Переслідуваний

18 проти 100…

За півгодини почувся голос Голловея. Він був схвильований.

— Річардсе, ми одержали екстрене повідомлення з Гардінга. Дирекція розважальних програм хоче встановити з нами прямий зв’язок. Мені сказали, що у ваших інтересах увімкнути БТБ.

— Дякую.

Річардс подивився на екран і мало не ввімкнув телевізор, але відсмикнув руку, немов спинка переднього крісла була гаряча. Його охопило дивне відчуття жаху і того, що все воно вже було. Це ж однаково, що почати все спочатку: Шійла з її змарнілим обличчям, дух капусти з квартири місіс Дженнер. Галасливі трансляції розважальних програм. «Доларове колесо». «Верхи на крокодилах». Плач Кеті. Ясна річ — про другу дитину не могло бути й мови, навіть якби це все кудись подіти й почати все наново. Навіть народження Кеті було чимось неймовірним.

— Увімкни, — сказав Маккоун. — Може, вони хочуть запропонувати нам… тобі… якусь угоду.

— Заткни пельку, — огризнувся Річардс.

Він чекав, поки все його тіло наповнилося жахом, наче важкою водою. В ньому прокинулось недобре передчуття. Все тіло страшенно боліло. Рана в боку досі кривавила, ноги охляли, ніби їх відібрало. Він не був певен, що зможе підвестися, коли надійде час закінчити цю безглузду виставу.

Крекнувши, Річардс знову нахилився вперед і натис кнопку. На екрані відразу з’явилося напрочуд чітке, яскраве зображення. То було обличчя, на якому застиг вираз терплячого очікування, дуже чорне й дуже знайоме. Ден Кілліан. Він сидів за письмовим столом червоного дерева із символом Дирекції розважальних телепрограм.

— Вітаю, — стиха промовив Річардс.

Він мало не випав з крісла, коли Кілліан випростався й, ошкірившись, сказав:

— І я вас вітаю, містере Річардс…