Непрохані гості

ГНАТ РОМАШИН

Не думав, що коли-небудь віддам наказ про вищу форму тривоги всьому Управлінню! Ні, недаром теоретики розробляли загальний “Шторм” і недаром я ганяв сектори, щоб відпрацьовували комплекс РВЗ — раптово виниклої загрози, хоч вони й були розраховані на “заколот”, “бунт” природних стихій. Кожен сектор знав свою справу, і мені залишалося тільки давати конкретні завдання, все інше залежало від оперативності начальників секторів і відділів.

Директорський кабінет не підходив для управління “Штормом”, і я спустився на горизонт центру оперативного управління. Апаратура і служби центру вже були готові до роботи. Я кивком подякував Стево і Первицькому, начепив поданий Інджичем “мен-вумен” і сів у центральне крісло. Оператори по команді розбили зображення головного віому на кілька квадратів, кожен з них показував тепер оперативну обстановку над Європою на різних рівнях і з різних позицій: лівий верхній — Європа з висоти п’ятсот кілометрів, правий верхній-Російські рівнини в районі Рибінського озера з висоти сто кілометрів, лівий нижній — Углич з висоти три кілометри, правий нижній — небо над Угличем з білястим “привидом”, близьким за формою до гігантського спрута.

Я попросив викликати ВКР, перевірив дислокацію флотів і знайшов по зв’язку Гната:

— Залиш Дайніса в Угличі, нехай пошукає Зо Лі, далеко він не міг утекти, а сам стартуй на “Сташевський”. Мені буде потрібна твоя оцінка в цьому районі. З цієї хвилини координатор операції я.

— Прийняв, — коротко озвався Гнат.

ВКР відповіла за хвилину. Орест Шахов, величезний, похмурий, чубатий, запитально глянув на мене; мабуть, його знайшли десь у художній майстерні, - довкіл стояли скульптури, підставки віомів, маніпулятори і переносні пульти відеопласту.

— Я оголосив “Шторм” по Системі, - сказав я, — Потрібен квалітет відповідальності.

— Зараз буду. — Шахов одразу збагнув, у чім річ, в його очах змигнули і згасли жорсткі вогники. — Демон?

— Схоже, не тільки.

— Де?

— Над Угличем.

— Буду, — повторив Шахов, і я вимкнув зв’язок.

— Спостерігаємо дивні оптичні ефекти, — доповів командуючий першим рятувальним флотом. — На висотах триста десять і двісті п’ятдесят сім виявлено світні лінзи. Навколо них відзначається збільшення напруги магнітного поля.

— За цими об’єктами веде спостереження флагман-два “Сташевський”, на всяк випадок не випускайте з поля зору.

— За даними лінійних відділів, над Європою падають з невідомих причин супутники зв’язку і метеопатрулі, - з готовністю повідомив Первицький.

— Уточніть координати. Гнате, над Угличем Демон чи тільки оптичний феномен?

— Демон поруч з ним, — озвався Гнат. — Ми бачимо його за допомогою суровських датчиків. Поки що він на висоті двох кілометрів, рухається на південний схід, до Углицького енергетичного вузла. Відстань між фантомом і Демоном трохи більша кілометра.

— Зрозумів. Флот-три, слухай наказ! Аварійний фініш в Угличі! Евакуювати населення міста! Поставити на висоті півкілометра над містом силову завісу!

— Виконую, — долинув голос командуючого третім флотом УАРС.

— Врахуйте, в Угличі та його околицях три дитячих навчальних містечка, Інститут лісу й осмолікарня, — додав я. — Флот-один, заблокуйте Углич по вертикалі до висоти тисяча кілометрів. Нікого не випускати і не впускати!

— Прийнято!

— Флот-два, підтягнутися до центрів магнітних лінз. Флагману “Сташевському” переключити увагу на Демона. Прошу всіх відповісти на хвилі “триста десять”.

Поки я вислуховував відповіді начальників служб, секторів і флотів, прибув Орест Шахов. Він зупинився біля мого крісла і жестом дав зрозуміти, що втручатися ні в що не збирається.

— Повідомлення СПАС-центру, — звернувся до “мене Стево Інджич. — З’явився ТФ-шум на всіх частотах. Враження таке, ніби в Системі запрацювали потужні ТФ-станції, що використовують позамежні діапазони.

— Увага СПАС-центру! “Підмести” Систему для виявлення чужих ТФ-передавачів. У першу чергу перевірити Приземелля. Роботу координуйте з астрономічним центром, вони ввімкнуть з тією ж метою телескопи в Двингелоо, Австралії, Сітіу-Гранді та Криму.

