Міжзір’я

21

Я знову опинилася в позамежжі, оточена чорнотою. І очима.

Вони були там.

Тільки мене вони не бачили.

А я їх бачила, відчувала, чула. Проте їхні погляди оминали мене. Вони дивилися на щось інше. Немовби… на джерело крику.

Так, точно. Різкий болісний крик, що пронизував мою свідомість. Він відвертав делверів від «Мір і ваг», що линув крізь безвість.

Усе скінчилося тої ж миті. Захекана, я знову опинилася в маленькому відсіку. Почувалася, наче мене фізично підкинули в повітря, і я впала в крісло. Застогнавши, подалася вперед.

— Капітанко Аланік? — спитався Гешо, підлетівши до мене. — Ви в порядку?

Я розирнулася в кімнаті, де були лише члени мого загону. Морріумур, здавалося, навіть не помітили перельоту крізь безвість.

Подивилася на Брейд. Вона глянула у відповідь і примружила очі. Знала, що в мене є цитонічні здібності. Невже… Невже зрозуміла, що я теж людина? У паніці я опустила погляд на свої руки, але ті були так само світло-пурпурові, а отже, камуфляж тримався.

— Вітаю! — пролунав голос із динаміка. Це був Вінзік. — Ми на полігоні! Буде дуже цікаво! Напевно, у вас накопичилося безліч запитань. Дрон проведе вас до потрібного доку, де вас призначать на зорельоти.

— То ми на місці? — запитав Гешо. — Оце й був стрибок? Зазвичай перед ним дають попередження!

Відчинилися двері в коридор, і він полетів на вихід, решта платформ із кіценами — за ним.

Ми, всі, хто залишилися, разом із Брейд, зібралися в коридорі, а тоді пішли за дроном, котрий прилетів провести нас. Ще один полетів за кіценами, ледве встигаючи за ними.

Я зиркнула на моторний відсік. Там, подумала я. Крик лунав звідти.

Технологія виявилася справжньою. Понадсвітлові прискорювачі Старшини справді ховали від делверів, і ті нас не бачили. Ще більше ніж раніше я відчула необхідність викрасти прискорювач. Ця технологія була конче необхідна моєму народові.

Водночас я підозрювала: те, що керує цим кораблем, — не технологія в традиційному розумінні. У ній було щось аж надто знайоме. Щось…

— Що ви відчули? — почувся зацікавлений голос біля мене.

Я заціпеніла, вчуваючи дух кориці. З неабияким зусиллям стримавшись, щоб не налякатися, продовжила карбувати крок за рештою загону. Але якщо я відчуваю її запах… чи означає це, що я її вдихаю?

— Більшість не відчуває моменту гіперстрибка, — мовила Вейпор безтурботним тоном. — Але не ви. Мені просто цікаво.

— Чому Старшина іде на ризик, застосовуючи цитонічні комунікації? — випалила я. Може, це й не найвдаліший спосіб перевести тему розмови, але нічого кращого я не придумала. — Усі так бояться делверів, але ми ось так безпечно використовуємо технологію, що може привернути їхню увагу.

Аромат Вейпор змінився: з’явилися м’ятні нотки. Вона робить це свідомо чи, як людина, мимовільно змінює настрій?

— Від останнього нападу делверів спливла понад сотня років, — сказала вона. — Правда, втратити пильність дуже легко. До того ж цитонічного зв’язку замало, щоб привабити делвера в наш вимір.

— Але…

— Потрапивши сюди, він почує його й прийде до нього. Вони сприймають усі бездротові сигнали — разом із радіохвилями, — але цитонічні комунікації ваблять їх найбільше. Мудрі імперії минулого вміли ховати свої зв’язки. Сьогодні цим треба користуватися з великою обережністю й лише, коли поблизу немає делверів. Ще й сподіватися, що не знайшлося якогось відчайдуха, котрий привабив їх у наш вимір цитонічними стрибками чи застосуванням штучного інтелекту.

