Капітула Дюни

***

Мурбелла придивлялася до битви за Перехрестя відсторонено, що не віддзеркалювало її почуттів. Стояла з гуртком Прокторок у командному центрі свого не-корабля, її увага була прикута до проєкцій, які передавали комунікатори з поверхні планети.

Битва йшла на всій території Перехрестя — світлові спалахи на темній стороні, сірі вибухи на денній. Головний удар, спланований Теґом, зосередився на Цитаделі — величезному моноліті, спорудженому Гільдією, з новою вежею поблизу його краю. Хоча передавач життєсигналів Одраде зненацька замовк, її попередні звіти підтвердили, що там перебувала Велика Всечесна Матрона.

Необхідність спостерігати з відстані допомагала Мурбеллі зберігати відстороненість, але вона відчувала збудження.

«Цікаві часи!»

Цей корабель містив цінний вантаж. Мільйони з Лампадаса, які вже пройшли Поділ і були готові до Розсіяння в апартаментах, зазвичай застережених для Матері Настоятельки. Дика Сестра зі своїм вантажем Пам’яті грала тут першорядну роль.

«Справді Золоте Яйце!»

Мурбелла подумала, скільки життів з цих апартаментів наражаються на ризик. Готувалися до найгіршого. Не бракувало доброволиць, а загроза, прихована в конфлікті на Перехресті, звела до мінімуму потребу в меланжевій отруті, що мала розпалити Поділ, зменшивши небезпеку. Кожна людина на цьому кораблі відчувала сенс гри, яку вела Одраде: пан або пропав, усе або нічого. Розпізнано навислу загрозу смерті. Поділ необхідний!

Перетворення Превелебної Матері на набір спогадів, що в ході небезпечного процесу переходили від Сестри до Сестри, більше не мало для Мурбелли аури таємничості, та вона й досі відчувала трепет перед відповідальністю. Годі було не захопитися відвагою Ребекки… і Люцілли!..

«Мільйони Живих Пам’ятей! Усі вони сконцентровані в тому, що Сестринство називало Екстреміс Прогрессіва, двічі по два, тоді чотири на чотири, шістнадцять на шістнадцять, і так аж доки кожна з них міститиме їх усі, а ті, що виживуть, збережуть дорогоцінний збір».

Те, що відбувалося в апартаментах Матері Настоятельки, мало саме такий присмак. Ця концепція вже не жахала Мурбеллу, проте не була ще й звичною. Слова Одраде заспокоювали її.

«Коли повністю пристосуєшся до в’язей Іншої Пам’яті, то й усе решта прибере цілковито знайомої перспективи, наче ти завжди це знала».

Мурбелла збагнула, що Теґ був готовим померти, захищаючи ту множинну свідомість, якою було Сестринство Бене Ґессерит».

«Хіба я можу зробити менше?»

Теґ, який більше не був цілковитою загадкою, зоставався об’єктом пошани. Внутрішня Одраде посилила це почуття, нагадавши про його подвиги й додавши: «Цікаво, як мені там, унизу? Спитай».

З ком-команди відповіли:

— Жодного слова. Але її передавач міг бути заблокований енергетичною завісою.

Вони знали, хто насправді поставив це питання. Це було написано на їхніх обличчях.

«Вона має Одраде!»

Мурбелла знову зосередилася на битві при Цитаделі.

Власні реакції стали для Мурбелли несподіванкою. Усе забарвлене історичним несмаком до повторення воєнного безглуздя, та все ж цей буйний дух насолоджується новоздобутими вміннями Бене Ґессерит.

Вона зауважила, що сили Всечесних Матрон там унизу мають добру зброю, а Теґовим теплопоглинальним щитам дуже дісталося. Однак просто на її очах захист периметра обвалився. Мурбелла чула виття, з яким великий руйнівник, сконструйований Айдаго, підстрибував у переході між високими деревами, розкидаючи захисників ліворуч і праворуч.

Інша Пам’ять підказала їй особливе порівняння. Це було як цирк. Кораблі сідають, вивергаючи людський вантаж.

«У центр кільця! Павуча Королева! Діяння, яких досі не бачили людські очі!»

Внутрішня Одраде втішалася: «Як воно з сестринською близькістю?»

«Ти там унизу мертва, Дар? Мусиш бути мертвою. Павуча Королева звинуватить тебе і розлютиться».

Мурбелла побачила, що дерева відкидають довгі пополудневі тіні впоперек доріг Теґового наступу. Гостинне прикриття. Він наказав своїм людям обійти його: «Уникайте гостинних алей, шукайте складних шляхів підходу та використовуйте їх».

