Капітула Дюни

***

Мурбелла вступила в час суперечливих переживань. Спершу її непокоїла можливість дивитися на власне життя множинним баченням. Хаотичні події на Перехресті ще посилили цей неспокій, творячи плутанину невідкладних потреб, які не покинуть її, навіть коли вона повернеться на Капітулу.

«Я попереджала тебе, Дар. Не можеш цього заперечити. Я казала, що вони можуть перетворити перемогу на поразку. І глянь на той безлад, який ти звалила мені на коліна. Мені ще пощастило врятувати стільки, скільки я зуміла».

Цей внутрішній протест завжди занурював Мурбеллу в події, які вознесли її на висоту, що будила і благоговіння, і трепет водночас.

«Що ще я могла зробити?»

Пам’ять показувала, як Стреггі падає на підлогу в безкровній смерті. Сцена на моніторах не-корабля розігрувалася немов театральна драма. Рамки проєктора в командному відсіку корабля посилювали ілюзію, що все це відбувається не насправді. Актори повинні встати й розкланятися. Теґів комунікатор не пропускав нічого і дзижчав, передаючи повідомлення, доки хтось його не втихомирив.

Їй зосталися образи, моторошний відблиск побаченого. Теґ лежить, розпростершись, на підлозі орлиного гнізда Всечесної Матрони. Шок у погляді Одраде.

Заяву Мурбелли, що вона мусить притьмом спуститися на планету, зустріли гучні протести. Прокторки лишалися непохитними, доки вона не представила деталей ризикованої гри Одраде й гостро не спитала:

— Хочете тотальної катастрофи?

«Внутрішня Одраде виграла цю суперечку. Але ти з самого початку була готовою до цього, правда, Дар? Твій план!»

— Ще зостається Шіана, — промовили Прокторки. Дали Мурбеллі одномісний ліхтер і вислали її саму на Перехрестя.

Хоча вона передала свій ідентифікаційний сигнал Всечесної Матрони, все ж на Летовищі відбулися кілька ризикованих моментів.

Вона зіткнулася із загоном озброєних Всечесних Матрон, щойно вийшла з ліхтера біля ями, яка ще диміла. Дим пахнув екзотичною вибухівкою.

«Ось де було знищено ліхтер Матері Настоятельки».

Загоном керувала стара, аж древня Всечесна Матрона — у поплямленій червоній одежі з рваною дірою на лівому плечі. Була як висушена ящірка, усе ще отруйна, усе ще кусюча, але діяла лише силою гніву, більша частина її енергії вичерпалася. Розкуйовджене волосся нагадувало шкірку свіжовикопаного імбиру. У ній сидів демон. Мурбелла бачила, як він зиркає із всипаних оранжевими цятками очей.

Попри те, що стару прикривав ззаду цілий загін, вони стояли біля спуску з ліхтера обличчям одна до одної, наче ізольовані від решти. Дикі звірі, що обережно принюхуються, намагаючись оцінити небезпеку.

Мурбелла пильно стежила за старою. Ця ящірка потроху вистрілювала язиком, пробуючи повітря, даючи волю емоціям, але була достатньо шокована, щоб вислухати її.

— Моє ім’я — Мурбелла. Я потрапила в полон Бене Ґессерит на Гамму. Я адептка Горму.

— Чого ти носиш відьомську одежу? — Стара і загін стояли, готові убити.

— Я навчилася всього, чого вони мене вчили, і принесла цей скарб своїм Сестрам.

Стара якусь мить її вивчала.

— Так, я розпізнаю твій тип. Ти Рок, одна з тих, кого ми вибрали для проєкту Гамму.

Загін позаду неї трохи розслабився.

— Ти не здолала всієї дороги цим ліхтером, — недовірливо сказала стара.

— Я втекла з одного з їхніх не-кораблів.

— Ти знаєш, де їхнє гніздо?

— Знаю.

Губи старої розтяглися в широкій усмішці.

— Добре! Ти справжній приз! Як ти втекла?

— Це ти маєш питати?

Стара обміркувала її слова. Мурбелла могла читати думки на обличчі, наче їх вимовлено вголос: «Ті, кого ми взяли з Рок, — смертоносні геть усі. Можуть убивати руками, ногами, кожною рухомою частиною тіла. Усі мали б носити знак “Небезпечна у кожній позиції”».

Мурбелла відступила від ліхтера, демонструючи жилаву грацію, знак її типу й ідентичності.

