Капітула Дюни

***

Одраде дісталася не-корабля на світанку, та Мурбелла вже встала й працювала з тренувальним меком, коли Мати Настоятелька ввійшла до тренувальної зали.

Одраде пішки здолала останній кілометр дороги крізь кільце садів довкола космодрому. Нечисленні нічні хмари перед світанком порідшали, а там і геть розпорошилися, відкривши всіяне зорями небо.

Вона розпізнала легку зміну погоди, що мала допомогти виростити ще один урожай, та зменшених опадів ледь вистачало, аби втримати при житті сади та пасовища.

Коли Одраде йшла, її охопила журба. Зима, яка тільки-но минула, була тяжко купленою тишею між бурями. Життя стало всеспаленням. Запилення ревними комахами, визрівання плодів і насіння, що приходило на зміну квітуванню. Ці сади були таємною бурею, сила якої приховувалася в рясних потоках життя. Та — ох! — знищення. Нове життя несло з собою зміни. Надходив Змінювач, щоразу інший. Піщані черви призведуть до пустельної чистоти древньої Дюни.

Спустошлива сила цієї трансформації вторглася в її уяву. Вона могла подумки змалювати цей краєвид, зведений до шмаганих вітром дюн — оселі потомків Лето ІІ.

А мистецтво Капітули зазнає мутації — на зміну одним цивілізаційним міфам прийдуть інші.

Аура цих думок супроводжувала Одраде аж до тренувальної зали і забарвила її настрій, коли вона стежила, як Мурбелла закінчує серію блискавичних випадів, а тоді відступає, віддихуючись.

На тильній стороні лівої долоні Мурбелли червоніла подряпина — це вона пропустила рух великого мека. Автоматичний тренер стояв у центрі приміщення, мов золота колона, а його зброя миготіла, ховаючись і знову висовуючись. Як у розлюченої комахи, що пробує оточення жалами.

Мурбелла мала на собі обтисле зелене трико, та частина її шкіри, що була відкритою, блищала від поту. Хоча на останніх днях вагітності її живіт сильно виступав, вона здавалася граціозною. Її шкіра світилася здоров’ям. Одраде вирішила, що це сяйво йде зсередини, частково через вагітність, але була й інша причина, більш фундаментальна. Це сяйво справило враження на Одраде під час їхньої першої зустрічі, його помітила Люцілла, полонивши Мурбеллу й врятувавши Айдаго з Гамму. Здоров’я жило під її шкірою, наче лінза, що зосереджує в собі повноводий потік життєвої енергії.

«Ми мусимо її мати!»

Мурбелла побачила гостю, але не хотіла, щоб її перебивали.

«Ще ні, Мати Настоятелько. Моє дитя невдовзі народиться, та це тіло й далі матиме свої потреби».

Тут Одраде побачила, що мек симулює гнів — запрограмована реакція, викликана подразненням його контурів. Украй небезпечний режим!

— Доброго ранку, Мати Настоятелько!

Мурбеллин голос трохи змінився через зусилля, потрібні, щоб ухилятися і викручуватися з майже блискавичною швидкістю.

Мек рубав і колов навколо неї, його сенсори вистрілювали і вирували, намагаючись простежити її рухи.

Одраде принюхалася. Розмова у такий час збільшувала небезпеку з боку мека. У цій небезпечній грі не ризикуй, відволікаючись. Досить!

Контролери мека стояли на великій зеленій стінній панелі праворуч від дверей. Зміни, зроблені Мурбеллою, можна було помітити з контурів дротів, які звисали у полях випромінювання, де переміщено мемокристали. Одраде простягла руку й зупинила механізм.

Мурбелла обернулася до неї обличчям.

— Чому ти змінила контури? — зажадала Одраде.

— Щоб викликати гнів.

— Так роблять Всечесні Матрони?

— Як гілка, коли її згинають? — Мурбелла розтирала поранену руку. — Та що, як гілка знає, що її згинають, і погоджується з цим?

Одраде зненацька відчула піднесення.

— Погоджується? Чого?

— Бо в цьому є… якась велич.

— Женешся за високим рівнем адреналіну?

— Ти знаєш, що це не так! — Дихання Мурбелли повернулося до норми. Вона стояла, вдивляючись в Одраде.

— То що ж тоді?

— Це… виклик зробити більше, ніж ти будь-коли вважала можливим. Ніколи не здогадувалася, що можеш бути такою… вмілою, вправною і довершеною у всьому.

