Капітула Дюни

***

— Просувайся вкрай обережно, — перестерегла його Шіана.

Айдаго не вважав, що йому потрібна пересторога, та все ж оцінив її.

Присутність Всечесних Матрон на Капітулі полегшила йому завдання. Через них корабельні Прокторки та інші охоронці нервувалися. За Мурбеллиним наказом її колишні Сестри трималися осторонь корабля, та всі знали, що вороги тут. Монітори сканерів показували нескінченний на вигляд потік ліхтерів, що вивергали Всечесних Матрон на Летовище. Більшість новоприбулих, здавалося, цікавилися страхітливим не-кораблем, який там стояв, але ніхто не опирався Великій Всечесній Матроні.

— Не опираються, доки вона жива, — пробурмотів Айдаго там, де Прокторки могли його почути. — Мають традицію вбивати своїх очільниць, щоб посісти їхнє місце. Скільки зможе витримати Мурбелла?

Комунікатори зробили роботу за нього. Знав, що його бурмотіння розійдеться по всьому кораблю.

Невдовзі після цього Шіана прийшла до нього в його кабінет і висловила своє невдоволення.

— Що ти робиш, Дункане? Ти засмучуєш людей.

— Повертайся до своїх червів!

— Дункане!

— Мурбелла веде небезпечну гру! Вона — це все, що стоїть між нами і катастрофою.

Він уже виголосив цю гризоту Мурбеллі. Для спостерігачів у цих словах не було нічого нового, але оскільки він їх повторював, усі, хто чув про його острах, дратувалися — архівістки за моніторами комунікаторів, корабельна охорона, усі.

Окрім Всечесних Матрон. Мурбелла тримала їх подалі від Беллондиних Архівів.

— На це буде час пізніше, — сказала вона.

Шіана подала свою репліку:

— Дункане, або припини підживлювати нашу тривогу, або скажи нам, що ми маємо зробити. Ти ментат. Функціонуй для нас.

«Ах, Великий Ментат виступає на сцену, щоб усі могли його побачити».

— Те, що я повинен зробити, очевидне, але це від мене не залежить. Я не можу покинути Мурбеллу.

«Але мене можуть забрати».

Тепер справа переходила в руки Шіани. Вона залишила його і пішла розсівати власний різновид змін.

«Маємо Розсіяння як власний приклад».

До вечора вона нейтралізувала Превелебних Матерів на кораблі і махнула їм, що вони можуть зробити наступний крок.

«Підуть слідом за мною».

Міссіонарія всупереч власній волі підготувала ґрунт для Шіаниного домінування. Більшість Сестер знала, що в ній містилася прихована сила. Небезпечна. Але вона була.

Невикористовувана сила — наче маріонетка з видимими мотузками, яких ніхто не тримав. Незвичайна приваба: я можу змусити її танцювати.

Підживлюючи це ошуканство, Дункан зв’язався з Мурбеллою.

— Коли я тебе побачу?

— Дункане, прошу. — Навіть на проєкторі видно було, який у неї втомлений вигляд. — Я зайнята. Ти знаєш навантаження. За кілька днів звільнюся.

Проєктор показав Всечесних Матрон позаду, дивна поведінка їхньої очільниці викликала в них невдоволені гримаси. Будь-яка Превелебна Мати могла б прочитати з їхніх облич думку: «Невже Велика Всечесна Матрона розм’якла? Та ж це тільки чоловік, не більше!»

Роз’єднавши зв’язок, Айдаго підкреслив те, що бачили всі спостерігачі на кораблі: «Вона в небезпеці! Невже вона цього не помічає?»

«А тепер, Шіано, це вже твоя справа».

Шіана мала ключ, що приводив у дію льотні контролери корабля. Міни прибрано. Ніхто не може знищити корабель в останню мить, пославши сигнал прихованим вибуховим пристроям. Слід було зважати лише на людський вантаж, особливо на Теґа.

«Теґ зрозуміє мій вибір. Інші — група Раббі та Скителі — муситимуть розділити з нами ризик».

Футари, розміщені в безпечних каютах, його не тривожили. Цікаві тварини, але цієї миті незначущі. Як на те пішло, про Скителі він подумав лише мимохідь. Малий тлейлаксу залишався під наглядом вартових, які, попри інші клопоти, не спускали з нього пильної уваги.

Він ліг у постіль з почуттям нервозності, яка мала готове пояснення для всіх сторожових псів Архіву: його дорогоцінна Мурбелла в небезпеці.

Вона й була в небезпеці, але він не міг її захистити.

«Сама моя присутність — вже загроза для неї».

Він встав удосвіта й повернувся до арсеналу демонтувати збройну фабрику. Тут його знайшла Шіана й попросила приєднатися до неї в секції охорони.

Їх привітало кілька Прокторок. Обрана ними лідерка його не здивувала. Гарімі. Він чув про її виступ на Соборі. Підо­зрілива. Занепокоєна. Готова розпочати власну ризиковану гру. Жінка мала спокійне обличчя. Дехто казав, що вона рідко усміхається.

