Переслідуваний

54 проти 100…

Тієї ночі йому приснився дуже поганий сон, і це було незвично. Бен Річардс ніколи не снив, хіба що в дитинстві.

А ще дивнішим було те, що себе Річардс у тому сні не бачив. Невидимий, він лише спостерігав.

На середину кімнати падало тьмяне світло, далі все оповивала темрява. Десь наче капотіла вода. Річардсові здавалося, що він у глибокому підземеллі. У центрі кімнати сидів Бредлі, прив’язаний ременями за руки й ноги до стільця. Голова в нього була поголена, мов у розкаяного грішника. Довкола нього стояли люди в чорних каптурах. «Ловці, — подумав із жахом Річардс. — Боже милостивий, це ж ловці!»

— Я не той, кого ви шукаєте, — промовив Бредлі.

— Той, брате, — лагідно сказала одна з постатей у каптурі, проколюючи щоку Бредлі шпилькою.

Бредлі закричав.

— То ти той чи не той?

— Іди ти до розтакої матері!

Шпилька легко проткнула очне яблуко, а коли вислизнула звідти, з неї крапнула безбарвна рідина. Око запало.

— Той чи не той?

— Іди ти в гузно!

До шиї Бредлі доторкнувся електрокийок. Бредлі знову закричав, волосся в нього наїжачилося. В цю мить він нагадував футуристичну карикатуру на чорношкірого.

— Ти той, брате?

— Хай би ви з вашими носовими фільтрами тільки рак заробляли! — відказав Бредлі. — У вас уже всі тельбухи прогнили, блідопика сволото.

Шпилька проколола друге око.

— Той чи не той?

Осліплений Бредлі зневажливо засміявся.

Постать у каптурі дала знак рукою, і з темряви, весело підстрибуючи, виринули Боббі та Мері Коулзи. Вони почали скакати довкола Бредлі, співаючи: «Не страшний нам сірий вовк, сірий вовк, сірий вовк!»

Бредлі закричав, звиваючись на стільці, наче силкувався здійняти вгору прив’язані руки, щоб захиститися. Пісня лунала чимраз голосніше й лункіше. Діти змінювались на очах. Голови їхні видовжувалися, наливались кров’ю. У роззявлених пащеках блиснули гострими лезами зуби.

— Я все скажу! — крикнув Бредлі. — Скажу! Скажу! Я не той, кого ви шукаєте! Шукайте Бена Річардса! Я все скажу! Господи… О-о… Г-г-господи…

— Де він, брате?

— Я скажу! Я скажу! Він…

Пісня заглушила слова Бредлі. Потвори кинулися на нього, намагаючись уп’ястися у витягнуту, з напнутими жилами, шию. В ту ж мить Річардс прокинувся, заливаючись потом.