Одраде приховала захват.

Mens sana in corpore sano[17]. Нарешті вона наша!

— Та яку ціну ти платиш! — сказала Одраде.

— Ціну? — У голосі Мурбелли лунало здивування. — Я радо плачу, якщо маю таку можливість.

— Бери, що хочеш, і плати за це?

— Це ваш магічний бене-ґессеритський ріг достатку. Що довершенішою я стаю, то сильніше зростає моя платоспроможність.

— Стережись, Мурбелло. Цей ріг достатку може перетворитися на скриньку Пандори.

Мурбелла зрозуміла алюзію. Стояла нерухомо, не зводячи очей з Матері Настоятельки.

— О? — ледь злетіло з її уст.

— Скринька Пандори вивільняє могутні сили, що відволікають тебе і марнують твою життєву енергію. Ти не заїкаючись говориш про те, що «спускаєшся зі схилу», стаючи Превелебною Матір’ю, та й далі не знаєш ні що це означає, ні чого ми від тебе хочемо.

— Тож ви ніколи не хотіли мати наших сексуальних умінь.

Одраде з величною розважністю зробила вісім кроків уперед. Раз Мурбелла підійшла до цієї теми, її не вдасться зупинити короткою і звичною фразою — категоричним наказом Матері Настоятельки, що кладе край усім суперечкам.

— Шіана легко опанувала ваші вміння, — сказала Одраде.

— То ви її використаєте з цією дитиною!

Одраде почула невдоволення. Це був культурний осад. Коли починається людська сексуальність? Шіані, що чекала зараз у сторожових кімнатах не-корабля, доведеться впоратися з цим. «Сподіваюся, ти збагнеш джерело моєї нехоті та чому я була такою потайною, Мати Настоятелько».

«Я розпізнала заборони, які прищепило тобі фрименське суспільство, перш ніж ти потрапила до наших рук!»

Це очистило атмосферу їхнього спілкування. Та як скерувати цей обмін, щоб використати його з Мурбеллою? «Мушу дозволити йому йти, як іде, доки шукатиму вихід».

Будуть повторення. З’являться нерозв’язні проблеми. Випробуванням стане вже й те, що практично кожне слово, сказане Мурбеллою, можна буде передбачити.

— Чому ви уникаєте цього випробуваного способу домінування над іншими тепер, коли ти кажеш, що вам потрібне це з Теґом? — спитала Мурбелла.

— Поневолення, його ти хочеш? — відбила удар Одраде.

Майже заплющивши очі, Мурбелла обміркувала сказане. «Чи вважала я чоловіків нашими рабами? Можливо. Я викликала у них періоди дикого й бездумного забуття, піднімала до вершин екстазу, про які вони й не мріяли. Мене навчили давати їм це, а тим самим підпорядковувати нашому контролю.

Аж до Дункана, що зробив це зі мною».

Одраде побачила, як Мурбелла примружила очі, і зрозуміла: у психіці цієї жінки є щось покручене і його складно виявити. «Дикість забігає туди, куди ми не можемо піти за нею слідом». Скидалося на те, що первісну чистоту Мурбелли назавжди заплямували, а потім цей знак закрили і замаскували навіть прикриття. У ній була жорстокість, яка спотворювала думки і вчинки. Шар за шаром і ще один шар…

— Ти боїшся того, що я можу зробити, — промовила Мурбелла.

— У твоїх словах є певна правда, — погодилася Одраде.

«Чесність і щирість стали тепер інструментами, які слід використовувати обережно й обмежено».

— Дункан. — Голос Мурбелли був рівним, з новими бене-ґессеритськими вміннями.

— Я боюся того, що ти з ним ділиш. Не дивує тебе, що Мати Настоятелька зізнається у страху?

— Я знаю про чесність і щирість. — Промовила ці слова, «чесність і щирість», так, що це викликало відразу.

— Превелебних Матерів навчають ніколи не відкидати власного «я». Нас вишколено не обтяжувати себе такою турботою про інших.

— І це все?

— Це сягає глибше та має й інші пасма. Бене Ґессерит позначає своїх Сестер на власний лад.

— Я знаю, що ти кажеш: вибирай або Дункана, або Сестринство. Знаю ваші хитрощі.

— А я думаю, ні.

— Є речі, яких я не зроблю!

— Кожен з нас обмежений своїм минулим. Я роблю свій вибір, роблю те, що мушу, бо моє минуле відрізняється від твого.

