Міжзір’я

15

Щит винищувача впав, як тільки я порівнялася з ним. Він мусив би одразу зійти з дистанції, але й далі літав, ховаючись за більшими астероїдами й ведучи вогонь по креллах з усіх своїх шести гармат.

Дивно було бачити аж стільки гармат на винищувачі, але хтозна, якими тактиками послуговуються на інших планетах? Можливо, за наведення цілі в них відповідає простенький ШІ, тоді як живі пілоти зосереджені виключно на маневрах. Родж якось був вигадав подібну схему, і в СОНі її визнали дуже перспективною.

Хай там що, а корабель був у біді, тому я вирішила зробити те, що вмію найкраще: відтягнути ворожі сили на себе.

Шугнувши в саму гущу креллівських дронів, запустила ІМІ, збивши всі їхні — і власний — щити. Це був небезпечний, відчайдушний маневр, проте тільки так можна було примусити їх оборонятися й вирівняти шанси.

Я завертілася навколо власної осі, сиплючи снопами променів, стріляючи, радше наосліп, аніж намагаючись влучити в когось. Маневр довелося покинути швидко, бо летіти задки — майже вірний спосіб убитися.

За мною ув’язалося кілька дронів — щоправда, менше, ніж хотілося б, — і я зайшла в петлю, ведучи їх за собою та не припиняючи вогню. Влучила в одного, що примусило решту зайняти оборону.

— О! — вигукнув М-Бот. — То ми тепер герої!

— Буває, я сумніваюся, чи правда ти мислиш так швидко, як кажеш, — відповіла я.

— Лише коли ви робите щось безглузде, — мовив він. — Цього слід було очікувати. Але… хіба той корабель не належить одній із рас Старшини, що, нагадаю, намагається нас знищити?

— Усе залежить від ситуації. Наразі всі інші пілоти, які намагаються не загинути, на одному боці з нами.

Я знову розвернулася й побачила, що винищувач скористався нагодою, яку я йому дала. Навівши гармати на креллів, що опинилися без захисту, він збив двох.

Класно стріляєш, ким би ти не був, подумала я. Головне, щоб він побачив, що я відтягнула від нього кілька кораблів. Моїм завдання було не збільшити кількість збитих, а не давати ворогові вийти з оборони.

Майже впритул праворуч від мене вибухнув ще один крелл. Моя стратегія буде успішною лише, допоки крелли не збагнуть, що їм варто ігнорувати мене й зосередитися на більшому винищувачі, поки в того не відновився щит. На щастя, після вибуху третього дрона решта полетіла геть. Цей бій сильно відрізнявся від тих, до яких я звикла на Детриті: тут ворожі дрони навіть не намагалися збивати проворніші кораблі.

Я порівнялася зі своїм новим другом і трошки заспокоїлася, коли навколо нього засвітився новий щит. Перезавантажила свій, повернувши собі захист.

— У нас виклик через невідомий канал, — оголосив М-Бот. — Припускаю, це з того корабля, який ми врятували. З’єднувати?

— Так, будь ласка.

Канал відкрився… оваціями? Кричали десятки голосів. Але ж я врятувала всього один зореліт, у якому мав би бути один пілот.

— Хоробрий воїне, — промовив глибокий чоловічий голос, — ми в боргу перед вами. Сьогодні ви врятували від знищення флагман кіценівського флоту.

— Флагман? — не зрозуміла я.

Аж тут до мене дійшло. Той зореліт не більший від М-Бота, але якщо пілоти його дуже дрібні…

— Це ви! — вигукнула я. — Король лисо-гризунів!

— Не знаю, що означає «лисо-гризунів», але… — відповів голос, — …ви явно помилилися. Мене звуть Гешо, і я ніякий не король, позаяк наша планета має справедливу представницьку форму правління. Утім, як скромний поет і капітан зорельота «Ґуалако-Ан», я дякую вам від щирого серця.

Я вимкнула звук.

— М-Боте, здається, це ті схожі на самураїв лисо-гризуни, яких я бачила раніше.

— Ви про кіценів? — уточнив він. — Це одна з рас Старшини, але з другорядним громадянством. О! Це вам точно сподобається. Мені вдалося перекласти назву їхнього корабля. Їхньою мовою вона означає щось на кшталт: «Достатньо великий, щоб убити».

