Міжзір’я

17

Я присіла біля дверей, намагаючись розчути, що кажуть Вінзік і решта чиновників.

— Агов! — озвався в моєму вусі М-Бот, від чого я аж підскочила. — Спенсо, що ви робите?

Я зціпила зуби, зосереджуючи всю увагу на розмові за дверима.

— О! — мовив М-Бот перегодом. — Ви ховаєтеся? Що сталося? Я прораховував наш маршрут назад на Міжзір’я. Хіба ви не збиралися позбутися виділень у вбиральні? Спенсо, ви що, позбулися їх у непризначеному місці? Це тому ви ховаєтеся?

— Цить, я намагаюся вести розвідку, — якомога тихіше шепнула я.

— О-о-о-о-о-о-о, — протягнув М-Бот.

Співрозмовники говорили занадто тихо, через що мій значок-перекладач не вловлював їхніх слів. Я чула тільки гудіння голосів, але нічого не розуміла.

— Може, хочете, щоб я підвищив чутливість вашого браслета й передав переклад прямо на навушник, аби ви себе не видали? — запропонував М-Бот. — Так вести розвідку буде ефективніше.

— Так, — шепнула я у відповідь.

— Гаразд. Можна було б і не питати.

Дистанційно відключивши значок, він перевів голоси з кімнати напряму в навушник. Мікрофон у браслета був набагато чутливіший, ніж у значка — чутливіший навіть, ніж мій природний слух. Та й М-Бот значно краще відділяв розмову від сторонніх шумів.

— …слід було б передбачити, що це обернеться бідою, — говорив один із посадовців. — Операторів дронів навчали, щоб боротися з людьми із заповідника Детрит, тому вони стріляли занадто агресивно!

— Без втрат не обійшлося, на жаль. — Це був голос Вінзіка, що промовляв спокійно. — Але не хвилюйтеся про наслідки. Сталося це випадково, а не через агресивний умисел.

— У нас дюжина загиблих! — мовив інший посадовець. У приватній розмові ці діони розмовляли не так спокійно, як тоді, коли зверталися до горили-берла. — Бідолашні їхні родичі!

— Тих бідолашних родичів усіх винищать, якщо не підготувати військо до боротьби з делверами, — відповів Вінзік. — Ой, леле, служба стримування мого департаменту подбає, якщо будуть обурення. Ви віддано виконали свій обов’язок.

— Так, але… — озвався інший чиновник. — Раз ви вважаєте результати іспиту успішними… Але, Вінзіку, навіщо ви привели сюди свою людину? Мені через неї незатишно.

— Ой, леле, Тізмаре, — мовив Вінзік, — не перебільшуйте. Не про те ви хвилюєтеся! Візьміть хоча б Департамент інтеграції видів та як вони наполягли допустити до іспиту кілька надзвичайно агресивних видів. Куна щось задумали. Та й та новенька, Аланік, послуговується людською стратегією. Через тривалий контакт із пошестю її народ небезпечний і має залишатися в ізоляції.

Я спохмурніла, аж тут відчула дещо. На мою свідомість тиснула інша.

— Що? — вигукнув чиновник. — Що таке? Чому ваша людина насторожилася? Вона ж у вас дресирована?

Оце дурепа. Якщо я можу «чути» Брейд своїми цитонічними чуттями, то, звичайно, вона теж мене «чує». Відлинувши від стіни, я побігла коридором. Перед самою їдальнею стишила хід, зайшла і, обливаючись потом, повернулася за столик, мовби нічого не сталося.

За мить у дверях з’явився Вінзік і заходився оглядати приміщення. Я повернулася до бесіди з Гешо й Морріумуром, але краєм ока помітила, як забрало креллового шолома звернулося в мій бік. Затримавши на мені погляд на деякий час, він зрештою пішов.

Трохи перегодом у їдальню зайшла група діонівських чиновників із планшетами. Вони рухалися вздовж столів, розмовляли з пілотами й давали їм подальші інструкції.

— А це в нас Аланік, — промовили один діон із малиновою шкірою, що підійшли до нашого столу. — Не-громадянка! Ви показали добрий результат на іспиті. Відмінні навички пілотування й порятунку інших? Пречудово. Вас призначили в одну групу з «Великим» і всім його екіпажем. Що скажете?

Я подивилася на Гешо, який устав і сплеснув у лапки. Це… здається, був знак схвалення.

— Я рада, — відповіла я. — Дякую.

— І ще одне, — сказали чиновник, проглядаючи текст на екрані планшета. — Нам із вами треба обговорити один… делікатний момент. У вашому загоні буде ще один член — напрочуд майстерний пілот. Ас.

— І ми йому раді! — проголосив Гешо. — Хто ж це?

— Людина, — відповів чиновник.

