Капітула Дюни

***

Превелебна Мати Шіана стояла у своїй скульптурній майстерні біля стійки. Обидві її долоні покривали формувальники-шейпери із сірими кігтями на кінцях, схожі на екзотичні рукавички. Чорний сенсіплас на стійці вже майже годину набирав форми під її руками. Вона почувалася близькою до творіння, що прагнуло втілення, виривалося з дикого місця у неї всередині. Інтенсивність творчої сили пробігала їй по шкірі тремтінням, вона питала себе, чи перехожі в коридорі праворуч від неї не відчувають цього. Ззаду, крізь північне вікно її майстерні, просочувалося сіре світло, крізь західне — сяяло оранжевим блиском сонце пустельного вечора.

Престер, старша помічниця Шіани тут, на Пустельній Вартовій Станції, уже кілька хвилин стояла у дверях, але всі станційні працівники знали, що краще не перебивати Шіану, коли вона працює.

Відступивши назад, Шіана тильною стороною долоні змахнула з чола пасмо вигорілого на сонці бронзового волосся. Шматок чорного пласу стояв перед нею мов виклик, його криві та площини майже пасували до форми, яку вона відчувала всередині себе.

«Приходжу сюди, коли мій страх найсильніший», — подумала вона.

Ця думка приглушила творчий порив, і вона подвоїла зусилля, щоб закінчити скульптуру. Одягнені в шейпери долоні занурювалися у плас і злітали над ним, а чорна форма змінювалася слідом за кожним її вторгненням, наче хвиля, гнана шаленим вітром.

Світло з північного вікна згасло, автоматика компенсувала це жовто-сірим сяйвом по краях стелі, але це не те саме. Це не те саме!

Шіана відступила на кілька кроків від своєї роботи. Близько… проте недостатньо близько. Вона майже могла торкнутися форми у себе всередині та відчути її прагнення народитися. Але плас не відповідав цій формі. Один замашистий рух правиці Шіани перетворив його на чорну кляксу на стійці.

Прокляття!

Вона зняла шейпери і кинула їх на полицю поруч зі скульптурною стійкою. На обрії за західним вікном досі палала оранжева смуга. Та швидко гасла — водночас зі згасанням творчого пориву, яке вона відчувала.

Підійшовши до західного вікна, вона встигла побачити повернення останніх на сьогодні пошукових команд. Їхні посадкові вогні світляними дротиками вистрілювали на півдні, де на шляху, яким просувалися дюни, влаштували тимчасову рівну площадку. По тому, як повільно опускалися ’топтери, Шіана зрозуміла, що вони не знайшли ні плям прянощів, ні інших ознак того, що піщані черви нарешті розвинулися із засадженої тут піщаної форелі.

«Я — пастушка червів, які можуть ніколи не з’явитися».

Вікно повернуло темне віддзеркалення її обличчя. Вона могла розгледіти сліди, залишені Агонією прянощів. Худенька смаглява приблуда Дюни стала високою, радше суворою жінкою. Та її бронзове волосся досі намагалося вирватися з чепчика, туго скріпленого на потилиці. А ще вона бачила дикість у своїх цілковито синіх очах. Інші теж це бачили. І це була проблема, джерело частини її страху.

Схоже, Міссіонарія не припиняє своїх приготувань «для нашої Шіани».

Якщо гігантські черви розвинуться — повернеться Шай-Хулуд! А Міссіонарія Протектіва Сестринства Бене Ґессерит була готова спустити Шіану на хвилі океану людства, яке ні про що не здогадувалося, приготованою до релігійного поклоніння. Міф ставав дійсністю… так само, як вона намагалася втілити в дійсність цю скульптуру.

Свята Шіана! Бог-Імператор — її невільник! Гляньте, як підкоряються їй святі черви! Лето повертається!

Чи вплинуло б це на Всечесних Матрон? Можливо. Вони, принаймні на словах, служили Богу-Імператору, поклоняючись йому під іменем Гулдура.

Та не схоже, щоб вони у чомусь наслідували «Святу Шіану», хіба що в сексуальних звершеннях. Шіана знала, що її сексуальна поведінка, скандальна навіть за бене-ґессеритськими мірками, була формою протесту проти тієї ролі, яку намагалася накинути їй Міссіонарія. Виправдання, що вона лише вдосконалює чоловіків, яких Дункан Айдаго вчив мистецтва сексуального поневолення, було тільки… виправданням.

«Беллонда підозрює».

Ментатка Белл була постійною загрозою для Сестер, які вибивалися з лав. І це було головною причиною потужної позиції Белл у вищій Раді Сестринства.

Шіана відвернулася від вікна і впала на оранжево-коричневе покривало, яке застилало її ліжко. Просто перед нею вид­нівся великий чорно-білий рисунок — зображення гігантського черва, що здіймався над крихітною людською фігуркою.

«Такими вони були і можуть ніколи вже такими не бути. Що я хотіла висловити цим рисунком? Якби знала, могла б закінчити ту плас-скульптуру».

Небезпечно було спілкуватися з Дунканом таємною мовою жестів. Та існували речі, про які Сестринство не могло знати — поки ні.

«Може існувати шлях утечі для нас обох».

