Непрохані гості

ОРЕСТ ШАХОВ, голова Вищої координаційної Ради Землі

Директора УАРС я знав добре. Познайомилися ми років сім тому, коли він був керівником спецсектора, а я головою Земплану. Доводилося розмовляти в основному на підвищених тонах, спецсектор найчастіше за інші сектори аварійно-рятувальної служби ламав графіки енергозатрат і матеріалопостачання. Пилип Ромашин уже тоді справив на мене враження як цільна натура, добре знав власні достоїнства і вади, був сильний в умінні довести правильність своїх рішень і вимог. Ми не стали близькими друзями, але поважали один одного: я його за розум, рішучість, відвертість, почуття гумору, він мене… Тут я — пас, не за красу ж? Величезний, волосатий, непривітний з виду — яка ж тут краса…

Ромашин подзвонив мені наприкінці дня, і незабаром ми з ним мчали з Калініна на десятимісному моноптарі до місця сутички із сумнозвісним Демоном, чутка про якого уже поширилася по Землі від полюса до полюса. Я був посвячений в основні таємниці Демона, але, виявляється, знав далеко не все. Не гадав, по-перше, що він такий небезпечний. Не знав, по-друге, на що він здатний.

Поки ми летіли, начальник відділу безпеки Ян Лапарра, поправивши легковажну спортивну шапочку на голові, розповів мені докладно про всі подробиці операції “Демон”. Закінчив він у ту мить, коли моноптар за командою Ро-машина піднявся над Торжком на кілометрову висоту і знизив швидкість. І я побачив, що накоїв Демон у цьому місті-пам’ятнику. З часу зруйнування його ордами в тисяча двісті тридцять восьмому році місто не зазнавало таких лихоліть.

Центр його являв собою пустирище з купами каміння, цегли й дерев’яної потерті, а ще вранці тут стояли музеї золотошвейного ремесла, льону, а також музей Пушкіна. Трішки віддалік у зеленому трав’яному килимі виднілися дивні чорні смуги, схожі на опіки. Вони зачепили дерев’яну церкву Вознесіння і комплекс Борисоглібського монастиря — собор, дзвіницю і настоятельський корпус. Одна з випалених смуг пройшла через кільце житлових будинків, споруджених у вісімнадцятому сторіччі в стилі класицизму, а інша торкнулася стіни Спасо-Преображенського собору.

— Російський ампір, — глухуватим голосом мовив Лапарра, позираючи на мене. — Епоха лаконічно-монументальних споруд. Кілька доторків Демона… Тут тепер ремонтно-відновлю-вальних робіт років на три.

— Так, — промурмотів я, косуючи на мовчазного Ромашина. — Не думав!

— Ми також, — сказав зрештою директор УАРС- На жаль. Крім втрат матеріальних і моральних, були жертви серед населення міста. Загинуло вісім чоловік, пропало безвісти п’ять.

— Так, — повторив я, оглядаючи панораму Торжка. — І що далі? Де тепер ваш Демон?

— Наш! — усміхнувся Ромашин. — Де Демон, ми не знаємо. За розрахунками, мав з’явитися тут тільки завтра, і до цього моменту все сходилося. Але якщо це лиш випадкові збіги… невідомо, де очікувати його наступне пришестя. Космічні мости й орбітальні ліфти ми заблокували, досить щільно перекрили простір над Землею…

— Досить — для чого? — запитав я.

Ромашин зупинив на мені спокійний і твердий погляд. Добре тримається, вільно, впевнено.

— Досить — для того, щоб виявити будь-яке фізичне тіло обсягом в один сантиметр. Гнате, — звернувся він до пілота, — посадови машину на одну з вільних ділянок.

Моноптар пірнув донизу, і скоро ми вийшли на край дивної галявини в заростях паркової зони. Все тут — землю, безлисті дерева, доріжки — покривав жовто-зелений пил чи то попіл — не розбереш. За кожним кроком з-під ніг злітали легкі жовтуваті хмарки, які довго висіли в повітрі. Ми підійшли до руїн однієї з будівель, де вже вовтузилися невеселі будівельники ремонтно-відновлювальної бригади.

— Фізики-хіміки виявили тут сліди води-зет, — сказав пілот, пересипаючи з долоні в долоню дрібку пилу. — І ще виявили купу незвичайних ізотопів заліза, вуглецю, бору та інших елементів. Сліди Демона. Як бачите, апетит його зростає.