— Корабель завбільшки з винищувач їм, напевно, як нам — есмінець, — мовила я. — Ми врятували не одного пілота, а цілий екіпаж. — Знову ввімкнула звук: — Капітане Гешо, мене звуть Аланік, і я рада знайомству з вами. Як ви ставитеся до того, щоб трохи попрацювати в парі? Цей бій занадто безладний, а опір треба вести організовано.

— Прекрасна ідея, — сказав Гешо. — Немов мрячка, що переростає в бурю, «Великий» до ваших послуг.

— Чудово. Будьте готові стріляти по будь-якому дрону, що до вас наблизиться. Якщо виникнуть труднощі, я відтягну їх від вас, щоб ви збили їх здалеку.

— Маю лише пропозицію, — мовив Гешо. — Було б добре врятувати ще один швидкий зореліт, як-от ваш, щоб нашій не надто досвідченій команді було трохи легше.

— Шикарний план, — кинула я, скануючи поле бою та вишукуючи швидкі кораблі, які можна було б узяти у свою команду.

Один із таких тут же сам наскочив на мене — чорний, із Брейд, людиною, на борту. Він нісся крізь бій, вправно маневруючи між астероїдами. Добре ж вона літала. Дуже добре.

— Бачите чорний зореліт на 238.25 від мене? — спитала я в Гешо. — Я спробую йому допомогти, подивимося, чи приєднається він до нас. Будьте тут і викликайте, якщо на вас нападуть дрони.

— Чудово, — відповів Гешо.

Я погнала за чорним кораблем у саму гущу вибухів і стрілянини. На хвості в нього сиділо двоє креллів. Я викликала Брейд по радіо, і лампочка її лінії загорілася: вона прийняла мій сигнал.

— Я зніму хвости, — сказала я. — Дайте тільки…

Зненацька чорний зореліт випустив гарпун у свій же корабель, що пролітав мимо. Я була вражена, побачивши, як крелл застосовує світловий гарпун і за його допомогою обкручується навколо іншого зорельота. З несподіванки бідолаху, який нічого не підозрював, понесло на астероїд. А от Брейд виконала першокласний маневр, опинившись між дронами, і знищила їх обох. Відтак, мало не зачепивши, пронеслася за лічені сантиметри від мене.

Лайнувшись, я розвернулася й погнала з нею. Вона провернула приголомшливий маневр. Отже, має серйозний досвід.

— Агов! — погукала я. — Ми об’єднуємося в групу. Нам згодилися б ваші…

Не звертаючи на мене ані найменшої уваги, чорний корабель різко взяв праворуч і розчинився в сум’ятті бою. Я зітхнула.

— Спенсо, — сказав М-Бот, — мені здається, вона не хоче до нас у команду.

— Звідки ти взяв?

— Я дуже спостережливий, — відповів він. — Та припускаю, ваша допомога може знадобитися комусь ще. На загальній лінії — аварійний виклик. Виводжу джерело на екран датчика відстані й прокладаю маршрут до цілі.

Одразу ж у приймачі в мене залунав наляканий голос, і значок переклав:

— Мій двигун вийшов із ладу! Допоможіть!

— Відправ координати Гешо, — наказала я М-Боту, розвернулася і, гальмуючи, прискорилася в інший бік.

Зупинившись, помчала на заклик, що, як виявилося, надходив від шатла, яким як противагою скористалася Брейд.

Відскочивши від астероїда, шатл вільно літав у космосі, а один його двигун довільно блимав. Періодично корабель кидало вбік, після чого двигун гаснув. Вочевидь, він пробував стартувати, але прискорювач вів в інший бік, через що зореліт постійно смикало в усі сторони.

З різних напрямків на нього неслися три крелли, жадібні до крові ослаблених.

— Тримайтеся, — передала я пілоту, коли до нього нарешті підлетів корабель Гешо й відкрив вогонь по креллах.

— Обчислюю… — промовив М-Бот, підсвічуючи секцію на склі кабіни. — Ось розрахункова траєкторія руху пошкодженого корабля.

— Дякую, — відповіла я. — А мені здавалося, двигун вмикається безсистемно.

— Насправді не так уже й багато речей відбуваються безсистемно, — сказав М-Бот.

За допомогою його схеми я наздогнала й загарпунила підбитий шатл. Тоді швидко взяла ліворуч, витягуючи його з-під креллівського вогню. Однак несправний двигун раптово ввімкнувся, шарпнувши мною праворуч.