Запах зник. Я мовчки пішла за дроном, стримуючись, щоб не відповісти, бо не довіряла сама собі. Сюди я летіла викрасти гіперприскорювач, але нараз моє завдання стало непідйомне. Забрати маленький винищувач не вийде, отже, якщо мені потрібен гіперприскорювач, доведеться викрадати ціле транспортне судно.

Чи існував простіший спосіб? Аби ж лише побачити моторний відсік, може, і вийде розгадати таємницю. Трясця, шкода, що Ріка нема поруч. Він точно щось придумав би, тут можна не сумніватися.

Разом з усіма я зайшла в інший док. Там уже готували винищувачі. Були вони громіздкіші, ніж точені сонівські, але спочатку я не звернула на них уваги.

Бо за бортом висіло щось грандіозне.

Весь горизонт за невидимим щитом, що утримував повітря в доці, закривала колосальна багатогранна структура. Проти неї наш транспортний корабель здавався крихітним. Завбільшки вона була із космічну станцію.

— Пілоти, ласкаво прошу в лабіринт делвера, — промовив у динаміку голос Вінзіка.

Я підійшла до щита, що відділяв нас від вакууму. Ми зайшли на орбіту слабкої зірки. На перший погляд, велетенська споруда була опукла. Це складно осягнути. Згладжені лінії, переливання світла. Утім, металева конструкція — це насправді не сфера, а дванадцятигранник із гладенькими поверхнями й гострими краями.

Знову відчула коричний дух. Потім тихий голос промовив з-за спини:

— Аж не віриться, що вони його збудували.

— А що це?

— Полігон, — сказала Вейпор. І як вона тільки відтворювала звук? — Він призначений, щоб передавати бій з делвером. Люди збудували це багато років тому, але ми знайшли його лише нещодавно. Вони все знали.

— Знали… що?

Запах Вейпор змінився на різкіший: наче мокрий метал після миття машини.

— Знали, що одного дня зустріч із делверами відбудеться. Через страх перед ними ми обмежені в комунікації, подорожах і навіть способах ведення війни. Та варто тільки позбутися їх… володітимеш усією галактикою.

Її запах зник. Я залишилася стояти, розмірковуючи про це, поки до мене не підлетів Гешо.

— Неймовірно, — сказав він. — Капітанко Аланік, ходімо. Нам видали винищувачі. На гіперстрибок вони не здатні, але для бою підійдуть.

Я пройшла за ним до ряду з п’яти зорельотів. Пофарбовані в сліпуче білий колір, вони не мали справжніх крил і на вигляд — як сталеві трикутники з кабіною попереду, а зброя була на скосі кожного крила. Вони явно не призначені для бою в атмосфері.

Корабель кіценів був приблизно вполовину більший за решту. Будовою, а також численними дрібними гарматами, нагадував лінкор. Піднесені, кіцени збуджено деренчали, перевіряючи його й розподіляючи обов’язки. Усередині нього були різні відділи й комп’ютери для роботи.

Мені видали перехоплювач, призначений для швидкісних польотів, озброєний помірно: дві гармати і — як радо відмітила я — світловий гарпун під кабіною. Я боялася, що доведеться справлятися без нього, адже на більшості тутешніх кораблів його не було. Старшинська верхівка явно вражена ефективністю, з якою я застосовую гарпун.

Морріумуру також дістався перехоплювач, коли ж Вейпор видали снайпера з далекобійною гарматою, але без гарпуна. Озирнувшись через плече, я побачила Брейд, що підходила до останнього корабля — третього перехоплювача, теж оснащеного гарпуном.

Я підійшла до її зорельота. Глянувши на мене, вона стрепенулася.

— Що?

— Просто хотіла привітати вас у команді, — сказала я, простягаючи руку. Кивнувши на неї: — Мені казали, люди роблять так.

— Не знаю, — відповіла вона. — Я не асоціюю себе з чудовиськами.

Пройшовши повз мене, вона піднялася драбиною на свій корабель. Трясця. Наскільки сильно їй промили мізки? Якщо я хочу її завербувати, доведеться добряче побесідувати з нею, не накликавши на себе підозри.