У нинішньому квадраті віому було видно, як сідають і злітають модулі з крейсерів третього флоту, що евакуюють населення Углича. Демон, як і раніше, дрейфував на кілометровій висоті, знижуючись над центром міста до схованого під землею енерговузла. Його самого не було видно, але бачили модулів, що оточили Демона зусібіч і створили об’ємну фігуру — щось схоже на атомну решітку якогось мінералу, “Спрут” — імовірно породження Демона, наблизився до нього на кількасот метрів і перетворився на напівпрозорий уламок корала.

— Якщо він опуститься до п’ятисот метрів — буде пізно щось уживати, — прогув голосно Шахов над вухом. — Од вибуху енерговузла місцевість стане вулканом.

Я озирнувся.

— Що ти пропонуєш?

— Викинути Демона за межі атмосфери.

— Як? Силові поля аж до гравітаційного діапазону на нього не діють, уже пробували,

— Тоді треба завдати по ньому ТФ-удару знизу.

— А якщо там усередині живі істоти?

— А якщо Демон “пройдеться” по Угличу?..

Якусь мить ми дивилися один одному в очі. У Шахова вони голубі й прозорі, ото вже справді — озера серед “гірського хаосу” зморщок та складок, і читалася в них холодна, майже вроджена рішучість. “Хороброю людина стає тоді, коли боязливою залишатися значно небезпечніше”, згадалося чиєсь висловлювання. З двох них Шахов вибрав менше: ми не мали права ризикувати життям людей; навряд чи рятувальники третього флоту встигнуть евакуювати всіх жителів міста за оті півгодини до підходу Демона. Пропускати його нижче як за півкілометра до землі не можна.

— Флоту-три… — повільно почав я (Шахов злегка поплескав мене по плечі, мовби заспокоюючи, що квалітет відповідальності дотримано: за всі дії УАРС відповідали ми обидва). — Підняти машини до висоти п’ятсот… переконатися, що немає будь-яких апаратів, і зробити залп потужними ходовими ТФ-генераторами в горизонталь.

— Повторіть, — помовчавши, попросив командуючий флотом.

Я повторив, але вже швидко, впевнено, і додав:

— Будьте готові завдати удар безпосередньо по Демону. Після залпу — повний захисті При найменшій загрозі життю екіпажам негайно стартувати в ТФ-режимі в будь-якому безпечному напрямі.

Я подзвонив Інджичу:

— Передайте по всій Системі, що в зв’язку з проведенням службою УАРС операції “Демони, необхідно, по-перше, дотримуватися режиму радіомовчання, по-друге, відмінити польоти всіх транспортних засобів, роботу орбітальних ліфтів і таймфагу Системи.

Підійшов Первицький і сунув мені в руку білий квадратик пластпаперу. Я нерозуміюче повертів квадратик і побачив напис: “Вас хоче бачити один чоловік, але вимагає гарантій недоторканності”.

— Що за нісенітниця? Хто цей чоловік, — поспитав я Первицького, передаючи квадратик Шахову.

— Зо Лі.

— Даю будь-які гарантії, - не роздумуючи, мовив я, — де він?

— Тут, — почувся позаду тихий голос. Я рвучко обернувся і побачив того, з ким зустрічався Гнат хвилин сорок тому в Угличі. Як він опинився в Управлінні?

— Що ви хочете повідомити? — різко сказав я, відключаючи “мен-вумен” од загального каналу зв’язку.

— Прошу захисту, — майже пошепки мовив Зо Лі. Він був блідий і зляканий, лице зрідка пересмикував нервовий тік. Одначе! І ця людина водила за ніс професіоналів комунікаційної служби?!

— Тут ви у безпеці, - пом’якшив я тон і подав знак усерозуміючому Первицькому. — Від кого ви просите захисту?

— Я все розповім, тільки допоможіть, я дуже стомився… Стомився ховатися від усіх…

— Розповідайте зараз, поки ми ще спроможні контролювати події.

— Це помилка. — Зо Лі провинно-нервово підвів очі на мене. — Я маю на увазі, що ви… ми, люди, безсильні впливати на Демона, і надто на тих, хто за ним стоїть. Вони всюдисущі й володіють колосальною силою…

Я нетерпляче повів рукою.

— Наяву очевидне протиріччя: якби ті, хто прилетів по Демона, були такі могутні, їм би ні до чого було “грати” під вас, створювати двійника. Дрібно це.

Зо Лі вперто похитав головою.

— Ви мислите земною логікою… у прибульців логіка своя. Вони… деякі з них, “інспектор”, наприклад (за термінологією стажиста), не хочуть спричинити зла, зайвий раз привертати увагу, втручатися в наше життя. Але б й інші…

— Гаразд, заспокойтеся і розкажіть усе, що знаєте, нашим спеціалістам. — Я кивнув Первицькому. — Анатолію, відведи його до Басилашвілі й Сурова, нехай поговорять і висловлять свої рекомендації.