— Розкажіть, як вийшло так, що Демон утік. Ви ж його “тримали”?

Лапарра глянув на пілота, який з відсутнім виглядом пересипав пил з руки на руку. Начальник відділу явно був залежний від цього молодого чоловіка, і я мимоволі придивився до нього. Високий, стрункий, красивий. В усій його поставі вгадувалися воля, сила і скоординованість — хто займався гімнастикою чи акробатикою, той знає, про що я кажу. Я ж був, на жаль, громіздкий і важкий для гімнастики, в молоді літа займався боротьбою, і мені дали прізвисько Гризлі. Де вже там, не красень, та й вага — сто тридцять сім кілограмів при зрості два метри один сантиметр… Зате в силі мені не відмовиш. Гнат… Ну, звичайно, це син Ромашина, не випадково вони так схожі. Він же мені казав, що син працює в Управлінні, пішов батьковою дорогою.

— Гнат — координатор операції, - пояснив Лапарра, “прочитавши” мій погляд.

— Ми “тримали” Демона лиш візуально, — сказав нарешті Гнат, висипаючи пил і струшуючи долоні. — Силові загороджувачі для того, щоб удержати його, не годяться. Потрібні інші методи. В якийсь момент він просто зник, а можливо, став зовсім невидимим,

— Їдьмо в Управління, — буркнув Ромашин-старший. — Подивилися і досить. Тут нам більше робити нічого.

Поблукавши з півгодини серед руїн, ми повернулися до моноптара. За кермо сів Лапарра, Гнат не заперечував, тільки якось тривожно і запитально глянув на начальника відділу.

Злетіли. Знову відкрилася панорама скаліченого Торжка. Стиснулося серце: скільки зруйнованого! А жертв! Звідки у Демона, цього жахливого приблуди з тайників древньої військової лабораторії, така дика злоба, жадоба руйнувати? Що він цим хоче довести? Яку істину?

— Як сталося, що стажист зіткнувся з Демоном? — запитав раптом директор УАРС.

Гнат поморщився.

— Моя вина — забув про його ентузіазм. Він вискочив з модуля на швидкольоті слідом за мною. Коли почалися ці чудернацькі метаморфози, він зненацька злетів — перед цим я змусив його приземлитися — і спрямував машину просто в Демона! Тепер він у Центрі нервових захворювань на Симуширі. Як залишився живий — загадка!

— Про які метаморфози мова? — запитав я після нетривалого мовчання. Лапарра нічого такого не розповідав.

— Просторові відеокартини довкола Демона плюс емоційні “гойдалки” в глядачів. Причому всі бачили різні картини і переживали різні відчуття.

— Моя думка: відеокартини — це галюцинації, викликані випромінюванням Демона, — сказав Лапарра. — “Зона Лілова” також володіє схожою дією.

— Що таке “зона Лілова”?

— Слід Демона. Смуга з речовини, що не піддається аналізові, кільцем оперізує зону, в якій спостерігачеві бачиться марево з різних дивовижних картин. Тут такої “зони” не виявлено? — Лапарра кинув запитальний позирк на Гната.

— Поки що ні, - мовив той, — До речі, я супроводжував стажиста до медцентру, він у мареннях висловлював цікаві думки. Хочете послухати?

— Тільки марення нам і не вистачало, — знову пробурмотів Лапарра.

— Що ж він говорив? — поцікавився Ромашин-старший.

— По-перше, він назвав Демона Джином.

— Отак?! — здивувався Лапарра. — Як Зо Лі?

Тільки тепер я помітив, голова його під спортивною шапочкою вся поголена. Мода така, чи що? Не схожий начальник відділу на сліпого прихильника моди.

— Як і Зо Лі, - підтвердив Гнат, — тільки з додатком — “Сплячий Джин”. Подобається? Далі, що управляти Демоном можна за допомогою якогось емоціотрансформатора, що він — щось середнє між живою істотою, кібернетичним механізмом, згустком біополів та коректором вакууму і чимось ще, чому в нашому лексиконі немає назви. Бурмотів Сосновський ще і про те, що з допомогою Демона людина набуває необмежених можливостей, стає невразливим “володарем топології Всесвіту”, що у нього дві програми — руйнування і творення…

Помовчали. Моноптар долав відстань до калінінського таймфагу у своєму повітряно-транспортному коридорі.

