Міжзір’я

32

Я чекала, що він почне огризатися. М-Бот так і зробив би, але дрон — не він. До того ж він був не справжнім ШІ, тому виконував мої накази, не замислюючись про наслідки.

Навіть у своєму відсіку ми почули постріли, хай і приглушені.

Пілоти почали нервово перешіптуватися.

«Продовжуй стріляти, — відправила я повідомлення дрону. — Роби все, щоб тебе не знищили».

«Виконую».

Сигнали тривоги наче подуріли, з динаміка залунав голос, який було чутно й у коридорі:

— Ворожий напад на інженерний відсік! Кількість нападників невідома, але вони ведуть вогонь!

Ще один залп пострілів неподалік. Поїхали, подумала я.

— Нас атакують! — закричала я до інших пілотів, скочила на ноги й напнула рюкзак на плечі. — Треба допомогти!

Я розчахнула двері й вибігла в коридор. Морріумур залишалися сидіти в кріслі, але Гешо не треба було повторювати двічі. Він закричав:

— Кіцени, до зброї!

За мною в коридор помчали платформи з маленькими пухнастими воїнами.

— Стійте! — озвався з відсіку голос Вейпор. — Думаю, місцева охорона впорається сама!

Не слухаючи її, я побігла далі коридором. Як й очікувала, побачила, що єдина вартова біля інженерного відсіку присіла за стіною та викликала підкріплення. Говорила вона по-діловому, але направду екіпаж цього корабля ніколи не бував у бою.

— Я можу допомогти, — сказала я чатовій. — Тільки мені знадобиться зброя.

У коридорі пролунала нова серія пострілів. Креллка кинула погляд у той бік, тоді — на мене.

— Не можу… Ну, тобто…

З великим задоволенням спостерігаючи, як її крутий образ розвалився, щойно почалася стрілянина, я нетерпляче виставила руку, і вартова вийняла невеликий пістолет, який передала мені. Тоді підняла рушницю й кивнула.

— Гешо, стережіть цей коридор, — наказала я. — Дивіться, щоб не прошмигнув ніхто підозрілий!

— Вас зрозумів! — кинув Гешо, і платформи кіценів утворили позаду нас заслін.

Мушу віддати належне креллці, бо вона таки підвелася й побігла коридором. На ходу вона різко смикала клешнями. Це була креллівська версія жесту «за мною». Ми проминули великий знак на стіні, що позначав вхід в інженерний відсік.

Після тижнів роздумів, як туди пробратися, я бігла за чатовою, відчуваючи дедалі більше збудження. Ми звернули в інший коридор, і в ніс мені вдарив запах лимону. Може, недавно тут прибирали? На стіні висів знак: «ВХІД ТІЛЬКИ ДЛЯ АВТОРИЗОВАНОГО ПЕРСОНАЛУ ЗА ПЕРЕПУСТКОЮ 1-Б».

Постріли лунали за дверима трохи далі, але вартова зупинилася й крутнулася до мене.

— Далі вам не можна, — сказала вона. — Такі правила.

— Невже правила важливіші за порятунок інженерів?

Задумавшись над моїми словами, креллка врешті промовила:

— Зачекаймо тут. Усі додаткові наряди зараз на містку, несуть особливу варту, але скоро надійдуть на підмогу. Нам лишається тільки проконтролювати, щоб нападники не втекли.

Я однаково спробувала прорватися, але вона твердо виставила перед собою руку, перекриваючи мені дорогу, тому я присіла під стіною, звівши пістолет. Поставила біля себе наплічник. Думки так і літали мені в голові. Як забрати дрон? Щомиті в цей коридор набіжить охорона.

«Статус?» — запитала я в дрона, потайки настукавши повідомлення на браслеті.

«Вчені ховаються, — відповів він. — Вогню у відповідь не ведуть».

Я оглянула коридор.

«За моєю командою вилітай у коридор. Зроби два постріли трохи вище, так, щоб нікого не зачепити. Потому кинь пістолет».

«Підтверджую».

«Я поставила рюкзак під стіною. Як покинеш пістолет, швидко пірнай туди».

«Інструкція зрозуміла».

Так. Глибоко вдихнувши, я віддала команду: «Зараз».

Дрон, видимий лише як мерехтіння в повітрі, тут же вилетів у коридор і вистрілив високо вгору, через що вартова з криком повалилася на підлогу.

— Вогонь перекинувся на нас! — вигукнула я і, як тільки дрон покинув пістолет, зробила постріл.

Я провела трохи часу в тирі, але ніколи не подумала б, що влучити по рухомій цілі з пістолета настільки важко. Перші три постріли були хибними, але я таки потрапила по пістолету до того, як він упав.