Довкола Цитаделі розкинувся величезний ботанічний сад — дивні дерева та ще дивніші кущі, перемішані з прозаїчними насадженнями, а все це немов дитина безладно розкидала, танцюючи.

Мурбеллі здалася привабливою метафора цирку. Давала перспективу тому, свідком чого вона була.

У її думках залунали оголошення.

«Ось танцюють звірі, захисники Павучої Королеви, усі пов’язані послухом! А на першій арені головна подія під наглядом нашого Повелителя Арени — Майлса Теґа! Його люди роблять таємничі речі. Оце талант!»

Це мало ознаки сценічної битви, влаштованої в римському цирку. Мурбелла оцінила алюзію, що збагатила спостереження.

«Наближаються бойові вежі, повні солдат в обладунках. Вони вступають у бій. Вогненні язики розтинають небо. Падають тіла».

Але це були справжні тіла, справжні страждання, справжні смерті. Бене-ґессеритська вразливість змусила її вболівати над цими втратами.

«Чи таким чином і мої батьки потрапили під зачистку?»

Метафори з Іншої Пам’яті розвіялися. Вона бачила Перехрестя таким, яким — знала це — мусив його бачити Теґ. Криваве насилля, знайоме зі спогадів, а все ж нове. Бачила, як просуваються сили нападу, чула їх.

Жіночий голос, різкий від шоку.

— Цей кущ накричав на мене!

Інший голос, чоловічий:

— Невідомо, звідки це походить. Ця липка штуковина палить шкіру.

Мурбелла чула бій по той бік Цитаделі, але довкола Теґової позиції стало тихо, аж моторошно. Вона побачила його війська, що легко й безшумно пробігали крізь тіні, наближаючись до вежі. Теґ сидів на плечах Стреггі. Якусь мить він придивлявся до фасаду на відстані приблизно пів кілометра. Мурбелла вибрала проєкцію, що дивилася туди ж, куди й він. Якийсь рух там, за вікнами.

Де ж ця таємнича зброя останньої надії, якою начебто володіли Всечесні Матрони?

«Що він тепер зробить?»

Теґ утратив свою Командну Капсулу від лазерного удару з-за головного обширу битви. Капсула лежала позаду на боці, а він сидів верхи у Стреггі на плечах, під прикриттям купки кущів, частина яких іще тліла. Разом з капсулою він утратив свій ком-пульт, але зберіг сріблясту підкову ком-з’єднання, хоча без підсилювачів капсули вона мало на що годилася. Зв’язківці скоцюрбилися поблизу, нервувалися, втративши близький контакт із акцією.

Битва за будівлями ставала дедалі гучнішою. Він чув хрипкі вигуки, високе сичання пальників і нижче дзижчання лазерострілів, перемішане з тонким «зіп-зіп» ручної зброї. Десь ліворуч від нього долинав гуркіт, у якому він розпізнав надрив тяжкого обладунку. Звук скреготання, агонія металу. Пошкоджено енергетичну систему. Волочилася по землі, либонь, роблячи безлад у садах.

Гакер, персональний Теґів ад’ютант, ухиляючись від пострілів, підбігав до башара ззаду.

Стреггі помітила його першою і обернулася без попере­дження, змусивши Теґа глянути чоловікові в очі. Гакер, чорнявий і мускулистий, із тяжкими бровами (зараз змокрілими від поту), зупинився просто перед Теґом і заговорив, ще не зовсім віддихавшись:

— Ми заткнули останні кишені, башаре.

Гакер здійняв голос, щоб перекричати шум битви та гудіння передавача просто над його лівим плечем. Із голосника передавача чутно було тиху розмову, уривчасті тони бойових наказів.

— Далекий периметр? — зажадав Теґ.

— Буде зачищений через пів години, не більше. Вам слід відійти звідси, башаре. Мати Настоятелька перестерегла нас, щоб ми тримали вас подалі від зайвої небезпеки.

Теґ вказав на свою непридатну капсулу.

— Чому я не маю запасної копії Зв’язку?

— Великий лазер спалив обидві запаски одним пострілом, коли вони наближалися.

— Вони були разом?

Гакер почув гнів у його голосі.

— Сер, вони були…

— Ніколи не слід висилати важливе обладнання разом. Я хотів би знати, хто не виконав наказу. — Тихе звучання недозрілих голосових зв’язок було куди грізнішим, ніж крик.

— Так, башаре. — Суворий послух і жодного знаку, що це помилка самого Гакера.

Прокляття!

— Як швидко прибуде заміна?

— За п’ять хвилин.

— Дайте мою резервну капсулу так швидко, як зможете. — Теґ торкнувся коліном шиї Стреггі.

