Міжзір’я

40

Наблизившись, ми розбили стрій, щоб атакувати одночасно з трьох сторін. Я понеслася ближче до оболонки навколо планети, очікуючи — як виявилося, правильно — знайти Брейд там.

Її крик потихшав, оскільки тепер вона мусила зосередитися на керуванні. Я переконалася, що мій здогад правильний: вона не знала, як це робити, принаймні не до кінця розуміла. Уміла кричати в безвість, і я бачила очі делверів у відображенні на склі своєї кабіни, та що робити далі, аби привести їх сюди, Брейд ще не дізналася.

Вочевидь, вона думала, що це легко. Щоразу потрапляючи в безвість, я хвилювалася, що один із делверів схопить мене — чи, що куди гірше, вийде звідти за мною. На щастя, виявилося, що витягнути їх не так уже й просто.

За моєю командою ми пішли на зіткнення, ведучи вогонь з усіх боків. Я очікувала, що Брейд вишмигне, та натомість вона крутнулася до нас, навіть не намагаючись ухилитися. Усі наші постріли влучили. Що?

Через такий маневр ми наблизилися майже впритул до неї. Інстинктивно я розвернула корабель і спробувала втекти, та було занадто пізно: Брейд активувала ІМІ, збивши щити з усіх.

Трясця! Я клюнула на хитрість, яку провернула б сама. До цього я завжди була єдиною, кому доводилося битися з переважними силами противника. Не вміла дивитися на це зі сторони того, хто гуртом нападає на самотній зореліт.

На моїй панелі приладів замиготіли сигнали попередження, коли я нарешті, із запізненням, відлетіла від Брейд. Кіцени, вправні стрільці, випустили по ній кілька пострілів, коли вона кинулася за мною, але жоден не влучив.

Закрутивши петлю назад, я порівнялася з Вейпор. Неподалік від нас тривала велетенська космічна битва, у якій відчувалося дедалі більше гарячковості. Можливо, це мені лише здавалося, але наші винищувачі діяли необачно. Я намагалася не думати про те, як тепер битися наосліп — без зв’язку — Кіммалін і решті.

Брейд спробувала втекти, тримаючись ближче до оборонних платформ. На такій низькій висоті велетенські металеві платформи вигиналися в нескінченність, та заманити мене в пастку, яку я сама полюбляла влаштовувати дронам, у неї не вийшло. Ми з Вейпор трималися за межами досяжності оборонних гармат, поки їхній обстріл не змусив Брейд нарешті набрати висоту.

Вона не дозволяла нам відстати від себе занадто далеко, інакше ми зможемо перезапустити свої щити. Навіть коли я спробувала так зробити, вона помчала в мій бік, примушуючи виконати серію оборонних віражів. Довелося відмовитися від ідеї перезапустити щит, бо для цього якийсь час довелося б летіти прямо, без усякої маневровості, а вся енергія спрямується на перезаряджання.

— Гешо, — сказала я в приватну лінію, — за мною. Вейпор, займіть позицію й готуйтеся стріляти, поки ми її відволікатимемо.

— Підтверджую, — промовили вони одночасно.

Вейпор відстала, Гешо порівнявся зі мною. Брейд зайшла на розворот, і ми відкрили вогонь на перехоплення. Крутячись, не могли стріляти влучно, та нашим головним завданням було відвернути її від Вейпор. Але й тут вона розкусила наш задум. Замість того, щоб відповісти на обстріл, вона різко розвернулася. Від такого маневру перевантаження скакнуло до десяти-пятнадцяти джі. Я розвернулася і пішла на перехоплення, та поки догнала її, вона вже вступила в бій із Вейпор.

Вейпор ухилялася, але один із пострілів усе ж влучив, відірвавши крило її зорельота. У відкритому космосі це не критичне влучання, та вже наступний постріл пробив фюзеляж, вирвавши кабіну — разом із нею.

Вона здатна це пережити, примусила я думати себе, відкриваючи вогонь по Брейд. Майже влучила. Промені пролітали біля самої її кабіни, та вона майстерно виверталася.

На розвороті Брейд вистрелила, зачепивши «Того, що гребе проти течії».

— Нас підбили! — прокричав кіценівський голос. — Володарю Гешо!

До нього долучився ще з десяток інших голосків, і корабель закрутився, випускаючи повітря. Та мені було ніколи дивитися. Зчепивши зуби, я гнала за Брейд.

Крик у моїй голові стихнув ще більше, відколи в бою залишилися ми вдвох. Дівчина проти дівчини. Пілот на пілота. Ми пролетіли застряглі на орбіті прадавні уламки, що оберталися, і між ними Брейд маневрувала за допомогою світлового гарпуна.

Я не відставала, хоч і з останніх сил. Ми мчали крізь темряву, не стріляли, цілковито зосередившись на переслідуванні. Ззаду в мене була перевага, але…

Але, Святі, як же вона літала! Усе навкруги меркло. Планета піді мною, зорі вгорі, на тлі яких точився страшний бій. Нічого з цього не важило. Ми, як ті акули, гнали одна одну океаном, повним мільки. Відтягнувши мене до платформ, вона облетіла мій зореліт в петлі, і я розвернулася й вистрілила.

Опинившись на чолі, я погнала нас по спіралі, з якої насилу вийшла, облетіла Брейд і знову впала їй на хвіст.

Це бадьорило, захоплювало. Таке я відчувала лише, коли доводилося викладатися на повну. Брейд була вправніша. Вона трималася попереду, ухиляючись від кожного мого пострілу.

Це захоплювало.

Зазвичай найкращою на полі бою була я. Зустрітися з кимось майстернішим — либонь, найдивовижніше з відчуттів. Мені хотілося літати за нею, гнати її, змагатися з нею, допоки не нажену.

Та посміхаючись, я знову почула, як вона кричить у безвість. Крик був слабкий, та з першим його звуком моя ілюзія радості розсипалася. Брейд намагалася знищити все, що я люблю. Якщо не зупиню її, це означатиме, що я недостатньо старалася. Це призведе до загибелі СОНу, Детриту й всього людства.

Коли дивилася на це в такому світлі, моя неспроможність лякала.

Не обов’язково перемагати її самотужки, подумала я. Достатньо привести її куди треба мені…

Відірвавшись від неї, я понеслася геть, відчуваючи злість Брейд. Їй наші перегони також подобалися, тому моє боягузтво не на жарт її розсердило. Невже це я здумала втікати?

Вона одразу кинулася за мною, обстрілюючи. Триматися попереду лишилося недовго. Я шугнула в одне конкретне зборище уламків, Брейд — за мною. Я затамувала подих…

— Є! — озвався в каналі Брейд голос Вейпор.

Я розвернулася й помчала назад, на зупинений корабель Брейд — який залетів за мною в гущу уламків знищеного дрона Вейпор. Мені було видно, як у кабіні вона сердито лупить по панелі приладів.

У неї нічого не виходило: Вейпор заблокувала систему. Вона попалася. Я зупинилася навпроти й навела ніс прямісінько на Брейд. У голові мені пролунало відлуння власних слів: «Просто підбити корабель не вийде, бо вона продовжуватиме викликати делвера, поки жива…»

Немовби на доказ цьому, вона заглянула мені у вічі й випустила крик у безвість. Очі, котрі вже почали згасати, зненацька знову вирячилися на нас — особливо одна пара, що здавалася більшою від решти.

Я натиснула на гачок. У ту мить крик Брейд зробився пронизливішим. У паніці від усвідомлення неминучої загибелі Брейд нарешті досягнула мети.

І з безвісті виринуло дещо.