— Вибачте! — пролунав голос пілота.

Крізь скло його кабіни я роздивилася пілота. Це були діон із двоколірним обличчям.

— Краще вимкніть його, — прохрипіла я, опановуючи себе. — Засвітіть аварійні вогні й зійдіть із дистанції.

— Не можу, — відповів голос.

— У цьому немає нічого ганебного. Ніхто не вважатиме вас боягузом.

— Ні, — промовив голос. — Ви не розумієте… мої аварійні вогні, схоже, вийшли з ладу від зіткнення.

Трясця. Може, оператори дронів побачать, що в цього пілота неприємності й не чіпатимуть його? Ні… До нас наближалося навіть більше безпілотників, ніж я очікувала. Вони неначе прагнули покарати цього діона, котрим стало безтактності взяти участь у відборі, призначеному для нижчих видів.

Висмикнувши шатл з-під іншого обстрілу, я гарикнула, коли його двигун знову ввімкнувся й потягнув мене назад. Спробувала компенсувати втрату імпульсу, послуговуючи М-Ботовими розрахунками, але це майже не дало результату.

— Будь ласка, — озвався пілот. — Мені шкода. Не варто було вплутувати вас. Покиньте мене на розсуд долі. Я на це заслуговую.

— Дідька лисого, — огризнулась я, знову тягнучи його за собою, поки не ввімкнувся двигун.

Мені таки вдалося відбуксувати його до флагмана Гешо, який відчайдушно відстрілювався від дронів.

— Спенсо, — мовив М-Бот, — під час останнього розвороту моя камера захопила його двигуни. У випускному клапані лівого застряг камінець. Якщо його витягнути, це розв’яже проблему. Двигун запускається, але через перешкоду спрацьовує аварійне вимикання, і так по колу.

— Добре, — мовила я. — Зараз тільки вилізу з кабіни, і все зроблю.

— Ха-ха. Ви ж загинете.

Я посміхнулася, готуючись до нового запалення двигуна.

— Це… це був сарказм, так? — уточнив М-Бот. — Це я про всяк випадок перевіряю, бо не думаю, що ви справді хочете вийти у відкритий космос. Вибухова декомпресія…

— Це був жарт, — сказала я і тут же лайнулася, бо на зламаному кораблі знову ввімкнувся двигун.

На допомогу від Гешо можна було не розраховувати. Більший, повільніший корабель був зайнятий стримуваннями чотирьох дронів.

— Відкрий загальний канал, — звернулась я до М-Бота, — гадаю, нам знадобиться підмога, щоб відбуксувати його.

На дошці приладів засвітився датчик передавача.

— Загальний сигнал біди, — сказала я. — Мені потрібен корабель зі світловим гарпуном на… координати 150.+60.554 від сигнального маяка 34.

Ніхто не відповів. На полі бою побільшало простору, коли чимало претендентів зійшли з дистанції. Ті, що залишалися, були достатньо майстерні, щоб не загинути, хоч більшість і літала на неозброєних кораблях, тому головна їхня робота — ухилятися й тікати від дронів.

У цьому плані іспит виявився ефективний. Він швидко показав, хто вміє літати в стресових обставинах. Та уламки збитих кораблів нагадували, що ціна цьому була вкрай висока.

— Залиште мене, — повторили діон. — Мені прикро. Це моя біда, не ваша.

Я оглянула креллівські дрони, що неслися в наш бік.

— Почекайте, — сказала, вимикаючи гарпун.

Звільнилася від тягаря й помчала на всій швидкості, обстрілюючи дрони. По кількох влучила, проте в них були активовані щити, тому найбільше, чого мені вдалося досягти, — це примусити їх оборонятися.

— Мені справді потрібна допомога, — оголосила я в загальний канал. — Будь ласка, хто-небудь.

— Що ж, — почувся жвавий жіночий голос. — Тільки пообіцяйте не стріляти.

— Так, авжеж! — відгукнулась я. — Чого б мені стріляти по вас?

— Ну…

З-за сусіднього астероїда виринув корабель. Креллівський дрон! Я поклала палець на гачок, різко повернулася в той бік і прицілилася.

— Ви ж обіцяли не стріляти, — промовив голос.

Що? Зі мною говорить дрон?

— Ого! — не стримався М-Бот. — Спитайте, чи вона часом не штучний інтелект?

— Ви штучний інтелект? — запитала я в канал.