Однак поки що моїм єдиним варіантом було братися за вишкіл. І чесно кажучи, мені не терпілося почати. Працювати під прикриттям, удаючи когось іншого, дуже виснажливо, тому добре було б політати знову.

Я залізла у свій зореліт і зраділа, що керування мені знайоме. Невже цю конструкцію ми, люди, запозичили колись в інопланетян? Чи, може, наша спроба завоювати галактику поширила наші технології?

— М-Боте, — сказала я, — передстартова підготовка.

Тиша.

Точно. Без його дружнього голосу я враз відчула себе безпомічною. Уже так звикла, що він завжди поруч у бортовому комп’ютері, готовий підстрахувати. Зітхнувши, витягнула з-під сидіння інструкцію з передстартової підготовки й переклала за допомогою значка. Потому переконалася, що все працює як слід.

— Говорить Аланік, — промовила я, скінчивши перевірку передавачів. — Як чутно?

— Говорить корабель Кіценівського Союзу «Той, що гребе проти течії річки, на якій мерехтить сонце», — озвався голос Гешо. — Щойно обрали назву. Тут навіть досить непогане капітанське крісло.

— Треба придумати позивні, — запропонувала я. — Я буду Пружина.

— Це точно треба? — спитали Морріумур. — У нас усіх не такі вже й складні імена.

— Так роблять у війську, — пояснила я. — Морріумуре, ви можете бути Не-Так.

— Що ж, — зітхнули Морріумур пригнічено, — напевно, я на це заслужили.

Трясця. Давати образливі клички іншим не так уже й весело, коли вони так просто їх приймають.

— Позивні не обов’язкові, — сказала Брейд. — Я вживатиму власне ім’я: Брейд. Не треба називати мене якось інакше.

— Гаразд, — погодилась я. — Вейпор, ви з нами?

— Так, — відповів її тихий голос. — Але мій робочий позивний секретний, тому знадобиться новий.

— Свист-Вітру-Впереміш-Із-Передсмертним-Хрипом, — запропонував Гешо.

— Це… дещо специфічно, — сказали Морріумур.

— Ага, — кинула я. — Звучить круто, але трошечки задовго.

— А як на мене, прекрасно, — мовила Вейпор.

— П’ятнадцята ланка, — промовив голос із командного центру, — готуйсь до злету. Наказую висуватися.

— Стривайте, — погукала я. — А яка в нас командна структура? Як нам організовуватися?

— Нам це неважливо, — відповів голос. — Розбирайтеся самі. Вам наказано висуватися.

— Це нерозумно, — сказала я своєму загону по приватному каналу. — Я думала, Старшина тямить у військовій дисципліні.

— Можливо, ні, — мовив Гешо. — Тому й запросили нас.

— У них сотні пілотів, що керують дронами, — відказала я. — У них точно є командна структура, поділ на офіцерів і ранги?

Морріумур прочистили горло.

— Мій лівий родитель у минулому пілотували дрон… так от, пілоти не затримуються там надовго. Робота ця занадто стресова, агресивна.

Трясця. Ну, мабуть, це ще одна причина, чому ми на Детриті так довго тримаємося.

Центр управління польотами наказав злітати, і п’ятеро нас, активувавши підйомні кільця, вилетіли крізь док «Мір і ваг» у глибини космосу.

Далека зоря випромінювала світло, що яскраво мерехтіло на металевій поверхні лабіринту. Його гігантські розміри нагадали мені про платформи навколо Детриту. На створення тих й інших пішли колосальні зусилля.

Ми вилетіли на задані координати й стали чекати. Відірвавшись від споглядання лабіринту, я натиснула кнопку зв’язку. Не можна починати вправи без хоч якоїсь структури.

— Гешо, бажаєте бути нашим командиром? У вас є досвід.

— Небагато, капітанко Аланік, — відповів він. — Кораблем я командую всього лише три тижні. Доти займався політикою.

— Ви були абсолютним монархом на невеликій території планети кіценів, — м’яко уточнила Вейпор.