— Ви й далі мене навчатимете попри те, що я тільки-но сказала?

Одраде слухала це з найбільшою напругою, якої вимагали такі зустрічі з Мурбеллою. Кожне чуття вигострене, стежить за непромовленими фразами, повідомленнями, що зависли на краях слів, — наче війки, які хвилюються, тягнучись до контакту з небезпечним світом.

«Бене Ґессерит мусить змінити свої підходи та звичаї. І от та, що могла б повести нас назустріч змінам».

Беллонда була б нажахана цією перспективою. Багато Сестер відкинули б її. Але це воно.

Не дочекавшись відповіді Одраде, Мурбелла сказала:

— Навчена. Це належне слово?

— Кондиціонована. Так, імовірно, тобі звичніше.

— От чого ти насправді хочеш: об’єднати наші досвіди. Зробити мене достатньо схожою на вас, щоб ми могли вибудувати між собою взаємодовіру. Саме це й робить будь-яка освіта.

«Не грайся зі мною в ігри ерудитів, дівчино!»

— Ми пливемо в тому ж потоці, чи не так, Мурбелло?

Будь-яка аколітка третього рівня насторожилася б, почувши цей тон Матері Настоятельки. Мурбелла здавалася незворушною.

— От тільки його я не віддам.

— Рішення за тобою.

— А леді Джессіці ви дозволили вирішувати?

«Нарешті знайшовся вихід із цього глухого кута».

Дункан спонукав Мурбеллу вивчити життя Джессіки. «Сподівається завадити нашим планам!» Голограми його промов суворо проаналізовано.

— Цікава особистість, — сказала Одраде.

— Кохання! Після всього вашого навчання і кондиціонування!

— Ти не вважаєш її поведінку зрадою?

— Аж ніяк!

«А тепер делікатно».

— Та глянь на наслідки: Квізац Хадерах… і цей її внук, Тиран! — «Аргумент, близький Беллондиному серцю».

— Золотий Шлях, — сказала Мурбелла. — Виживання людства.

— Голодні Часи і Розсіяння.

«Ти стежиш за цим, Белл? Байдуже. Простежиш».

— Всечесні Матрони! — вигукнула Мурбелла.

— І все через Джессіку? — спитала Одраде. — Але Джессіка повернулася на лоно Сестринства і дожила віку на Каладані.

— Учителькою аколіток!

— А також прикладом для них. Бачиш, що трапляється, коли нам опиратися? — «Опирайся нам, Мурбелло! Зроби це спритніше, ніж Джессіка».

— Часом ви викликаєте у мене відразу! — Природна чесність змусила її додати: — Та знаєш, я хочу того, що ви маєте.

«Що ми маємо».

Одраде згадала своє перше зіткнення з привабами Бене Ґессерит. Кожна часточка тіла доведена до найвищої бездоганності, чуття вигострені, щоб виявити найдрібніші деталі, м’язи натреновані, щоб діяти з чудовою точністю. У Всечесних Матрон ці здібності могли тільки здобути новий вимір, посилившись завдяки тілесній швидкості.

— Ти знову скидаєш це на мене, — сказала Мурбелла. — Намагаєшся змусити мене вибирати, хоча вже знаєш від­повідь.

Одраде зберігала мовчання. Це була форма суперечки, яку вдосконалили ще древні єзуїти. Багатопотоковість накладала схеми диспуту одна на одну. Хай Мурбелла переконає сама себе. Достатньо найлегших спонук. Дамо їй дрібні виправдання, які вона може збільшити.

«Та тримайся міцно, Мурбелло, кохай Дункана!»

— Дуже спритно з вашого боку постійно демонструвати переваги Сестринства, — промовила Мурбелла.

— Ми не стійка кафетерію!

На Мурбеллиних вустах з’явилася безтурботна усмішка.

— Візьму одну таку, одну отаку, а думаю, що попрошу ще й цю кремову штучку.

Одраде сподобалася ця метафора, але всюдисущі спостерігачі мали власні апетити.

— Така дієта може тебе вбити.

— Але ж ваші пропозиції здаються мені такими привабливими. Голос! Що за чудову річ ви наготували. Маю цей прекрасний інструмент у власній горлянці, а ви можете навчити мене досконало на ньому грати.

— І ось ти вже концертмейстер.

— Хочу мати вашу здібність впливати на людей довкола себе!

— З якою метою, Мурбелло? Для чиїх цілей?