— Гарно придумано, — подав голос Лапарра. — “Коректор вакууму”. “Володар топології”, - він гмукнув. — Що ще наговорив стажист?

— Сподобалося? Ще він бурмотів про “генератори нереальних ситуацій”, про якогось “інспектора”, що чекав на гостей, про енерголінії… - Гнат зробив паузу і нараз ляснув себе по лобі. — Я, здається, знаю, як швидко визначити місцезнаходження Демона!

Ромашин-батько з цікавістю глянув на нього.

— Раніше не знав?

Гнат не звернув уваги на репліку.

— Що таке Демон? Зона поглинання енергії. Так. Але ж над Землею з висоти від півкілометра і вище простягається мережа енерголіній, над містами густіше, над рештою районів рідше. І там, де появляється Демон…

— На розподільчих станціях відбувається витік! — підхопив Лапарра. — Як у Х’юстоні! Шкода, що ти не подумав про це раніше. Негайно перевір щодо витоку всі райони, де побував Демон.

Директор УАРС промовчав, але, по-моєму, він був не зовсім утішений “геніальною” прозорістю сина. І я його зрозумів: цю здогадливість слід було б виявити ще на початку розслідування.

Моноптар приземлився на п’ятачку фініш-поля біля таймфагу. За кілька хвилин ліфт мчав нас у кабінет директора УАРС, захований у надрах величезної будівлі центру оперативного управління.

Гнат полишив групу ще в залі таймфагу. Лапарра також дійшов тільки до сектора. До кабінету ми завітали уже тільки вдвох з Ромашиним. Він запропонував мені сісти, підійшов до столу і побіжно прочитав зведення найважливіших подій. А потім сів сам, і ми дивилися один на одного.

— Давай начистоту, — запропонував я, задоволений оглядом. — Що мені доповідати Раді?

— Тобі вирішувати, — відповів Пилип. — Жодної таємниці з нашої роботи по Демону ми не робимо. Багато незвичайного, незрозумілого: “зона Лілова”, наприклад, чи “роздвоєння” Зо Лі. Не домисли — факти! Хто цей другий? Чи сам Зо Лі, що одержав “необмежені можливості” від Демона? Під час останньої Демон-пригоди ми знову наштовхнулися на двох Зо Лі, й обидва щезли! Від оперативників-професіоналів!

— Погано готували захоплення, ось вони й щезли. Добре, вирішуватиму сам, умовив. Тільки дай мені докладний звіт про всі події, знайомитимуся з Демоном ґрунтовно. Не люблю виносити судження, основані на переляку відповідальних осіб.

Ромашин вивчаюче глянув мені в очі. — Зізнаюся, боюсь Демона. “Сплячий Джин”… А якщо воно так і є? “Джин” з чужого світу, здатний змінювати реальність нашого?!

— Я, здається, також починаю боятися — вашої розгубленості передовсім і неоперативності аварійно-рятувальної служби. До речі, вчора зі зведення я довідався про якісь негаразди в роботі СПАС. Розібралися, в чому річ?

— Ні, - помовчавши, відповів Пилип. — Неполадок жодних немає, просто на аварійних частотах хтось регулярно подає непеленгуючі сигнали. Один такий сигнал ми вхитрилися впіймати сьогодні в районі Торжка під час приходу Демона.

— А ти кажеш — непеленгуючі…

— Точного пеленга взяти не вдалося, хоч спостереження велося з трьох супутників зв’язку. Розкид координат — сто кілометрів.

Я уявив, що може накоїти Демон в енерговузлах Європейської зони.

— Де очікувати Демона наступного разу?

— Не знаю, — просто сказав Пилип. — Якщо вірити прогнозу, то в районі Рибінського озера, але я не вірю в прогноз.

— Погано! — Я підвівся, часу в мене залишилося обмаль, нависали десятки інших невідкладних справ. — У тих місцях безліч пам’яток культури. Не можна допустити їх зруйнування, як Торжка! Не можна допустити загибелі людей. Просіть будь-яку допомогу, робіть, що хочете, але зупиніть Демона, хоч би ким він був!

Я не чекав на відповідь. Як сказав Джордж Герберт триста років тому: “Найкоротша відповідь — відповідь дією”. Я міг би дорікнути службі УАРС за бездіяльність, але її директор повинен знати ціну хвилинам.