Капітула Дюни

***

Мурбелла сиділа, схрестивши ноги, на підлозі тренувальної зали сама, тремтячи після навантажень. Мати Настоятелька була тут пополудні, менше години тому. І, як це часто траплялося, Мурбелла відчувала, що її покинули в гарячковому маренні.

У цьому маренні відлунювали прощальні слова Одраде: «Найтяжчим уроком для аколітки є те, що вона мусить постійно переступати межі. Твої здібності заберуть тебе далі, ніж ти можеш уявити. Тож не уявляй. Розширюй свої межі».

«Яка моя відповідь? Що мене навчили ошукувати?»

Одраде зробила якусь річ, що повернула взірці Мурбеллиного дитинства й освіти у Всечесних Матрон. «Я навчилася ошукувати в ранньому дитинстві. Як симулювати потребу і привернути до себе увагу». Багато «як» у взірці ошукування. Що старшою вона ставала, то легше ошукувала. Довідалася, чого вимагали великі люди довкола неї. «Я вивергала потоки обману за вимогою. Це називалося освітою. Чому Бене Ґессерит такі разюче відмінні у своєму навчанні?»

— Не прошу тебе бути щирою зі мною, — сказала Одраде. — Будь щирою сама з собою.

Мурбелла з розпачем думала, що їй ніколи не вдасться викоренити всі ошуканства зі свого минулого. «Чого я маю це робити?» Та це ще одне ошуканство!

— Будь ти проклята, Одраде!

Лише коли ці слова злетіли з її губ, вона збагнула, що вимовила їх уголос. Хотіла було затулити вуста долонею, та зупинилась. Гарячка казала їй: «Яка різниця!»

— Бюрократична освіта притуплює дитячу вразливість, що прагне новизни, — пояснювала Одраде. — Юні мусять бути притуплені. Їм не дозволено знати, якими добрими можуть вони бути. Це приносить зміни. Комісії витрачають купу часу на розмови про те, як поводитися з винятковими учнями. Не кажучи вже про те, що пересічний конвенційний учитель відчуває загрозу при появі талантів і придушує їх через глибоко вкорінене прагнення почуватися вищим і безпечним у безпечному довкіллі.

«Вона говорила про Всечесних Матрон.

Конвенційні вчителі?»

Он воно що: за цим фасадом мудрості Бене Ґессерит були неконвенційними. Вони часто навчали, навіть не думаючи про навчання.

«Боги! Я хочу бути схожою на них!»

Ця думка її шокувала. Вона схопилася на ноги, розпочавши звичне тренування зап’ясть і передпліч.

Усвідомлення трохи глибше, ніж досі. Вона не хотіла підвести цих учителів. Чесність і щирість. Це чула кожна аколітка. «Базисні інструменти навчання», — казала Одраде.

Поглинута думками, Мурбелла тяжко впала. Підвелася, потираючи покрите синцями плече.

Спершу вона думала, що урочисті заяви Бене Ґессерит мусять бути брехнею. «Я така з тобою щира, що мушу розповісти тобі про свою незламну чесність».

Але їхні заяви були підтверджені діями. Голос Одраде й далі лунав у гарячковому маренні: «Є так, як ти судиш».

У їхньому розумі, пам’яті, врівноваженості інтелекту було щось таке, чого не мала жодна Всечесна Матрона. Ця думка змусила її почутися малою. «Починається розклад». Наче пігментні плями на її гарячкових думках.

«Але ж я маю талант! Потрібен талант, щоб стати Всечесною Матроною!

Чи я й досі думаю про себе як про Всечесну Матрону?»

Бене Ґессерит знали, що вона не віддалася їм повністю. «Яких моїх умінь вони могли б потребувати? Напевне не вміння обманювати».

«Чи відповідають вчинки словам? Ось твоя міра вірогідності. Ніколи не обмежуйся словами».

Мурбелла затулила вуха долонями. «Одраде, замовкни!»

«Як Правдомовець відрізняє щирість від більш фундаментального судження?»

Мурбелла опустила руки вздовж тіла. «Мабуть, я справді хвора». Оббігла поглядом довгу кімнату. Нема нікого, хто міг би вимовити ці слова. Хай там як, це був голос Одраде.

«Якщо ти в чомусь переконана, щира, можеш наплести три міхи гречаної вовни (чудовий старий вислів, глянь на нього), цілковиті нісенітниці у кожному слові, а тобі однаково віритимуть. Але це не стосується наших Правдомовиць».