— Ми відвернули комунікатори в цьому приміщенні, — сказала Гарімі. — Показують нас, як ми перекушуємо й розпитуємо тебе про зброю.

Айдаго відчув клубок у шлунку. Люди Белл швидко розпізнають симуляцію. Надто ж проєктований манекен його самого.

Гарімі відповіла на його насуплену міну:

— Ми маємо союзників у Архівах.

Заговорила Шіана:

— Ми тут, аби спитати: чи хочеш ти зійти з корабля, перш ніж ми втечемо на ньому?

Його здивування було щирим.

Залишитись?

Він цього не обмірковував. Мурбелла більше йому не належала. Зв’язок між ними розірвано, розірвано з її боку. Вона ще з цим не змирилася. Поки ні. Але зробить це, коли її вперше попросять ухвалити рішення, яке наразить його на небезпеку, заради цілей Бене Ґессерит. Зараз вона просто трималася від нього на більшій відстані, ніж це було необхідно.

— Ви рушаєте в Розсіяння? — спитав він, дивлячись на Гарімі.

— Рятуємо те, що вдасться. Голосуємо ногами, як це колись називалося. Мурбелла підриває Бене Ґессерит.

Існував невимовлений аргумент, який, на його думку, виявився для них вирішальним. Незгода з ризикованою грою Одраде.

Айдаго глибоко вдихнув.

— Я рушаю з вами.

— Тільки потім не жалкуй! — перестерегла Гарімі.

— Це дурня! — сказав він, давши волю придушеній тузі.

Гарімі не здивувалася б такій відповіді Сестри. Айдаго її шокував, їй знадобилося кілька секунд, щоб отямитися. Чесність її підкорила.

— Звичайно, це дурня. Я перепрошую. Ти певен, що не залишишся? Ми завинили тобі шанс зробити власний вибір.

«Розбірливість Бене Ґессерит щодо тих, хто вірно їм служить!»

— Я приєднаюся до вас.

Туга на його обличчі була невдаваною. Він не приховував її, повернувшись до своєї консолі.

«Позицію для мене визначено».

Не намагався приховувати своїх дій, перекодовуючи ідентифікатори контурних ланцюгів корабля.

«Союзники в Архівах».

Контурні ланцюги з’явилися на його проєкціях — кольорові стрічки, зв’язок яких з льотною системою був розірваний. Уже після кількох хвилин вивчення став видимим шлях в обхід цього розриву. Ментатські спостереження підготували це.

«Множинності через ядро!»

Айдаго сів, відкинувшись на спинку крісла, і чекав.

У момент зльоту в черепі виникло відчуття гуркотливої порожнечі. І раптово припинилося, коли вони достатньо віддалилися від поверхні, щоб задіяти нуль-поле і ввійти в Простороскладку.

Айдаго дивився на проєкцію. Ось вони: літня пара у своєму саду! Він бачив мерехтливу мережу попереду них. Чоловік вказав на неї, його обличчя розпливлося у задоволеній усмішці. Вони рухалися в прозорому покривалі з контурними ланцюгами корабля позаду. Мережа розросталася — уже не лінії, а стрічки, товщі за проєктовані контурні ланцюги.

Губи чоловіка формували слова, але звуку не було. «Ми на тебе чекали».

Долоні Айдаго перемістилися до консолі, пальці віялом розійшлися у ком-полі, перехоплюючи потрібні елементи контролю над контурами. Немає часу для тонкощів. Грубий розрив. Упродовж секунди він дістався ядра. З цього моменту просто було скидати цілі сегменти. Навігація пішла першою. Він побачив, як тоншає мережа, а на обличчі чоловіка з’являється здивування. Наступним було нуль-поле. Айдаго відчув, як корабель крениться в Простороскладку. Мережа перехилилася, почала розтягуватися, а двоє спостерігачів скоротилися й порідшали. Айдаго стер ланцюги зоряної пам’яті, а з ними і свої власні дані.

Мережа і спостерігачі зникли.

«Звідки я знав, що вони будуть тут?»

Не мав відповіді, крім певності, що коренилася в його попередніх частих видіннях.

Він знайшов Шіану в приміщенні варти, над панеллю тимчасового керування польотом. Вона не здійняла погляду. Схилилася над панеллю, нажахано дивлячись на неї. Проєкція над Шіаною показала, що вони вийшли з Простороскладки. Усі побачені сузір’я були Айдаго незнайомими, та він цього й очікував.

Шіана обернулася й глянула на Гарімі, що стояла над нею.

— Ми втратили все своє сховище даних!

Айдаго постукав себе по скроні вказівним пальцем.

— Ні, не втратили.

— Але нам знадобляться роки, щоб відновити основне! — запротестувала Шіана. — Що сталося?

— Ми — нерозпізнаваний корабель у нерозпізнаваному Все­світі, — сказав Айдаго. — Хіба ж не цього ми хотіли?