— Ні, звісно! — відповів голос. — Просто хочу допомогти. Що треба робити?

— Відганяйте дронів від ушкодженого шатла, — сказала я. — Мені треба трошки більше простору для точних маневрів.

— Гаразд, — підтвердив голос.

Невеличкий дрон покинув сховок і підлетів до нас. Коли наблизився, діон із шатла видали фатальне «Отже, кінець», проте, як я і просила, дрон погнав геть ворожі кораблі.

— Добре, М-Боте, підсвіти мені той камінець, що заткав йому двигун, а тоді зроби трос гарпуна настільки тоненьким, наскільки це взагалі можливо, — звеліла я.

— О-о-о-о-о-о, — промовив він. — Є.

Скориставшись затишшям у бою, я підлетіла ззаду до шатла, вирівнялась і вичікувала слушного моменту. Стріляла я і приблизно не так влучно, як Кіммалін чи Артуро: моєю основною роботою було літати й маневрувати. На щастя, М-Бот підсвітив мені камінець, тож я підлаштувалася й чітко навела ціль.

Ось так. Камінець світився яскравою цяткою серед металевого кожуха лівого двигуна зорельота. Завбільшки він був десь із людську голову.

Зачепивши його гарпуном, я розвернулася й прискорилася в протилежний бік. Камінець піддався й вискочив.

— Керування відновилося! — вигукнули діон. — Двигун знову функціонує!

— От і славно, — мовила я. — А тепер за мною.

Великий шатл полетів за мною, і по ідеально прямій лінії ми помчали до Гешо. Як тільки ми втрьох вишикувалися строєм, крелли миттю розлетілися. Лишалося сподіватися, що на організовану групу нападати вони не стануть. Балакучий дрон десь пропав, тож я подумала, що він знову заховався за астероїд.

— Капітане Гешо, — промовила я, створивши окремий канал для нас трьох, — я знайшла ще один корабель нам до гурту.

— Гарна робота, капітанко Аланік, — відповів Гешо. — Новоприбулий, яка ваша спеціалізація і вид озброєння?

— Я… не маю ні того, ні іншого, — відповіли діон. — Мене звуть Морріумур.

— Діон? — не стримав подиву Гешо.

Його корабель розвернувся, щоб йому було краще видно Морріумура за штурвалом шатла.

— І не просто діон, а ненароджений діон. Цікаво.

Утрьох ми повільно полетіли далі, вишуковуючи кораблі, яким потрібна підмога, — щоб запросити їх у свій загін. Літали Морріумур непогано, але їм явно бракувало бойового досвіду: вони панікували щоразу, як за нами чіплявся хвіст.

Та вони однаково старалися й трималися біля мене, поки я вела кількох креллів на «Великого», який точно позбивав їх усіх. Поле бою розтягнулося, кораблі розлетілися далі в пошуках сховку серед астероїдного поля. Крелли трималися зграями, але вибухи дедалі рідшали.

Я запросила до нас ще кілька кораблів, але, зайняті власною безпекою, вони навіть не зупинилися. Нарешті помітила чорний зореліт, що прошмигнув повз мене попереду двох дронів, які намагалася угнатися за ним. І знову Брейд проігнорувала мене.

— Скільки це ще триватиме? — запитала я. — Чи їм мало доказів?

— Ще сім хвилин, — відповів М-Бот.

Пролітаючи повз черговий розсип уламків знищеного корабля, я відчула, як у мені клекоче лють. Так, нас попереджали, що на іспиті може бути небезпечно. Але застосовувати бойову зброю проти цивільних кораблів? У мені й так уже жевріла ненависть до Старшини, але це лише розжарило її. Як можна так відверто зневажати життя, водночас називаючи себе «цивілізованими» й «освіченими»?

Випробування закінчилося. Дрони в одну мить розвернулися й полетіли під гірничу платформу. У загальному каналі пролунав зарозумілий голос Вінзіка, що привітав уцілілих.

Ми з Гешо й Морріумуром полетіли назад. Як виявилося, пройшли випробування близько півсотні кораблів. М-Бот швиденько підрахував судна, які зійшли з дистанції. Додавши два й віднявши це від загальної кількості учасників, я мала приблизне уявлення про кількість знищених зорельотів.

— Мінус дванадцять кораблів, — промовив він.

Менше, ніж я очікувала: у хаотичному бою мені здавалося, що вибухів було більше. Та однаково це означало загибель дванадцяти пілотів. Яких убила Старшина.