«Швидкість і м’язи, Сестри. Стережіться».

Частина загону зацікавлено посунулася вперед.

Їхні слова були повні характерних для Всечесних Матрон порівнянь, нетерплячих питань, які Мурбелла мусила відбивати.

— Ти багатьох їх убила? Де їхня планета? Вона багата? Ти багатьох самців там пов’язала? Ти тренувалася на Гамму?

— Я була на Гамму на третьому щаблі. Під командою Гакки.

— Гакка! Я з нею зустрічалася. Вона мала ушкоджену ліву стопу, коли ти її знала?

«Усе ще перевіряють».

— Це була права стопа, і я була з нею, коли вона її ушкодила!

— О, так, права стопа. Тепер я згадала. Як вона її ушкодила?

— Копнула одного неотесу в дупу. Він мав гострий ніж у кишені на стегні. Гакка так розлютилася, що вбила його.

Загоном прокотився регіт.

— Ідемо до Великої Всечесної Матрони, — сказала стара.

«То я пройшла першу перевірку».

Та все ж Мурбелла відчувала застереження.

Чого ця адептка Горму носить ворожий одяг? І вигляд у неї дивний.

«Найкраще відразу протистояти цьому».

— Я пройшла їхній вишкіл, і вони прийняли мене.

— Ідіотки! Що, справді?

— Ти сумніваєшся в моїх словах? — Як легко було відбити удар, прийнявши міну ображеної Всечесної Матрони.

Стара наїжачилася. Не втратила пихатої зарозумілості, але послала своєму загонові погляд перестороги. Усім їм знадобився певний час, щоб перетравити сказане Мурбеллою.

— Ти стала однією з них? — спитав хтось позаду.

— Як інакше могла б я вкрасти їхнє знання? Знай це! Я була особистою ученицею їхньої Матері Настоятельки.

— Вона добре тебе вчила? — Той самий викличний голос ззаду.

Мурбелла розпізнала ту, що її питала: середнього рівня й честолюбна. Зі шкіри пнеться, щоб її помітили і вивищили.

«Це твій кінець, вискочко. Невелика втрата для всесвіту».

Бене-ґессеритський фінт пересунув противницю, наче пір’яч­ко, туди, де Мурбелла могла її дістати. Копняк у стилі Горму, щоб вони її розпізнали. Надто цікава кар’єристка лежала мертва на землі.

«Поєднання умінь Бене Ґессерит і Всечесних Матрон дає грізну силу, яку всі ви повинні розпізнати і заздрити їй».

— Вона чудово мене навчила, — сказала Мурбелла. — Ще питання?

— Ех! — сказала стара.

— Як тебе звати? — зажадала Мурбелла.

— Я Старша Дама, Всечесна Матрона Горму. Мене звати Елпек.

— Дякую, Елпек. Можеш називати мене Мурбеллою.

— Це честь для мене, Мурбелло. Те, що ти привезла нам, — справжній скарб.

Мурбелла якусь мить вивчала її з бене-ґессеристською пильністю, тоді без гумору посміхнулася.

«Обмін іменами! Ти у своїй червоній одежі, що позначає тебе як представницю можновладного оточення Великої Всечесної Матрони, ти знаєш, кого щойно прийняла до свого кола?»

Загін усе ще був під враженням від побаченого й дивився на Мурбеллу з осторогою. Вона бачила це з новою сприйнятливістю. Мережа закритих клубів колишніх однокласниць[26] так і не здобула собі місця в Бене Ґессерит, але була наявна у Всечесних Матрон. Паралельний потік розважив її парадом підтверджень. Як тонко передається влада: правильна школа, правильні друзі, закінчення школи й перехід на перші щаблі кар’єрної драбини — усе це під керівництвом рідних і завдяки їхнім зв’язкам, взаємне почухування спини, що управляє зв’язками, зокрема і шлюбними. Паралельний потік розповів їй, що це веде в яму. Але ті, хто на драбині, хто контролює нішу, ніколи цим не клопочуться.

«Кожному дневі досить своєї турботи, і так мене бачить Елпек. Та вона не бачить того, ким я стала, лише що я небезпечна, але потенційно корисна».

Поволі обертаючись на одній нозі, Мурбелла вивчала загін Елпек. Тут не було поневолених чоловіків. Це надто делікатне завдання для всіх, крім довірених жінок. Добре.