Морріумур тихо зойкнули, приклавши руки до лиця. Гешо звалився у своє крісло, до нього надбіг кіцен з опахалом і взявся енергійно його обвіювати. Я постаралася з усіх сил вдати подив і жах.

— Але прошу, не хвилюйтеся! — поспішили заспокоїти нас чиновник. — На людину є всі необхідні дозволи. Я надам вам копії.

— Для чого вчитися боротися зі злом за допомогою іншого зла? — запитав Гешо.

— Так, — додала я. — Вони тримали мій народ у рабстві! Не думаю, що можна дозволяти їм вільно розгулювати по галактиці.

— Ця людина надзвичайно добре навчена, — пояснив чиновник. — Необхідно перевірити, чи здатна вона битися з делверами.

— А як виявиться, що вона для цього створена? — поцікавився Гешо. — Що тоді, створите загони із самих лише людей? Це як наймати вовка стерегти овець: залишитеся з нічим.

Несподіване порівняння. Цікаво, чи він буквально сказав про вовка й овець, чи, може, це були якісь інопланетні слова, які так переклав мені мій значок?

У всякому разі, я не знала, як реагувати на призначення Брейд у нашу команду. Вона була цитонікиня. Чи здогадається вона з часом, що я теж людина? Я підозрювала, що до нас її призначили навмисно, аби наглядати за мною.

Разом із тим, вона, певне, краще знала, що значить бути цитоніком, і вміла правильно застосовувати дар. Можливо… вона пояснить, хто я. Хто ми.

— Не сумніваюся, Старшина знає, що робить, — протягнула я.

— У мого народу довга історія взаємин із людьми, — сказав Гешо, опускаючись у крісло, під віяло служника. — У давнину, коли серед нас ще були сутінкові мандрівники, ми переміщалися між нашим світом і Землею — планетою людей. Той народ — пожежа, що тільки й очікує іскри.

— Ваша величносте, якщо це для вас неприйнятно, ми можемо звільнити вас від участі, — промовили чиновник.

— Звісна річ, я маю порадитися зі своїм народом, — відповів Гешо. — Я ж бо їм не король, а рівний серед рівних у законній демократії.

Інші кіцени жваво закивали, хай один із них й обмахував його опахалом, а друга — подавала їжу.

— Отже, це означає, що ми успішно склали іспит, — мовила я, змінюючи тему. — Далі буде навчання, як боротися з делверами?

— Так, — відказали чиновник. — Завтра, о 1000 за міжзірним часом по вас прилетить шатл. Він вас доправить на тренувальну базу. Боюся, особистий транспорт доведеться залишити на станції та тренуватися на нашому обладнанні, але, капітане Гешо, для кіценів ми підготуємо спеціальний корабель.

Старшинські зорельоти. Те, на що я й сподівалася. І хоч поки й гадки не мала, як викрасти гіперприскорювач із нового корабля — не те, щоб доставити його на М-Бота й стрибнути назад на Детрит, — та це був ще один крок до мети. Треба лише переконатися, що голограма залишиться, навіть якщо я буду дуже далеко від М-Бота.

— Через загрозу від людини ми додали до вашої команди фіґмента, — сказав посадовець. — Можливо, ви помітили, що на іспиті серед вас був один із них. Ця особина просить звертатися до неї в жіночому роді й називати Вейпор.

Гешо пожвавився на таку звістку.

— Фіґмент, кажете? — спитав він, почухуючи підборіддя кігтистим пальчиком. — Що ж, це тішить.

Га? Що? Який такий фіґмент? Я озирнулася, шукаючи поглядом того, про кого вони казали. Та не встигла спитати, як службовець заговорили далі.

— Чудово, — промовили вони, а тоді недбало показали на Морріумура. — Тепер ви. Будь ласка, ідіть за мною, покажу вам, куди призначили вас.

— Що? — стривожившись, вигукнула я. — Морріумур не з нами?

— Вони літатимуть окремо від інших, — пояснили чиновник, — як заведено.

Занепавши духом, Морріумур повільно підвівся.

— Аланік, я були раді знайомству.

— Ні, — зірвалась я на ноги, спалахуючи від обурення. — Ми — одна команда. Морріумур залишається з нами.

Морріумур і чиновник шоковано вирячилися на мене. Ну й нехай. Я схрестила руки на грудях.

— Що корисного від того, щоб літати самому? Залиште Морріумура з нами.

— У вашій команді й так уже чотири пілоти, — відповіли чиновник. — Таку кількість пілотів визначили на кожну групу.

— Переконана, загальна кількість присутніх у цій залі не ділиться на чотири, — сказала я, проводячи рукою по столах навколо. — До того ж ми й так уже нестандартна група: серед нас є людина. Тож нам не завадить ще один пілот, якщо той монстр вирішить напасти на нас.

— Ну, — мовили службовець, клацаючи планшет, — думаю, можна це владнати.