— Якщо їстиму те, що ти їси, чи вирощу в собі твій різновид твердості: пласталь зовні, а всередині ще твердіша?

— Бачиш мене такою?

— Шеф-кухар на моєму бенкеті! І мушу з’їсти все, що ти принесеш, для свого і твого блага.

Це звучало майже маніакально. Дивна особистість. Інколи здавалася найнещаснішою з жінок, металася по своєму помешканню, наче звір у клітці. Цей шалений вираз очей, оранжеві цятки на рогівці… от як зараз.

— Ти й далі відмовляєшся попрацювати над Скителі?

— Нехай це зробить Шіана.

— Ти її навчатимеш?

— І вона використає моє навчання на дитині!

Дивилися одна на одну, розуміючи, що поділяють схожу думку. «Це не конфронтація, бо кожна з нас хоче спілкуватися з іншою».

— Я ввійшла між вас взамін за те, що ви можете дати мені, — тихим голосом сказала Мурбелла. — Та ти хочеш знати, чи зможу я колись діяти всупереч цьому зобов’язанню?

— А зможеш?

— Так само, як і ти, коли цього вимагали б обставини.

— Не думаєш, що колись пошкодуєш через своє рішення?

— Звичайно, пошкодую! — Що в біса за дурне питання? Люди завжди шкодують. Мурбелла сказала це.

— Це лише підтверджує твою щирість із собою. Нам подобається, що ти не здіймаєш над своїм кораблем прапорів фальшивих кольорів.

— А ви маєте й фальшиві?

— Авжеж.

— То мусите мати й способи викоренити їх.

— Це за нас робить Агонія. Фальш не проходить крізь прянощі.

Одраде відчула, що пульс Мурбелли прискорився.

— І не вимагатимете, щоб я відмовилася від Дункана? — Дуже гостро.

— Ваш зв’язок створює труднощі, але це твої труднощі.

— Це такий спосіб попросити мене покинути його?

— Прийняти таку можливість, і це все.

— Я не можу.

— Не станеш?

— Маю на увазі те, що кажу. Я нездатна це зробити.

— А якби хтось показав тобі як?

Мурбелла довго вдивлялася Одраде в очі, тоді заговорила:

— Я ледь не сказала, що це мене звільнило б… але…

— Так?

— Я не можу бути вільною, доки він пов’язаний зі мною.

— То ти відрікаєшся від звичаїв Всечесних Матрон?

— Відрікаюся? Це неналежне слово. Я просто переросла своїх колишніх Сестер.

— Колишніх Сестер?

— Вони й досі мої Сестри, але це Сестри з дитинства. Про частину з них у мене теплі спогади, декого дуже не люблю. Це товаришки з гри, яка більше мене не цікавить.

— Таке рішення тебе вдовольняє?

— А ти вдоволена, Мати Настоятелько?

Одраде сплеснула в долоні, не стримуючи піднесення. Як швидко Мурбелла оволоділа ударами у відповідь Бене Ґессерит!

— Вдоволена? Що за пекельно мертве слово!

Коли Одраде говорила, Мурбелла відчула, що вона, немов уві сні, переноситься на край прірви, неспроможна прокинутися й втриматися від стрибка. Шлунок болів від таємної порожнечі, а наступні слова Одраде долинали наче здалеку:

— Бене Ґессерит — це все для Превелебної Матері. Ти ніколи не зможеш цього забути.

Відчуття сну розвіялося так само швидко, як і з’явилося. Наступні слова Матері Настоятельки були холодними і нагальними:

— Готуйся до серйознішого навчання.

«Доки не зустрінешся з Агонією — щоб жити чи вмерти».

Одраде здійняла погляд на комунікатори під стелею.

— Пришліть сюди Шіану. Вона негайно починає роботу зі своєю новою вчителькою.

— То ви збираєтесь це зробити! Працюватимете над цією дитиною.

— Думай про нього як про башара Теґа, — сказала Одраде. — Це допомагає. — «І ми не даємо тобі часу на обдумування».

— Я не противилася Дункану і не можу сперечатися з тобою.

— Не сперечайся навіть сама з собою, Мурбелло. Це марно. Теґ був моїм батьком, а я однаково мушу це зробити.

Аж до цієї миті Мурбелла не усвідомлювала сили, що приховувалася за давнішим твердженням Одраде. «Бене Ґессерит — це все для Превелебної Матері. Великий Дуре, оборони мене! Так буде і зі мною?»