Але куди їм тікати? Це Всесвіт, обложений Всечесними Матронами та іншими силами. Це Всесвіт розпорошених планет, здебільшого заселених людьми, які хотіли тільки жити в спокої — у певних місцях приймаючи провід Бене Ґессерит, у багатьох регіонах звиваючись під гнітом Всечесних Матрон, а переважно сподіваючись керувати собою самостійно, найкраще, як зуміють, — одвічна мрія про демократію, — отже, завжди існували невідомі величини. І завжди урок Всечесних Матрон! З Мурбеллиних вказівок випливало б, що Всечесні Матрони сформувалися з Рибомовок і Превелебних Матерів у стані крайньої скрути. Демократія Рибомовок стала автократією Всечесних Матрон! Ці вказівки були надто численними, щоб їх проігнорувати. Але чому вони так натискали на несвідомий примус за допомогою своїх Т-зондів, клітинної індукції та сексуальної справності?

Де ринок, що може прийняти наші збіглі таланти?

Цей Всесвіт не мав більше єдиної біржі. Можна розгледіти підземні мережі різних видів. Це були вкрай неміцні зв’язки, що спиралися на старі компроміси та тимчасові порозуміння.

Як колись сказала Одраде: «Схоже на стару одежину з обтороченими краями і залатаними дірками».

У Старій Імперії вже не існувало міцно зв’язаної торгової мережі ДАПТ. Тепер це були жалюгідні шматки та уламки, сяк-так з’єднані вутлими в’язями. Люди сприймали цю латанину з погордою, постійно сумуючи за старими добрими часами.

«Який із Всесвітів прийняв би нас просто як втікачів, а не Святу Шіану з її мужем-консортом?»

Хоча Дункан не був консортом. Таким був первісний план Бене Ґессерит: «Пов’язати Шіану з Дунканом. Ми контролюємо його, а він може контролювати її».

Мурбелла звела цей план нанівець. «І це добре для нас обох. Кому потрібна сексуальна одержимість?» Але Шіана мусила зізнатися собі, що її почуття до Дункана Айдаго були дивно збаламученими. Мова рук, дотики. Що вони зможуть сказати Одраде, якщо вона почне допитуватися про це? Не якщо, а коли.

«Обговорюємо шляхи, якими Дункан і Мурбелла можуть утекти від тебе, Мати Настоятелько. Обговорюємо інші способи повернення Теґові пам’яті. Обговорюємо наш приватний бунт проти Бене Ґессерит. Так, Дарві Одраде! Твоя колишня учениця стала бунтаркою проти тебе».

Так само Шіана зізнавалася у змішаних почуттях до Мурбелли.

«Вона приручила Дункана, а я могла й зазнати поразки».

Полонена Всечесна Матрона була захопливим об’єктом вивчення… а інколи кумедним. На стіні призначеної для аколіток їдальні корабля висіло її жартівливе віршидло:

Було справжньою насолодою дивитися на наслідок цього жарту — її зіткнення з Одраде, піймане комутатором.

Голос Одраде, незвично різкий:

— Мурбелло! Це ти?

— Боюся, що так. — Без тіні розкаяння.

— Боїшся, що так? — Далі різко.

— Чому ні? — Досить зухвало.

— Ти насміхаєшся над Міссіонарією! Не заперечуй. Таким був твій намір.

— Вони такі збіса претензійні!

Згадуючи це зіткнення, Шіана відчувала лише симпатію. Бунтівна Мурбелла була тільки симптомом. Якою має бути ферментація, щоб довелося звернути на неї увагу?

«Я так само змагалася проти вічної дисципліни, “яка зробить тебе сильною, дитино”».

Якою Мурбелла була в дитинстві? Які різновиди зовнішнього тиску сформували її? Життя завжди було реакцією на тиск. Дехто виявлявся піддатливим на легкі розваги, і виходило, що це вони його сформували: з розширеними порами, почервонілого від ексцесів. Бахус розпусно щириться на них. Хтивість кладе свій відбиток на їхні риси. Превелебна Мати знала це з тисячолітніх спостережень. «Тиск формує нас незалежно від того, опираємося ми йому чи ні». Натискання і формування — це і є життя. «А я своїм таємним опором творю новий тиск».

З огляду на теперішній стан Сестринства — його настороженість на всі можливі загрози, — розмова з Дунканом мовою рук, імовірно, виявиться марною.

Шіана перехилила голову й глянула на чорну кляксу на скульптурній стійці.

«Та я не втрачу впертості. Сама створю постулат свого життя. Створю своє життя! Хай будуть прокляті Бене Ґессерит!

І втрачу повагу своїх Сестер».

У тому, як її змушували до цього шанобливого конформізму, було щось древнє. Бене Ґессерит зберегли це знаряддя з найглибшої давнини, регулярно його виймаючи, щоб почистити і внести необхідні поправки, яких час вимагав від усіх людських творінь. І ось сьогодні воно тут, оточене безсловесним трепетом.

«Таким чином, ти — Превелебна Мати, і це єдиний істинний вирок».

Шіана знала, що тоді їй доведеться випробувати це древнє знаряддя до самих меж можливого, ймовірно, ламаючи його. А ця чорна плас-форма, яка шукала виходу з дикого місця всередині неї, була лише одним із елементів того, що — Шіа­на це знала — вона мусила зробити. Назвіть це бунтом, назвіть інакше — годі було протистояти тій силі, яку вона відчувала в грудях.