Зиркнули на мене сторожко, а тоді продовжили друкувати.

— Просто будьте готові відбувати завтра зранку. Вам видадуть стандартний гермокостюм Старшини й передадуть шатлом. Щовечора вас відвозитимуть назад на Міжзір’я, тому змінний одяг можна не брати, але на обід прихопіть власні продукти. Будьте готові завтра зранку.

На тому діон розвернулися й поспішили геть.

— Ви не зобов’язані цього робити, — звернувся до мене Морріумур. — Я свідомо пішли на це, розуміючи, що мене ізолюють.

— Ага, але я не звикла відпускати того, у кого вже вгризлася, — відказала я. — Справжні воїни так не роблять.

— Яка… моторошна метафора, — промовили Морріумур, сідаючи. — У всякому разі, дякую. Не дуже хотілося бути самим.

— Стривайте, — сказала я, роззираючись навколо столу. — Нам повідомляли, нас буде четверо. Хто така ця Вейпор?

— Це я, — прошепотів голос біля мене.

Я підскочила, крутнулася, але нікого не побачила. У ніздрі мені вдарив сильний дух кориці — паленої.

— Вітаємо вас, невидима, — промовив Гешо, встаючи й кланяючись.

Його команда вчинила так само.

— Ви… невидима? — здивовано запитала я.

— Я фіґмент, — відповів тихий жіночий голос, і мені сяйнуло, що я його знаю: чула раніше.

— Дрон, який допоміг мені врятувати Морріумура! — вигукнула я. — Ним керували ви.

— Фіґменти славляться вмінням пробиратися в корабель і перебирати його керування, — пояснив Гешо.

— То дронами керують… такі як ви? — спитала я.

— Ні, — відповів безтілесний голос. — Нас небагато. Я просто заволоділа одним дроном супроти волі його оператора.

Неймовірно. Але що вона таке? Запах? Я розмовляю із запахом?

Дух послабшав, але я не розуміла: це означає, що Вейпор пішла чи… чи щось інше? Було дуже незатишно усвідомлювати, що з нами є невидимка. Хто знає, коли вона стежитиме за нами?

Обідня перерва добігала кінця, істоти з-за інших столів поверталися на свої зорельоти. Пишномовно попрощавшись із нами, Гешо спустився драбинами, поставленими його помічниками. Усі разом, більш як півсотні мініатюрних лисичок, зібрали речі й подріботіли до дверей.

Ми з Морріумуром вийшли за ними назовні. Чорніло вгорі всипане зорями небо. Кораблі злітали по кілька за раз і брали курс на Міжзір’я.

Попрощавшись із Морріумуром, я повернулася до М-Бота, вилізла на крило й сіла в кабіну.

— Поки ви були знизу, оглянути мене підходила група інженерів, — мовив М-Бот. — Я налякав їх, вдавши, ніби вони зачепили сигналізацію.

— Гарний хід, — похвалила я.

— Це була ніби як брехня, — вів далі він. — Як ви й казали, я на неї спроможний. За певних обставин.

Готуючись до злету, я відчула вплив на свою свідомість. Обернулася туди, куди вів сигнал і побачила прочинені ворота ангара. За ними — тінь: Брейд. Вона спостерігала за моїм кораблем.

— Мені не подобається, що завтра ви проведете цілий день сама, на іншому зорельоті, — сказав М-Бот.

— Ревнуєш?

— Може й так! Гарно було б, якби я знав — як це. Та насправді мені здається, це небезпечно. Треба провести додаткову діагностику голографічного проектора у вашому браслеті. Його процесор має впоратися й без мене, та перестрахуватися не завадить. Було б краще, якби я був із вами.

— Вибору в нас нема, — мовила я, злітаючи й відчалюючись від платформи. — Нам же потрібен старшинський зореліт.

— А можливо, вам видадуть такий, що не здатен на гіперстрибки, — зауважив М-Бот. — Принаймні на перший час.

— Я це врахувала. Якщо здобуду їхню довіру, заходи безпеки для мене послаблять. Тож, може, мені й дадуть зореліт, який не вміє стрибати, але той, що нам потрібний, буде неподалік. Не вийде викрасти гіперприскорювач, то, може, хоч знімки зроблю.

— На знімках ми додому не повернемося.

— Знаю. Над цим я ще працюю.

Дорогою до Міжзір’я я ще раз усе обмислила й зрозуміла, що маю запасний план. Мене призначили в один загін із ручною людиною Вінзіка. Цікаво, чи відомо Брейд, що існує ціла планета, населена такими, як вона, тільки вільними? Чи захоче вона втекти туди, якщо трапиться така нагода?

Якщо не вийде поцупити в Старшини гіперприскорювач, може, вдасться викрасти хоча б їхню цитонікиню?