24 проти 100…

Земля провалилась униз.

Річардс зачудовано дивився в ілюмінатор і не міг надивитися; він проспав увесь свій перший політ, наче знав, що на нього чекає ще такий, як оцей. Небо потемніло і стало оксамитовим, майже чорним. На нього несміливо викотилися перші зорі. На західному крайнебі від сонця залишилась тільки вузенька оранжева смужка, яка вже неспроможна була освітити землю. Внизу, наче в гніздечку, виднілася жменька вогнів — мабуть, Деррі.

— Містере Річардс!

— Слухаю. — Він підскочив у кріслі, наче його хтось штрикнув.

— Ми перебуваємо в зоні очікування. Тобто виписуємо велике коло над аеропортом. Які будуть настанови?

Річардс замислився. Не можна одразу відкривати всі карти.

— На якій найменшій висоті може летіти ця машина?

Настала пауза — радилися довгенько.

— Дві тисячі футів, — обізвався нарешті Голловей. — Це проти інструкції, але…

— Дарма, — урвав його Річардс. — Певною мірою я віддаю себе у ваші руки, містере Голловей. Я мало тямлю в авіації і певен, що вас про це встигли поінформувати. Але не забувайте, будь ласка, що люди, які знають безліч способів обдурити мене, сидять усі на землі, в безпеці. Якщо ви хоч раз збрешете мені, і я дізнаюся…

— Ніхто тут не збирається вам брехати, — сказав Голловей. — Ми зацікавлені лише в тому, щоб посадити машину так само, як підняли її в повітря.

— Гаразд… — Річардс помовчав.

Амелія Вільямс сиділа поряд, напружено випроставшись і поклавши руки на коліна.

— Летіть просто на захід, — раптом сказав Річардс. — Висота — дві тисячі футів. Дорогою називайте орієнтири, будь ласка.

— Орієнтири?

— Над чим ми пролітатимемо, — пояснив Річардс. — Мені випало літати лише другий раз у житті.

— Он як, — з полегкістю мовив Голловей.

Підлога під ногами нахилилася, те ж саме зробила темна лінія за вікном, де сідало сонце. Річардс дивився, мов зачарований. Тепер лінія навскіс перетинала грубе скло ілюмінатора, спалахуючи зблисками біля самого скла. «Ми наздоганяємо сонце, — подумав він. — Хіба це не диво?»

Було тридцять п’ять хвилин на сьому.

Загрузка...