Міжзір’я

ІНТЕРЛЮДІЯ

Поєднувати в собі одразу дві особистості було не найприємнішим досвідом Морріумура. Ліва казала їм, що вони не знали іншого життя. Права ж заспокоювала, що окремі половини особи — разом зі спогадами, успадкованими від них — завжди знали, наскільки це дивно.

Два розуми, що мислили одночасно, змішуючи всі згадки й досвід минулого — та й того — лише уривки від кожного родителя. Така собі мішанина особистості й пам’яті. Часом їхні інстинкти конфліктували між собою. От як сьогодні, коли Морріумур потягнулися почухати голову, але обидві руки вирішили зробити це одночасно. А до того від гучного гуркоту — коли хтось просто впустив тарілку — Морріумуру захотілося одночасно сховатися й підбігти на допомогу.

Розбіжність тільки посилювалася, що більше готувалися обидві половинки розділитися й з’єднатися знову. Морріумур прямували до комбінувальної капсули, минаючи два ряди безстатевих родичів — ліві з одного боку, праві — з другого. Кожне витягнуло відповідну руку, які Морріумур торкали своїми, перетинаючи темне приміщення.

Морріумуру залишалося ще два з половиною місяці, та після космічного флоту… після того було ухвалено рішення перейти до перешаблонування раніше. Цей шаблон нікуди не годився. З цим погоджувались і родителі Морріумура, і їхня рідня. Настав час спробувати знову.

Їм казали, що це не має нагадувати прощання і щоб Морріумур не думали, ніби від них відмовляються. Перешаблонування — звична практика, тож їх запевнили, що це не боляче. Та хіба можна сприймати це, як щось інше, ніж відмову?

«Занадто агресивні, — казали один із прародителів. — Через це їм буде тяжко в житті».

«Вони захотіли опанувати роботу, не призначену для діона, — мовили інші родич. — З нею щастя не знайдуть».

Тепер ці самі родичі витягували перед Морріумуром губи, торкаючи їх за руки, неначе проводжали в дорогу. Комбінувальна капсула нагадувала велике ліжко, тільки з виїмкою по центру. Виготовлена з традиційних сортів деревини, з полірованим інтер’єром, вона мала кришку, яка, як тільки Морріумур ляжуть, зачиниться, а середина наповниться спеціальною рідиною, яка живитиме кокон і допомагатиме в процесі перешаблонування.

Коли вони підійшли до капсули, найстарший їхній пращур, Нуміґа, узяли їх за руки.

— Морріумуре, ми тобою задоволені.

— Коли це справді так… чому ж мені не вдалося ствердитися?

— Твоїм завданням було не ствердитися, а просто існувати, щоб ми бачили потенціал. Та й повернулися ти самі, погодившись продовжити процес.

Ліва рука Морріумура на знак згоди виписала дугу, майже самотужки. Вони самі повернулися. Покинули корабель, поки інші вирушали на бій. Утекли, бо… бо були занадто засмучені, щоб продовжувати. Оборонятися від делверів — одне, але стріляти в інших пілотів? Сама тільки думка жахала Морріумура.

«Та й боротися з делвером ти також злякалися б, — подумала якась частина їх — напевно, хтось із родителів. — Ти занадто агресивні для діонівського суспільства, але занадто непевні для бою. Перешаблонування — це на краще».

«На краще», — підтвердила друга частина.

Морріумур втратили рівновагу, похитнулися, відчувши, як два мозки розділяються. Нуміґа допоміг їм присісти на край капсули, їхня багряно-пурпурова шкіра сяяла при світлі свічок.

— Почалося, — промовили Нуміґа. — Пора.

— Я не хочу йти.

— Боляче не буде, — запевнили Нуміґа. — Це будете ті самі ви, тільки змінений шаблон, трошки інакші.

— А якщо я хочу залишитися самими собою?

Нуміґа поплескали їх по руці.

— Морріумуре, майже всі ми проходили по декілька перешаблонувань, і всі вижили. Коли знову вийдете, ще дивуватиметеся, чому так пручалися.

Кивнувши, Морріумур закинули ноги в капсулу. Завагалися.

— Коли знову вийдемо, я пам’ятатиму ці місяці?

— Слабо, — мовили Нуміґа. — Неначе залишки сну.

— А друзі? Їх я впізнаватиму?

Нуміґа м’яко підштовхнули їх у капсулу. Настав час. Обидві частини Морріумура зарухалися, свідомості розділялися, їхня особистість… напнулася. Стало… важко… думати…

Залу зненацька струсонуло. Морріумур вхопилися за край капсули, зашипівши з несподіванки. Усі навколо поточилися, скрикуючи й шиплячи. Тремтіння тривало, дедалі більше присутніх падало, аж ось усе затихло.

