Не встиг Річардс увійти в коридор, як йому на плече лягла важка мозоляста рука.
— Картку, хлопче.
Річардс показав. Полісмен розслабився, на його підступному обличчі відбилось розчарування.
— Що, подобається виганяти? — спитав Річардс. — Аж розпирає від задоволення?
— А ти, недоумку, захотів назад у свій Південний район?
Річардс пройшов далі. Полісмен не ворухнувся.
На півдорозі до ліфтів Бен обернувся:
— Гей, лягавий!
Полісмен люто глипнув на нього.
— Ти сім’ю маєш? За тиждень, може, й твоя черга надійде.
— Ану, керуй далі! — гарикнув полісмен.
Усміхнувшись, Річардс покерував.
Біля ліфтів зібралася черга, чоловік з двадцять. Річардс показав свою картку одному з чергових полісменів, той зміряв його поглядом.
— То кажеш, синку, ти — твердий горішок?
— Тверденький, — посміхнувся Річардс.
Полісмен повернув йому картку.
— Дарма, тут пом’якшаєш. Як заробиш кілька дірок у голові, будеш не такий дотепний, синку.
— Цікаво, який будеш ти, як застукати тебе без револьвера, — відповів Річардс, і далі посміхаючись. — Хочеш спробувати?
Якусь хвилю йому здавалося, що полісмен ось-ось замахнеться на нього.
— Тут тобі швидко роги обламають, — буркнув охоронець порядку. — Доведеться ще й на колінах поповзати, поки здохнеш.
До ліфтів підійшло ще троє, і полісмен поважно ступив їм назустріч, щоб перевірити їхні картки.
Чоловік, що стояв перед Річардсом, обернувся. В нього було нервове, страдницьке обличчя, на лобі великі залисини.
— Ти б краще тримав язика за зубами, — сказав він, — бо тут і стіни вуха мають.
— Та невже? — спокійно озвався Річардс.
Чоловік відвернувся.
Двері ліфта несподівано розчахнулись, і всі побачили череватого негра-полісмена, що охороняв численні кнопки. Ще один полісмен сидів у глибині просторої кабіни в маленькій куленепробивній будці й гортав об’ємний порножурнал. Між колінами він тримав короткоствольного штуцера, поруч стояли вишикувані рядочком патрони.
— Проходьте далі!.. — знудженим голосом наказав черевань. — Проходьте далі!.. Проходьте далі!..
Вони з’юрмилися в глибині кабіни, де навіть дихнути було нічим. Річардс стояв, стиснутий з усіх боків похмурими людьми. На другому поверсі ліфт зупинився, двері знову розчахнулись. Річардс, на голову вищий від усіх, побачив простору кімнату, в якій було безліч стільців, а на стіні висів величезний екран, БТБ. У кутку стояв сигаретний автомат.
— Виходьте! Виходьте! Картки показувати ліворуч!
Всі почали виходити, підносячи картки до байдужого ока фотооб’єктива під наглядом трьох полісменів. Разів із десять у відповідь на показану картку починав гудіти зумер; тих людей витягли з черги й повели геть.
Річард теж підніс угору свою картку, і полісмен махнув рукою, щоб він пройшов далі в кімнату. Річардс попростував до автомата, взяв собі пачку сигарет і сів якомога далі від екрана. Припаливши, відразу закашлявся. Минуло майже півроку, відколи він востаннє курив.