Переслідуваний

31 проти 100…

Похила смуга пандуса дугою оперізувала прозорий футуристичний корпус аеропорту, куди прибували літаки з північних штатів. Обабіч доріжки стояла поліція, тримаючи напоготові ввесь свій арсенал — від кийків та балонів із сльозоточивим газом до важкої бронебійної зброї. Обличчя в усіх були сірі, бездумні, на один штиб. Річардс їхав повільно, сидів рівно, не ховаючись, і вони дивилися на нього з тупим, мало не побожним страхом. Мабуть, так само, подумав Річардс, корови дивилися б на божевільного фермера, якби той ліг у хліві на підлогу й почав репетувати, сукаючи руками та ногами.

Ворота перед зоною обслуговування («Увага! Тільки для службових осіб. Не курити! Стороннім в’їзд заборонено») стояли отвором, і Річардс спокійно проїхав далі, повз цистерни з високооктановим пальним та невеличкі приватні літаки на гальмових башмаках. За ними чорніла гудроном широка доріжка з температурними швами. А он і його птах чекає — велетенський білий аеробус, чути спокійне гудіння всіх дванадцяти турбін. За літаком простяглись у вже згуслий вечірній присмерк злітно-посадочні смуги; здавалося, на горизонті всі вони сходяться. Четверо чоловіків у комбінезонах підкочували трап. Річардсові той трап нагадав сходи, що ведуть на ешафот.

Ніби доповнюючи картину, з величезної тіні літака дрібними кроками вийшов і сам кат — Івен Маккоун.

Річардс розглядав його з цікавістю людини, яка вперше бачить перед собою кінозірку: хоч би скільки разів бачив її на об’ємному екрані, ніяк не можеш повірити в реальність її існування, поки вона не постане перед тобою во плоті; от тоді дійсність, хоч як це дивно, починає видаватися галюцинацією, ніби реальна людина не має права існувати окремо від створеного нею образу.

Маккоун був невисокий на зріст, в окулярах без оправи, з натяком на черевце, майже приховане за бездоганно скроєним костюмом. Ходили чутки, нібито Маккоун носить черевики з високою устілкою, та коли це було й так, то не впадало в око. На вилозі піджака в нього був приколотий значок-прапорець. Загалом, він аж ніяк не скидався на монстра, цей продовжувач традицій ФБР та ЦРУ — страхітливих організацій з назвами неначе у фігурних макаронів. Він не був схожий на людину, яка знається на чорних машинах для нічних їздок, на кийках та на підступних запитаннях про родичів заарештованого. Не був схожий на такого, що оволодів усіма засобами вселяння страху в людські душі.

— Бен Річардс? — Тепер, без мегафона, виявилось, що в Маккоуна чиста вимова і м’який голос, який, проте, зовсім не скидався на жіночий.

— Так.

— Я маю офіційний дозвіл дирекції розважальних телепрограм, уповноваженої діяти від імені комітету телевізійної мережі, на те, щоб заарештувати вас і стратити. Чи визнаєте ви правомірність цього документа?

— Хіба курку питають, чи її різати?

— Чудово сказано, — задоволено промовив Маккоун. — Але формальностей слід дотримувати. Я вірю у формальності, а ви? Ну звісно, ні. Ви були надзвичайно далекі від того, щоб керуватись будь-якими правилами, поки ми вас переслідували. Через те ви й досі живі. Вам відомо, що дві години тому ви побили рекорд програми «Переслідування» — вісім днів і п’ять годин? Звичайно, ні. Проте це факт. А ваша втеча з готелю в Бостоні — просто високий клас. Як мені відомо, популярність програми, за шкалою Нільсена, підскочила на дванадцять пунктів.

— Чудово.

— Звичайно, ви майже були в наших руках, коли розігрували свою інтерлюдію в Портленді. Але нам не пощастило. Парракіс перед самою смертю присягався, що в Оберні ви сіли на корабель. Ми йому повірили — він справді здавався переляканим і жалюгідним.

— Справді, — луною озвався Річардс.

— Ну, а останню сцену ви розіграли просто блискуче. Я, можна сказати, шкодую, що гру доводиться закінчувати. Навряд чи я вже колись матиму такого винахідливого супротивника.

— Таки шкода, — промовив Річардс.

— Кінець, розумієте? — сказав Маккоун. — Жінка зламалася. Ми застосували пентотал натрію. Препарат давній, зате надійний. — Він дістав невеличкого пістолета. — Вийдіть з машини, містере Річардс. Я хочу зробити вам останню послугу. Це станеться тут, де ніхто не зніматиме. Ви приймете смерть майже без свідків.

— Тоді й ти приготуйся, — ошкірився Річардс.

Він одчинив дверцята й вийшов із машини. Вони стояли один проти одного, розділені лише смугою бетону.