А ти на щось інше сподівалася? Якась частина мене цікавилася. Мала б розуміти, чого чекати: ось уже вісімдесят років, як вони знищують твій народ.

Ми пішли на посадку, хоч я й тут не розслаблялася, очікуючи якоїсь підстави, а то й другого, «секретного», етапу іспиту. Проте нічого подібного не сталося. Ми безпечно приземлилися на платформу, штучна гравітація якої міцно тримала наші зорельоти. Коли відчинили кабіни — атмосфера виявилася цілком придатною для дихання.

Ледь тримаючись на ногах, решта вцілілих пілотів пленталася до підвищення з дальнього краю платформи. Найчастіше після бою я почувалася так само змореною, безсилою від божевільної концентрації, яка необхідна для битви. Сьогодні ж, вискочивши з кабіни, я не тямилася з люті.

Це ким треба бути, щоб влаштовувати таке випробування? Я добре пам’ятала свій шок, коли нас відправили в бій у перший же день навчання в СОНі, та навіть Залізнобока — яка робила все, аби врятувати свій народ від знищення, — послала нас лише для створення вдаваної чисельності. А Старшина — всемогутня, їй нічого не загрожує. Як вона може розкидатися життями пілотів, що їй довірилися?

Я проштовхалася крізь натовп інопланетян, підійшла до Вінзіка й решти наглядачів, розтулила рот…

— Що з вами не так?! — пролунав голос позаду мене.

Я заклякла, так і не спромігшись на слова. Обернулася й з подивом побачила кремезну інопланетну істоту, віддалено схожу на горилу. З великим синім шоломом під пахвою вона проштовхалася наперед, показуючи пальцем на Вінзіка.

— Бойова зброя? — вигукнула горила. — На іспиті? Те, що ви зробили, прирівнюється до вбивства. В ім’я найглибшої прірви, про що ви тільки думали?

Я стулила рот, почувши її слова, що — удвічі гучніше — озвучували моє власне незадоволення.

— Ви підписали згоду, — відповів Вінзік і приклав руку до грудей, демонструючи неприхований жах перед гнівом істоти.

— У прірву згоду! — вигукнув інопланетянин. — Якщо змушу дитину підписати згоду на те, що я її поб’ю, це не зробить мене меншим монстром! Ніхто з нас не знав, що це означає, і відповідальність лежить на вас!

Істоти щонайрізніших форм і розмірів відсунулися від горили, чиновники на сцені не знали, що казати.

— Нам… нам треба було перевірити, хто з вас уміє зберігати спокій під обстрілом, — пояснив Вінзік. — Операторам дронів наказали не чіпати тих, хто зійшов із дистанції. Яка агресія, ой, леле.

— Ви мали б застосовувати тренувальні гармати! — додала я, стаючи біля горили. — Як на будь-якій нормальній вправі!

— І що це нам дало б? — запитав Вінзік. — Тоді ви знали б, що гармати несправжні. Боротьба з делверами — велике випробування для психіки, урдалійко Аланік. Це єдиний спосіб перевірити, хто не втратить самовладання й контролю над ситуацією.

— Єдиний? — проревла горила. — Ну то як вам таке: перевіримо, чи добре ви тримаєте удар? Для початку вдаримо вас молотком по голові!

— Ой, леле! — прохопився хтось із чиновників. — Це погроза?

— Так, — підтвердив Вінзік, змахуючи руками. — Яка ж агресія! Берле Ґульзо, вас звільнено зі служби.

— Звільнено? — перепитав Ґульза. — По-вашому…

Я ступила наперед сказати тим бюрократам куди їм слід запхати свій іспит, але у вусі мені, збивши з думки, пролунав голос.

— Спенсо? — покликав М-Бот. — Будь ласка, вгамуйтеся, щоб і нас не викинули. Не забувайте для чого ми тут!

Киплячи від люті, я глянула на інопланетянина-горилу, що задкував від двох озброєних охоронців-діонів. Ще мить, і я була б готова знову зірватися на крик, але збоку до мене хтось підійшов. Морріумур, діон із двоколірним обличчям.

— Аланік? — благально звернулися вони до мене. — Ходімо краще перекусимо. На платформі є їжа. Ваш вид же їсть, так? — підбадьорливо кивнули вони.

Зрештою я таки дала Морріумуру забрати себе.