Первицький повів чистильника. В цей час до залу зайшов бритоголовий (без шапочки) Лапарра.

— З’ява Христа народу! — сердито випалив я. — Ти мені потрібен здоровий. Хто дозволив?

Ян не встиг відповісти, як з динаміка вирвалося одразу кілька голосів. Командуючого третім флотом:

— До залпу готовий! Гната:

— Іонізація повітря навколо Демона зростає.. Спостерігаю незвичайні картини. По-моєму, фаза живлення Демона досягла апогею, Зараз він з’явиться візуально.

Начальника лінійного відділу в Угличі:

— Вітер над містом посилюється, перетворюється на ураган! На західній околиці з’явилися смерчі!

Я і сам бачив усе, про що доповідали спостерігачі, крім “чарівних картин” Гната. У місті вітер подекуди повалив літні веранди і навіси, розметав майданчики атракціонів, обламав гілля на деревах; було помітно, що віє він згори донизу, прямовисний, сторчовий вітер! А Демон опустився уже до восьмисот метрів і на екрані гравілокаторів являв собою “морського їжака” завбільшки з крейсер.

— Флот-три — залп! — скомандував я.

Тієї ж миті між Демоном і землею виросла переливчаста перепона, кинула вусібіч мільйони сліпучих стріл і згасла. До залу увірвався неймовірний тріск і шипіння, а за ним хвиля гуркоту і гулу зі свистом.

— Що там? — натужно вигукнув я. — Де Демон?

— Жодної реакції! Опускається…

Я глянув на Шахова. Той мовчав. Лапарра вислухав квапливий шепіт Інджича і ступив ближче до мене.

— Де зараз Гнат?

— На “Сташевському”. — Я висмикнув з гнізда пульта капсулу звукового зв’язку і подав начальнику відділу. — Можеш говорити.

— Гнате, чуєш мене?

— Ян? — долинув здивований голос сина, — Ти ж… слухаю тебе.

— Спробуйте пустити знизу в Демона безпілотний модуль з повним енергозапасом. На швидкості.

Мовчання.

— Підтверджую, — буркнув я.

— Виконуємо.

У віомі було видно, як один з модулів, що стеріг Демона, опустився майже на дахи Углича, завис на мить і стрілою метнувся в “дно” Демона.

Я очікував усього: вибуху, спалаху, феєрверка уламків, але модуль, як тільки перетнув невидиму межу об’єму Демона, просто зник, розтанув безслідно.

— Зупинився! — почувся голос командира крейсера “Сташевський”. — Стоїть! Може, запустимо ще одного?

Я не встиг відповісти: Лапарра торкнув мене за плече.

— Нехай зачекають.

— Зачекайте.

— Вислухайте спеціалістів.

З-за спини начальника відділу безпеки виглянув фізик Суров. Невже він встиг розібратися із Зо Лі?

— Що у вас? Мерщій!

— Ми щойно розмовляли із Зо Лі…

— Я в курсі, продовжуйте.

— Говорив він досить безладно, мабуть, серйозно хворий, нервове виснаження — не жарт, але все ж дещо ми зрозуміли. Для управління Демоном потрібні потужні посилювачі емоцій. Щоб змусити його підкорятися людям, треба вміти любити і ненавидіти, радіти і страждати, але на найвищій напрузі душі.

— Ви самі вірите в це?

Суров витримав мій погляд.

— Вірю.

Думати вже було ніколи, в нашому становищі треба було скористатися будь-яким шансом. Але де взяти посилювачів емоцій? Навряд чи ними оснащені крейсери аварійно-рятувальної служби. І головне — де знайти ту людину, яка здатна любити і ненавидіти, радіти і страждати на найвищій напрузі почуттів?

— Яне, на крейсерах є біотехніка?

— Посилювачі емоцій — це суто медична апаратура, на крейсерах такої немає. Але в техсекторі знайдуться будь-які випромінювачі й посилювачі. За півгодини вони будуть на крейсерах. Я також піду до Гната, вдвох буде легше орієнтуватися.

Він пішов. Я продовжував спостерігати за діями флотів і зрозумів, що Зо Лі багато в чому мав рацію: у події над Угличем втрутилися чужі страхітливі сили. І якщо досі ми якось контролювали ситуацію, то з цього моменту перетворилися на простих спостерігачів, статистів, хоч і володіли величезною — за земними мірками — технічною потужністю. І я вперше відчув справжній, первісний страх! Я передбачав появу критичної ситуації, бо давно здогадувався про глобальність “чудес”, які творилися навколо Демона, не уявляв лишень, що б межа і людській фантазії та передбаченню…