Безпросвітна сірість, мряка. Зробивши обхід, я зрання вийшов перевіряти, що коїться біля будинку. Уночі я кілька разів ходив потроху просувати ту справу, тож цього ранку був зморений. На світанку прилетів Голка.
— Він знову розгулював зі своїми арбалетниками, — доповів кажан. — Я й досі точно не знаю, скільки їх, але можу показати, де один живе.
— Пізніше, — сказав я. — Я дуже зайнятий.
— Гаразд. Покажу ввечері, якщо ми обидва будемо вільні.
— За поліцію щось чути?
— Поліцію? А що з нею?
— Не зважай. Розповім пізніше. Якщо мене ніхто не випередить.
— То побачимось, — сказав кажан і стрілою відлетів.
Я пішов до трупа й тягнув його, аж доки не відчув, що більше й кроку ступити не зможу. Тоді я доплентався додому. Щелепи боліли, лапи нили, давалися взнаки давні рани від тієї історії із зомбі.
Коли я відпочивав під деревом, прийшла Сірохвістка.
— Як воно? — спитала кішка.
— Більш-менш, — відказав я. — Ще далеко, але схований він досить надійно. Бачив кобилу. Дійшов висновку, що із цим ти розібралася.
— Так, Вапнюга охоче згодився. Шкода, що ти не бачив його в ділі. На кобилу він справив неабияке враження.
— Добре. Хтось з’являвся?
— Так. Трохи раніше я стежила за констеблевим домом. Туди заходив інспектор із міста. А також Великий Детектив і його супутник із забинтованим зап’ястком.
— Бідолаха. І довго вони пробули?
— Інспектор — ні. А Детектив і до вікарія завітав, і ще до кількох.
— Ого! І що ж він їм казав, цікаво?
— Мені не було чути. Але по тому Детектив добряче повештався округою. Вони навіть трохи зайшли на поля в бік маєтку Доброго Доктора.
— У Графовому напрямку хоч не ходили?
— Ні. Зате розпитували Оуена щодо бджільництва. Звісно, це був лише привід. А ще я бачила, як вони зауважили стріли у вашій стіні.
— Зараза! — сказав я. — Забув. Треба з ними щось зробити.
— Тепер маю дещо закопати, — сказала кішка. — Спробую вибратися до тебе пізніше.
— Так. Я теж маю трохи справ.
Я знову зробив обхід, тоді пішов до полісмена та відтяг його ще далі. Тепер я міг порівняти й виснував, що задубілі трупи тягати легше, ніж гнучкі, а цей саме знову пом’якшав.
Прийшов вечір. Джек знову зазбирався в місто. На цьому етапі Гри завжди треба терміново добути кілька інгредієнтів. Цього разу місто роїлося патрульними, декотрі з яких ходили парами. Промайнула Шалена Джилл, змусивши кількох перехожих озирнутися вслід; крізь одчинені двері якогось генделика я побачив самотнього Растова за пляшкою горілки й чаркою (цікаво, як у таких випадках ведеться Вапнюзі, якщо він усередині?); пробіг подібний до Бубона щур, несучи в зубах палець; продибав Оуен із парою замурзаних вугіллям приятелів, співаючи щось нерозбірливе валлійською; показався Морріс у перуці, вбраний як жінка й густо нафарбований, попід руку з Мак-Кебом.
— Народ гуляє, — відзначив Джек, — поки ще не закрутилося по-справжньому.
Кудлатий чолов’яга з пов’язкою на оці, збіса кульгавий, а ще й сухорукий, прошкандибав повз нас, продаючи олівці з цинового кухлика. Я завмер у стойці, коли він ще навіть не вийшов із туману, за запахом упізнавши замаскованого Великого Детектива. Джек купив олівця, щедро заплативши.
— Спасибі, начальнику! — пробурчав продавець і пошкутильгав геть.
Цього разу наш пошук був украй тяжкий і, мушу зазначити, господар пішов на незвичний ризик. Коли ми тікали від численних патрульних-свистунів, ліворуч відчинилися двері й знайомий голос покликав:
— Сюди!
Ми пірнули всередину, двері за нами м’яко зачинили, а за кілька хвиль я почув, як повз пробігли полісмени.
— Дякую! — прошепотів Джек.
— Радий допомогти, — відказав Ларрі. — Здається, нині всі наші в місті.
— Час наближається, — сказав Джек, аж тут із його пакунка потроху закапало.
— Маю рушник, можете скористатися, — запропонував Ларрі.
— Дякую. Звідки ви знали, що він може стати в пригоді?
— Я передчуваю, що буде.
Цього разу він нас не проводжав. Проминувши міст, я відпросився в господаря й побіг волокти труп. Щось його вже знайшло й трохи понадгризало, але тіло й досі було майже ціле.
Борючись із тягарем, я наче почув, як зі мною звідкись ізгори привіталася Сірохвістка. Але рот мій був зайнятий і я не хотів припиняти роботу, щоби глянути, чи мені не здалося.