Плечі Мурбелли опустилися. Вона почала безцільно сновигати тренувальною залою. Невже їй нікуди втекти?

«Глянь на наслідки, Мурбелло. Так ти вишукуєш речі, які працюють. Ось до чого зводяться наші хвалені істини».

Прагматизм?

Тоді Мурбеллу знайшов Айдаго і помітив дикий погляд її очей.

— З тобою щось не так?

— Думаю, я хвора. Справді хвора. Я думала, це Одраде щось зі мною зробила, але…

Він піймав її, не давши упасти.

— Допоможіть нам!

Уперше зрадів, що мав комунікаторів. Менше ніж за хвилину сукійська лікарка вже була біля них. Схилилася над Мурбеллою, яку Айдаго обережно опустив на підлогу.

Огляд був коротким. Сукійка, стара посивіла Превелебна Мати з традиційним ромбічним знаком на чолі, випросталася й сказала:

— Надмірний стрес. Вона намагалася не знайти свої межі, а вийти за них. Повернемо її до класу вироблення чутливості, перш ніж дозволимо продовжити. Я пришлю Прокторок.

Цього вечора Одраде знайшла Мурбеллу в Прокторській палаті, де вона напівлежала в ліжку, підперта подушками, а дві Прокторки по черзі перевіряли її мускульні реакції. Короткий жест — і вони залишили Одраде сам на сам із Мурбеллою.

— Я намагалася уникнути ускладнень, — сказала Мурбелла. «Чесність і щирість».

— Намагання уникнути ускладнень часто до них призводить. — Одраде опустилася на крісло поруч з ліжком і поклала долоню Мурбеллі на плече. М’язи під долонею здригнулися. — Ми кажемо: «Слова повільні, почуття швидші». — Одраде прибрала руку. — Що ти вирішила?

— Ти дозволяєш мені вирішувати?

— Не глузуй. — Здійняла руку, не давши Мурбеллі перебити її. — Я не достатньо оцінила твоє попереднє конди­ціонування. Через Всечесних Матрон ти практично не­спроможна на власні рішення. Це типово для спільнот, які жадають влади. Привчають своїх людей до вічної замороки. «Рішення призводять до поганих наслідків!» Привчають до ухиляння.

— Що в цьому спільного з моєю непритомністю? — Ображено.

— Мурбелло! Найгірші наслідки того, що я описую, — це майже безнадійні стани, коли люди або нічого не можуть вирішити, або відкладають рішення до останньої миті, а тоді кидаються на нього, наче доведені до розпачу тварини.

— Ти наказувала мені переступити межі. — Майже ридання.

— Твої межі, Мурбелло. Не мої. Не Белл чи ще когось іншого. Твої.

— Я вирішила, що хочу бути схожою на тебе. — Дуже слабко.

— Чудово! Не думаю, щоб я мала колись намір вкоротити собі віку. Надто коли вагітна.

Усупереч власній волі Мурбелла усміхнулася. Одраде підвелася.

— Спи. Завтра ти переходиш до спеціального класу, де ми попрацюємо над твоєю здібністю поєднувати рішення з чутливістю на власні обмеження. Пам’ятай, що я тобі сказала. Ми дбаємо про своїх.

— А я ваша? — Майже пошепки.

— Відколи ти повторила клятву перед Прокторками. — Виходячи, Одраде вимкнула світло. Перш ніж двері зачинилися, Мурбелла почула, як вона каже комусь:

— Перестаньте довкола неї метушитися. Їй потрібен відпочинок.

Мурбелла заплющила очі. Гарячкові марення відійшли, та замість них з’явився її власний спогад. «Я Бене Ґессерит: я існую, тільки щоб служити».

Чула себе, як промовляла ці слова перед Прокторками, але пам’ять додала їм натиску, якого спершу не було.

«Вони знали, що я була цинічною».

Що можна приховати від таких жінок?

Відчула на чолі долоню Прокторки — яким цей дотик зостався в її пам’яті, — почула слова, що досі не мали жодного значення.

«Я стою у священній людській присутності. Як я зараз стою, так нехай ти станеш колись. Молюся у твоїй присутності, аби так сталося. Майбутнє залишається непевним, і так і повинно бути, бо це полотно, на якому ми малюємо наші прагнення. Так людська природа споконвіку постає перед прекрасним порожнім полотном. Маємо лише цю мить і в ній цілковито присвячуємо себе священній присутності, яку поділяємо та творимо».

Конвенційно, але неконвенційно. Вона усвідомила, що ні фізично, ні емоційно не була готовою до цього моменту. Сльози текли по її щоках.