— То вже деталі, — мовив Гешо. — Та й кому цікаві ті темні віки? Зате тепер ми просвітлені! — Повагавшись: — Але територія та була не така вже й невелика. Вона займала третину планети. Та разом із тим, я не думаю, що призначати мене командиром загону — мудре рішення. Я не зможу відволікатися від командування власним екіпажем, з огляду на те, що корабель нам ще незнайомий, і ми його тільки вивчаємо.

— Аланік, якщо хочете, беріть командування на себе, — сказали мені Морріумур.

Я скривилася.

— Ні, тільки не це. Я вас ще в чорну діру заведу. Та й перехоплювачі для командування не годяться. Вейпор, командувати повинні ви.

— Я? — перепитав тихий голос.

— Нас це влаштовує, — мовили Морріумур. — Аланік слушно каже: не можна довіряти командування агресивному виду.

— Я приймаю це рішення, — сказав Гешо. — Як наша снайперка, Вейпор бачитиме все поле бою та матиме найвигідніше положення для ухвалення рішень.

— Але ви мене не знаєте, — заперечила Вейпор.

Почасти саме тому я запропонувала це. Як наша командирка Вейпор буде зобов’язана тримати з нами постійний зв’язок, і так я хоч не забуватиму про її присутність. Та попри те, я досі не розуміла причини її присутності серед нас.

— Брейд? — спитала я. — А ви що думаєте?

— Мені не дозволено голосувати в таких питаннях, — сказала вона.

Клас.

— Ну що ж, Вейпор, бути вам нашою командиркою. Щасти.

— Дуже добре, — відповіла вона. — У такому разі, думаю, я маю перевірити вашу готовність.

Я усміхнулася. Було схоже, ніби вона має реальний бойовий досвід — ось і ще нова інформація про неї. Щоправда, ідею з позивними таки не прийняли, бо, звітуючи, усі послуговувалися власними іменами. Неохоче, але я зробила так само, хоч і розуміла, наскільки це неправильно. Але мені не можна було показувати, скільки реального досвіду я маю.

Вейпор організувала нас стандартним строєм: ми з Брейд попереду, Гешо — по центру, а вони з Морріумуром лишилися позаду. Далі, на моє прохання, ми прогнали кілька вправ, заким очікували на подальші інструкції.

Поки ми літали, я подумала, що, можливо, Старшина чинить розумно, дозволяючи кожній групі обирати власну тактику — бо ж більшість інших загонів складалася з представників одного виду. У різних видів можуть бути неоднакові підходи до військової справи, наприклад, одним із наших кораблів керував цілий екіпаж кіценів.

Та все ж мене це дещо дратувало. Здавалося, Старшина просто ледача. Вони хотіли флот винищувачів, та не бажали бруднити рук безпосереднім командуванням. Ні вашим ні нашим, як то кажуть. Після суворої дисципліни СОНу те, що творилося тут, здавалося мені повним безладом.

Нарешті в загальному каналі заговорив Вінзік.

— Увага всім! Вітаю вас і дякую за службу! Ми, у Департаменті захисних служб, раді навчати таких хоробрих воїнів. Ви будете нашою першою лінією оборони від небезпеки, що загрожує Старшині від самого її виникнення. Ми підготували для вас коротку відеопрезентацію. У ній пояснюємо ваші цілі. Додивіться до кінця й залиште запитання на потім. Ще раз дякую!

— Відеопрезентація? — перепитала я в канал нашого загону.

— У Старшині багато графічних дизайнерів й аніматорів, — промовили Морріумур. — Це — дві найпоширеніші професії, які обирають ті, хто не зайнятий в основних роботах.

Я наморщила лоба.

— Хто такі графічні дизайнери?

На склі моєї кабіни зненацька засвітилася голографічна проекція. Але не настільки якісна, як М-Ботова, — ця була непереконливою та дещо пласкуватою — проте ефект, хай там як, справляла.

Бо на ній було зображено делвера.

