Переслідуваний

96 проти 100…

Літеру «А» викликали на медогляд майже відразу. Зо два десятки чоловіків підвелися й почали виходити в двері за телеекраном. Над дверима висів напис «Сюди», а стрілка під ним теж показувала на двері: ті, що претендували на участь у розважальних телепрограмах, не завжди могли прочитати напис.

Кожні хвилин п’ятнадцять починали нову літеру. Бен Річардс підрахував, що до нього черга дійде десь близько дев’ятої. Він шкодував, що не прихопив із собою книжки, але й так обійдеться. Книжка щонайменше викликає підозру, а надто коли її тримає в руках хтось із Південного району. Краще вже гортати порножурнал.

Трохи нервуючись, Річардс о шостій годині подивився новини — в Еквадорі посилились бої; в Індії знову вчинили заколот дикі племена; «Детройтські тигри» виграли в «Гардінгських рисей» з рахунком 6: 2… Коли о шостій тридцять почалася перша вечірня суперпризова програма, він роздратовано відійшов до вікна. Тепер, нарешті зважившись на цей крок, Річардс знову пройнявсь огидою до розважальних телепрограм. Одначе більшість присутніх з настороженим захопленням стежили за передачею «Весела стрілянина». Наступного тижня вони самі могли стати її учасниками.

За вікном, відступаючи перед сутінками, поволі згасав день. На рівні другого поверху грюкотіли швидкісні поїзди надземки, розтинаючи присмерк потужними променями прожекторів. Унизу вулиці були заполонені людьми — здебільшого, ясна річ, робітниками та службовцями Мережі. Вони й собі никали в пошуках вечірніх розваг. На розі хтось торгував по ліцензії наркотиками. В одного молодика на кожній руці повисло по кралі в соболиних хутрах; усі троє йшли, голосно сміючись.

Річардса раптом охопила страшенна туга за Шійлою і Кеті. От якби він міг їм подзвонити! Та навряд чи йому дозволять. Звичайно, можна й піти звідси зовсім; кілька чоловіків так і зробили. З невиразними посмішками на обличчях вони подалися через усю кімнату до дверей з табличкою «Вихід». Додому, до своєї доньки, що аж пашить у гарячці? Ні. Він цього не зробить. Не зробить.

Бен Річардс постояв ще трохи біля вікна й повернувся на своє місце. Телебачення саме почало наступну розважальну програму «Викопай собі яму».

Чоловік, який сидів поруч, нервово сіпнув рукою.

— Це правда, що на медогляді добру третину відсівають?

— Не знаю, — відповів Річардс.

— Господи, — вів далі чоловік. — У мене хронічний бронхіт. Може, хоч на «Колесо» візьмуть…

Річардс мовчав, не знаючи, як розрадити сусіду. Його дихання нагадувало надсадне завивання мотора, коли машина береться на крутосхил.

— У мене ж сім’я, — мовив чоловік з тихим розпачем.

Річардс удав, ніби його зацікавило те, що діється на екрані.

Чоловік довго мовчав. Коли о пів на восьму почалася наступна програма, він обернувся до другого сусіда й знову заговорив про медогляд.

Надворі зовсім стемніло. «Цікаво, чи перестав дощ», — подумав Річардс. Вечір тягся страшенно довго.