Що це було? За відчуттями — ніби в станцію щось врізалося. Та що ж це могло бути таке, щоб струсонути ціле Міжзір’я?

Знадвору почулися крики. Поспинавшись на ноги, Морріумурові родичі відгорнули запону, що затуляла двері, і відчинили їх, впустивши світло в тісне темне приміщення.

Тремтячи, заледве контролюючи кінцівки, Морріумур вилізли з капсули. Усі присутні неначе й забули про них. Що… що такого могло відбуватися? Спираючись на апаратуру біля капсули, Морріумур зіп’ялися на ноги й підійшли до дверей, де їхні рідні стояли, дивлячись угору в мовчазному ступорі.

Якимось дивом біля Міжзір’я виникла ціла планета. Вона була темна, загорнута в саван пилу, а з чорного її центру тягнулися страшні відростки. Під шаром пилу палахкотіли темно-червоні пломені, схожі на виверження магми. Планета висіла над Міжзір’ям, і це видиво було таке грандіозне й несподіване, що обидві свідомості Морріумура заметушилися. Як оце могло опинитися тут, порушивши традиційно спокійний краєвид глибин космосу?

«Це делвер! — затрепетала одна свідомість. — Біжи!»

«Рятуйся!» — прокричала друга.

Навколо Морріумура бігали, утікаючи, родичі. Та хіба ж можна втекти від чогось такого? За кілька миттєвостей Морріумур залишилися перед будівлею самі. Свідомості запанікували, але Морріумур не піддалися, і незабаром мозки вгамувалися, знову переплівшись.

Так триватиме недовго. Але поки що Морріумур закинули голову й вишкірили зуби.

Куна стояли на балконі, тримаючись за поручень і намагаючись осягнути колосальні розміри делвера.

— Ми програли, — прошепотіли вони. — Він знищив Детрит і привів його сюди показати власну силу.

Запах навколо них став умить злий, як мокрий ґрунт.

— Це катастрофа, — промовив Зезін. — Ви попереджали, та я не вірив… Куно, як міг Вінзік піти на таке?

Куна лише безпорадно заворушили пальцями, не відриваючи погляду від страшної картини. Через гігантські масштаби цього було не видно, але Куна відчували, як делвер наближається до міста.

— Він знищить нас, — збагнули Куна. — Високий міністр досі на огляді. Вінзік ліквідує уряд старшини, залишивши тільки себе.

— Ні, — відповів Зезін, пахнучи гострими прянощами. — Навіть він не настільки божевільний. Куно, сталася помилка. Він його викликав, але не може контролювати, як планував. Делвер прийшов сюди з власної волі.

Так. Куна розуміли це від самого початку. Вінзік хотів стати героєм, тому Міжзір’я нізащо не руйнуватиме. Це була не просто помилка, а катастрофа найвищого порядку. Та сама дурість, що призвела до поразки людства.

Панікуючи, почали злітати зорельоти, і Куна подумки побажали їм швидкого лету. Можливо, комусь таки вдасться врятуватися.

Однак надія була марна. Міжзір’я приречене, і Куна не могли не відчувати жахливої відповідальності. Чи додумався б до такого Вінзік, якби вони з ним не обговорювали створення потенційних сил оборони кілька років тому?

Делвер почав випускати жарини, що врізалися в щит навколо Міжзір’я, розриваючись неймовірними вибухами. Ще трохи — і той не витримає.

Повітря прибрало запаху гнилих плодів — Зезіна охопила журба.

— Ідіть, — шепнули Куна. — Вам вистачить швидкості, щоб врятуватися.

— Ми… зупинимо його, щоб він не пішов далі, Куно, — пообіцяв Зезін. — Дамо опір Вінзіку. Виправимо його промах.

— Ідіть.

Зезін пішов. Фіґменти здатні швидко пересуватися в повітрі й навіть у вакуумі. Вони обоє розуміли, що самотужки Зезін наздожене приватний корабель ще до того, як той покине атмосферу, і виконає гіперстрибок.

А от немолодий діон… Чи здатні були Куна чимось зарадити? Відправити останнє послання зі звинуваченням Вінзіка? Підтримати тих, хто втікає? Та чи є на це хоча б час?

Міцніше обхопивши поручень, Куна оглянули делвера. Загорнутий у шлейф пилу, що світився його ж власним світлом, делвер лякав і водночас вабив. Бог знищення.

Аж раптом увагу Куни привернула одна недоречність. Неймовірне видовище посеред хаосу.

Одразу над щитом виникла групка винищувачів, що понеслася прямісінько на делвера.