— А зараз вислухайте мене всі. Якщо ви маєте якусь вірність нашому Сестринству, а я оціню це в майбутньому, то виявите шану тому, що я принесла. Призначаю це в дар тим, хто цього заслужить.

— Велика Всечесна Матрона буде задоволена, — сказала Елпек.

Але Велика Всечесна Матрона не здавалася задоволеною, коли їй представили Мурбеллу.

Мурбелла розпізнала приміщення вежі. Сонце майже сіло, але тіло Стреггі досі лежало там, де впало. Вбито частину Теґових спеціалістів, переважно з комунікаційної команди, яка водночас була його охороною.

«Ні, ми, Всечесні Матрони, не любимо, щоб чужі за нами шпигували».

Вона побачила, що Теґ іще живий, але зв’язаний шиґаструною і зневажливо закинутий у куток. Найдивніше з усього: Одраде, нескована, стояла біля Великої Всечесної Матрони. Це був згірдливий жест.

Мурбелла відчувала, що багато разів переживала цю сцену після перемоги Всечесних Матрон: покоси ворожих тіл, які лежали там, де застала смерть. Атака Всечесних Матрон безкровною зброєю була швидкою й смертоносною, типовою зловмисністю, що вбиває, коли вбивства більше не потрібні. Вона стримала дрижання від згадки про цей смертоносний реверс. Жодного попередження, тільки солдати валяться широкими рядами — ефект доміно, який викликає шок у вцілілих. А Велика Всечесна Матрона відкрито тішилася з цього шоку.

Дивлячись на Мурбеллу, Велика Всечесна Матрона сказала:

— То це та торба нахабства, яку ти начебто тренувала на ваш лад.

Одраде майже усміхнулася, почувши цей опис.

«Торба нахабства?»

Бене-ґессеритка могла прийняти це без образи. Ця каправа Велика Всечесна Матрона опинилася в скрутному становищі і не могла вдатися до своєї зброї, що вбиває без пролиття крові. Дуже делікатний баланс сил. Всечесні Матрони схвильовано перемовлялися, аби з’ясувати їхню проблему.

Уся їхня таємна зброя вичерпана, її не можна перезарядити. Вони щось утратили, відступаючи сюди.

«Наша зброя останнього шансу, а ми згаяли її намарне!»

Логно, яка вважала себе верховною, стояла зараз на іншій арені. Щойно довідалася, з якою страшною легкістю Мурбелла може вбити одну з обраних.

Мурбелла зміряла поглядом оточення Великої Всечесної Матрони, оцінюючи їхній потенціал. Вони, безперечно, оцінили ситуацію. Звична річ. Що вони обрали?

«Нейтралітет?»

Частина зберігала обережність, усі чекали.

Очікували, чим завершиться диверсія. Байдуже, хто тріумфуватиме, доки сила далі напливатиме до них.

Мурбелла дала своїм м’язам перейти в стан очікування бою — навчилася такого від Дункана і Прокторок. Почувалася такою спокійною, наче стояла в тренувальній залі та подумки переглядала можливі реакції. Навіть відповідаючи, знала, що рухається так, як її підготувала Одраде — ментально, фізично й емоційно.

«Спершу Голос. Дай їм посмакувати внутрішнім холодом».

— Бачу, ви недооцінили Бене Ґессерит. Ці жінки стільки разів чули аргументи, якими ви пишаєтесь, що ваші слова не викликають у них нічого, крім нудьги.

Це було промовлено з нищівним звуковим контролем, тоном, який призвів до появи оранжевої барви в очах Логно, але не дозволив їй ворухнути й пальцем.

Мурбелла ще з нею не закінчила.

— Ти вважаєш себе могутньою й хитрою. Одне породжує інше, еге ж? Який ідіотизм! Ти довершена брехуха і дуриш сама себе.

Побачивши, що Логно перед лицем такої атаки зоставалася непорушною, її оточення почало розступатися й відкривати простір, наче кажучи: «Вона вся твоя».

— Твоя вправність у цих брехнях не приховує їх, — сказала Мурбелла. Презирливим поглядом оббігла тих, що стояли позаду Логно. — Як ті, кого я знаю з Іншої Пам’яті, ти прямуєш до погибелі. Проблема в тому, що ти так пекельно довго помираєш. Неуникно, але ох, як тим часом нудно. Ти смієш називати себе Великою Всечесною Матроною! — Знову перевела погляд на Логно. — Усе в тобі — відстій. Ти не маєш стилю.