Він вибухнув несподівано потужно, сиплючи навсібіч іскрами й плавленим металом. Очевидно, то здетонував його акумулятор. Нас накрило сліпуче-яскравим, оглушливим вибухом, і я кинулася до креллки, мовби закриваючи її.

Ми повалилися жужмом на підлогу. Я закліпала, намагаючись прогнати яскраві світляні плями, що стояли мені перед очима. Судячи з ошелешеного вигляду креллки, з нею сталося щось подібне.

Зрештою вона зіштовхнула мене із себе й зіп’ялася на ноги.

— Що сталося?

— Дрон, — відказала я, показуючи на випалену пляму на килимі. — Я його збила.

Самого дрона ніде не було видно, проте від знищеного пістолета залишилися уламки. Сирена й далі вищала, але, не почувши нових пострілів, чатова обережно підійшла оглянути випалену пляму.

— Повертайтеся в стрибковий відсік, — наказала вона.

Що я з радістю й зробила, схопивши свій рюкзак — який виявився важчим, коли всередині був ще й дрон.

Вартова зазирнула в інженерний відсік перевірити ситуацію там, після чого гукнула мені:

— Тільки пістолет залиште!

Поклавши пістолет під стіною, я розшукала Гешо якраз перед тим, як повз нас пробігли шестеро охоронців. Один із них, діон, прокричали нам повертатися в стрибковий відсік. Добре, хоч не запідозрили ні в чому. Решта пілотів, налякані криками, товклися в коридорі.

Ми повсідалися в крісла, і я міцно вчепилася у свій рюкзак із контрабандним дроном. Заглянула всередину й неабияк здивувалася, побачивши його. Хіба він не має бути невидимим?

Хутко защебнувши наплічник, наклацала повідомлення: «Активуй голограму. Версія два — порожній контейнер».

«Голографічний модуль деактивовано, — відповів він. — Систему пошкоджено вибухом».

По обличчю мені котився піт. Мене викриють, якщо охорона вирішить перевірити рюкзак.

Нарешті сирени замовкли, і я відчула, як «Міри й ваги» пришвартувався до Міжзір’я. Тривога тільки зросла. Може, вийде якось заховати дрон на кораблі, а тоді прийти по нього пізніше?

Та шансів на це не було навіть найменших: нам наказали йти в док для шатлів. Я йшла серед групи схвильованих пілотів, дивлячись на охорону, якої в коридорах значно побільшало. Гарячково міркуючи, як бути, я пригадала другу голограму, яку запрограмував у мій браслет М-Бот. Це були діон, які нічим не виділятимуться.

Як би її зараз застосувати? Навіть це було малоймовірно. Таємничий діон, що раптово з’явиться замість мене, викличе підозри. Так я і брела собі далі, з кожним кроком тільки більше запевнялася, що весь удар упаде на мене. Зациклена на цьому, я зовсім не помічала однієї дивної речі, доки не опинилася в доку.

Вейпор. Я не відчувала її запаху, а інші пілоти не розступалися, щоб утворити місце для неї, як звичайно. Ступивши в док, я стала чекати, намагаючись унюхати її.

І ось уже наступної секунди мене огорнув її дух. Різкий запах… лимонів. Той самий, який я відчула в коридорі біля інженерного відсіку.

Вона була там. У коридорі.

Міцніше притиснувши до себе рюкзак, я спитала:

— Вейпор?

— За мною, — відповів її суворий голос. — Негайно.

Я стрепенулася й, панікуючи, розпростерла думки в голові. Можливо, у мене вийде стрибнути, щоб пізніше повернутися по…

Ні, зненацька я усвідомила, що хоч і знала напрямок до Детриту, але так лише опинюся на його орбіті без скафандра. Отже, я в пастці.

— Вейпор, — повторила я. — Мені…

— Негайно, Аланік.

Я пішла доком, прямуючи за її запахом, що виявилося навіть легше, ніж видавалося. Як і боялася, перед посадкою в шатли охорона перевіряла кожного пілота. Власне, очікуваний крок після того, як на борту корабля виявили шпигунський дрон.

Прямуючи за різким запахом лимонів, що линув від Вейпор, я міцніше притиснула до себе рюкзак. Ми підійшли до шатла обтічної форми. Його дверцята відчинилися.

Усередині, загорнуті в чорний хітон, сиділи Куна.

— Аланік, — почали вони. — Думаємо, нам треба поговорити.

Я оглянулася на решту свого загону. Усі вони стояли в черзі на обшук. Морріумур повернулися до мене, скинувши головою. До мене йшли кілька вартових, один із яких показував на мене.

Мені лишалося тільки одне. Я піднялася в шатл до Куни.