще цікавіше стало, коли я пробіг звідти просто до оселі Доброго Доктора.

Після цього я пройшов ще кілька відрізків, перевіряючи свої висновки.