Це було занадто. Логно атакувала, зі сліпучою швидкістю викинувши ногу. Мурбелла перехопила її стопу, наче піймала гнаний вітром листок і, продовжуючи його політ, підважила Логно, перетворивши її тіло на довбню. Політ закінчився тим, що голова Логно розбилася об підлогу. Не зупиняючись, Мурбелла виконала пірует, лівою ногою майже знісши голову Всечесній Матроні, що стояла праворуч Логно, а правою рукою розтрощивши горлянку тій, що була ліворуч. Два удари серця — і все завершилося.

Вивчаючи сцену бою без жодних ознак задишки (щоб показати, як це було легко, Сестри), Мурбелла зазнала шоку й розпізнала непоправне. Одраде лежала на підлозі перед Елпек, яка, вочевидь, без вагань обрала сторону. Викручена шия Одраде і її обм’якле тіло свідчили, що вона мертва.

— Намагалася втрутитися, — сказала Елпек.

Убивши Превелебну Матір, Елпек сподівалася, що Мурбелла (врешті-решт, Сестра!) аплодуватиме їй. Та Мурбелла реагувала не так, як очікувалось. Опустилася навколішки поруч із Одраде і притисла голову до її голови. Стояла так нескінченно довго.

Вцілілі Всечесні Матрони обмінялися питальними поглядами, але не посміли ворухнутися.

«Що це?»

Але страхітливі Мурбеллині вміння прикували їх до місця.

Прийнявши недавнє минуле Одраде, усе, що додалося від попереднього Поділу, Мурбелла встала.

Елпек побачила смерть в очах Мурбелли і позадкувала, перш ніж спробувати захиститися. Вона була небезпечною, та не могла дорівнятися цьому демону в чорній одежі. Усе закінчилося так само приголомшливо швидко, як із Логно і її помічницями: копняком по горлянці. Елпек розпростерлася впоперек Одраде.

Мурбелла ще раз пильно оглянула вцілілих, а тоді знову завмерла на мить, дивлячись униз, на Одраде.

«У якомусь сенсі це була моя робота, Дар. І твоя!»

Вона похитала головою, поглинаючи наслідки.

«Одраде мертва. Довгого віку Матері Настоятельці! Довгого віку Великій Всечесній Матроні! І хай небеса захистять нас усіх».

Тоді зайнялася тим, що мусила зробити. Ці смерті створили величезний борг. Мурбелла глибоко вдихнула. Черговий гордіїв вузол.

— Звільніть Теґа, — промовила вона. — Приберіть тут якомога швидше. І нехай хтось принесе мені належну одіж!

Та, що віддавала накази, була Великою Всечесною Матроною, проте ті, що метнулися їх виконувати, відчули в ній Іншу.

Жінка, що принесла Мурбеллі червону одежу з драконами, вигадливо вишитими су-каменями, шанобливо подала її здалеку. То була велика жінка з важкими костями і квадратним обличчям. Із жорстокими очима.

— Піднеси її мені, — наказала Мурбелла, а коли жінка спробувала скористатися близькістю, щоб напасти на неї, сильно її вдарила.

— Спробуєш іще раз?

Цього разу трюків не було.

— Ти перша учасниця моєї Ради, — сказала Мурбелла. — Ім’я?

— Ангеліка, Велика Всечесна Матроно. — «Дивись! Я перша назвала тебе належним титулом. Винагородь мене!»

— Твоя нагорода в тому, що я тебе підвищила й зберегла тобі життя.

Слушна відповідь Всечесної Матрони. Вони прийняли її, як годилося.

Теґ підійшов до неї, потираючи передпліччя там, де особливо глибоко вгризлася шиґаструна. Деякі Всечесні Матрони намагалися перестерегти Мурбеллу:

— Ти знаєш, що він може…

— Тепер він служить мені, — обірвала їх Мурбелла. І додала насмішкуватим тоном Одраде: — Адже так, Майлсе?

Він послав їй журливу посмішку, посмішку старця на дитячому обличчі.

— Цікаві часи, Мурбелло.

— Дар любила яблука, — сказала Мурбелла. — Простеж за цим.

Він кивнув. Поверне її у цвинтарний сад. Не те, щоб цінні бене-ґессеритські сади могли довго вижити в пустелі. А все ж деякі традиції варті того, щоб дотримуватися їх, поки це можливо.