Переслідуваний

9 проти 100…

Річардс повертався назад вузьким коридором, де ледве міг пройти один чоловік. Фрідмен, радист, навіть не підвів на нього очей. Донаг’ю теж. Річардс зайшов у кухню й зупинився.

Запах кави був міцний і приємний. Річардс наповнив чашку, додав трохи вершків, сів у крісло, де звичайно перепочивали стюардеси. Кавоварка булькотіла й парувала.

Прозорий холодильник був забитий розкішними розфасованими обідами, бар — теж заставлений фірмовими пляшечками авіакомпанії.

«Тут можна було б добряче піддати», — подумав Річардс.

Він сидів, сьорбаючи каву, — міцну, смаковиту. Кавоварка все булькотіла.

«Ну от я й тут», — подумав він і знову сьорбнув. Авжеж, ніякого сумніву. Він тут, сидить і п’є каву.

Кухонне причандалля було акуратно прибране. Раковина з нержавіючої сталі виблискувала, наче оздоба гарнітуру «Форміка». І, звичайно ж, на електроплитці булькотіла й парувала кавоварка «Сайлекс». Шійла завжди хотіла придбати собі таку. «„Сайлекс“ — річ міцна й довговічна», — казала вона.

Річардс заплакав.

Був тут і крихітний туалет, призначений лише для задків стюардес, Крізь прочинені двері Річардс бачив навіть блакитну, дезинфіковану для тих чепурух воду в унітазі. Сідай собі й роби своє на висоті п’ятдесят тисяч футів, серед цих витончених розкошів.

Річардс пив каву, дивився, як булькотить і парує кавоварка, й плакав. Плач був спокійний, безгучний і скінчився разом із кавою.

Річардс підвівсь і поставив чашку в раковину. Потім узяв кавоварку за коричневу пластикову ручку й акуратно вилив каву. На товстому склі виступили намистинки пари.

Він витер сльози рукавом куртки й знову вийшов у вузький коридор. Тримаючи кавоварку в руці, вступив до кабіни Донаг’ю.

— Кави не хочеш? — спитав Річардс.

— Ні, — коротко відповів Донаг’ю, не підводячи погляду.

— Певно, що хочеш, — сказав Річардс і з усієї сили, на яку тільки був здатен, опустив важку посудину на схилену над столом голову Донаг’ю.