Вигляд він мав точнісінько такий, як той, що на записі з Детриту. Велетенська страшна тінь у хмарі світла й пилу. Залишаючи порожняві димні хвости, з нього вилітали палаючі астероїди. Вони проносилися повз мою кабіну, і хоч я знала, що це лише голограма, рука несамохіть міцніше стиснула штурвал.

Усі мої інстинкти кричали мені рятуватися від цього божевілля. Бо це був неймовірний, фантастичний кошмар, здатний знищити мене й все, що мені дороге. Я це відчувала.

— Перед вами делвер, — промовив бадьорий жіночий голос.

Милий контур окреслився навколо картинки й сіяв, наче виставлені в рядок зорі і блискавиці.

— Природа делверів залишається невивченою до кінця, — провадив голос, і по краях скла з’явилися зображення спантеличених облич. — Цей запис зробили майже двісті років тому, під час нападу Акумідійського делвера, який знищив планету Фаргейвен. Усе тамтешнє життя перетворилося на порох і випарувалося! Страшне!

Голограма наблизила делвера, наче я сама до нього підлетіла. Мимовільно я пересмикнулася. Зблизька він нагадував бурю пилу й енергії, проте глибоко всередині я бачила тінь чогось меншого. Це було кругле, рухоме… щось.

— Коли делвер потрапляє в наш вимір, матерія навколо нього зливається, — вів далі голос. — Ми припускаємо, вони тягнуть її за собою з місця свого походження. Жах! Ця матерія огортає делвера, сама ж істота значно менша! У самому серці цієї хмари пилу, каменів й уламків є металева оболонка, яку ще називають лабіринтом делвера! Стандартний щит захищає пілота від того, чим делвер випаровує все живе, — і це добра новина! Одначе щити нездатні витримувати тривалу атаку, і навіть планетарні системи захисту виходять із ладу за лічені хвилини. Та попри те, зорельоти можуть підлетіти достатньо близько, декому вдавалося проникнути в хмару пилу й уламків і навіть потрапити в лабіринт! Усередині нього — складна мережа труб і коридорів, збудованих із каменю й металу.

Зображення делвера зникло, і на його місці зринула карикатурна версія. Вона мала сердиті брови й риси, віддалено схожі на людські. Пара мальованих рук стягнула з нього хмару пилу, оголивши багатогранник із потворною грудкуватою поверхнею. Він був зовсім не такий бездоганно рівний і кутастий, як той, на якому ми збиралися тренуватися. У справжнього лабіринту з деяких поверхонь стирчали шпичаки. Він нагадував гібрид чималого астероїда, кавалка розплавленої сталі й морського їжака.

— Шматки, якими вистрілює делвер, переслідують зорельоти, — пояснив голос, і з делвера вилетів мальований метеорит, що полетів за групою невеликих анімованих зорельотів. — Вони намагатимуться збити ваш щит, щоб делвер міг вас поглинути! Стережіться! Літають вони без усякого видимого джерела прискорення. Можливо, ними рухає магія! У звітах вказано, що битися проти цих жарин — неначе вести бій в астероїдному полі, де всі астероїди намагаються вас вбити! Сам делвер сидить по центру лабіринту. Наші спеціальні пристрої для знищення делверів не можуть пробивати стін, тому вам доведеться залетіти в лабіринт і відшукати самого делвера! Він десь там! Курс підготовки передбачає тестові польоти в нашому спеціально створеному тренувальному лабіринті. Бажаємо вам успіхів і не загинути! Дякуємо!

Після того по екрану прогнали список творців презентаційного ролика, біля багатьох я помітила милі позначки. Нарешті скло кабіни знову стало прозоре, відкривши мені великий тренувальний лабіринт, що — порівняно зі справжнім делвером — здавався аж занадто звичайним.

Я звалилася на спинку крісла, відчуваючи, як мене охоплює дедалі більша тривога. Це тільки підкріпило мій здогад, що забагато мешканців Старшини не сприймають загрозу серйозно.

— Що ж, — оголосила заспокійливим тоном Вейпор. — Надійшов наказ. Летимо за заданими координатами й чекаємо на свою чергу в лабіринт.