Перш ніж вона встигла обернутися, Гакер заговорив:

— Башаре, їм теж потрібна була резервна. Я наказав доставити іншу.

Теґ придушив зітхання. Під час бою таке траплялося, але він не любив покладатися на примітивні засоби зв’язку.

— Ми розмістимося тут. Пришліть більше передавачів. — У них принаймні більший діапазон дії.

Гакер глянув на довколишню зелень.

— Тут?

— Мені не подобається вигляд цих будівель перед нами. Вежа контролює всю цю територію. Вони мусять мати підземний доступ. Я мав би.

— Немає нічого на…

— Схема з моєї пам’яті не охоплює цієї вежі. Доставте сюди ультразвукові установки для перевірки ґрунту. Я хочу точно скорегувати наш план відповідно до надійних даних.

Гакерів голосник ожив, звідти залунав крик:

— Башаре! Башар на зв’язку?

Стреггі без наказу підвезла його до Гакера. Теґ взяв голос­ник і, тільки-но вхопивши, просвистів свій код.

— Башаре, безлад на Летовищі. Близько сотні їхніх спробувало піднятися і врізалося в нашу завісу. Ніхто не вижив.

— Якісь сліди Матері Настоятельки чи Павучої Королеви?

— Відповідь негативна. Не можемо сказати. Я маю на увазі, що це справжній безлад. Чи варто мені висвітлити на екран?

— Дайте мені канал зв’язку. І продовжуйте шукати Одраде.

— Я кажу, що тут ніхто не вижив, башаре. — Почулося клацання, тихе гудіння, тоді інший голос.

— Зв’язок.

Теґ витяг з-під підборіддя голосовий кодер і швидко прогарикав накази:

— Підніміть корабель-молот над Цитаделлю. Покажіть сцену з Летовища і всі їхні катастрофи відкритою передачею. На всіх смугах. Упевніться, що вони можуть це бачити. Оголосіть, що на Летовищі ніхто не вижив.

Подвійне клацання на підтвердження того, що повідомлення отримано, і зв’язок розірвався.

— Ви справді думаєте, що можете їх залякати? — сказав Гакер.

— Дати їм урок. — Він повторив прощальні слова Одраде. — Їхня освіта печально занедбана.

Що сталося з Одраде? Він був певний, що вона має бути мертвою, можливо, це перша жертва тут. Вона цього очікувала. Мертва, але не втрачена, якщо Мурбелла зуміє стримати свій запал.

Цієї миті Одраде дивилася просто на Теґа з вежі. Логно заглушила передачу її життєсигналів антисигнальною завісою та привела її до вежі невдовзі після прибуття перших біженців із Гамму. Ніхто не ставив під сумнів верховенство Логно. Мертва Велика Всечесна Матрона і жива її наступниця були тут нічим іншим, як добре знайомою ситуацією.

Очікуючи, що її будь-якої миті можуть убити, Одраде все-таки збирала дані, підіймаючись під вартою у нуль-трубі ліфта. Труба була артефактом із Розсіяння, прозорим поршнем у прозорому циліндрі. На поверхах, які вони минали, було небагато стін, які перекривали б вид. Одраде припускала, що більшість побачених нею жилих приміщень і чужосвітського залізяччя мала військове призначення. Що вище вони підіймалися, то численнішими були ознаки комфорту та дозвілля.

«Влада підіймається вгору — і фізично, і психологічно».

Ось вони на вершині. Частина циліндра труби відхилилася назовні, і варта грубо виштовхала її на встелену товстими килимами підлогу.

«Робочий кабінет, який показала мені Дама внизу, був черговою декорацією».

Одраде збагнула таємницю. Обладнання та обстановку годі було розпізнати, якби не Мурбеллині знання. Тож інші центри дій були напоказ. Потьомкінські села, збудовані для Превелебної Матері.

«Логно брехала про наміри Дами. Очікувалося, що я вийду звідси неушкодженою… і не здобувши жодної корисної інформації».

Яку ще брехню вони їй продемонстрували?

Логно та всі вартові, крім однієї, підійшли до консолі праворуч від Одраде. Обертаючись на одній нозі, Одраде роздивилася довкола. Це був справжній центр. Вона пильно його вивчала. Дивне місце. Аура гігієни. Усе оброблене хімікатами для чистоти. Жодного бактеріального чи вірусного забруднення. Нічого стороннього у крові. Усе знезаражене, як вітрина з рідкісними продуктами. А Дама виявляла інте­рес до опору Бене Ґессерит перед хворобами. У Розсіянні йшла бактеріологічна війна.

«Вони хочуть від нас одного!»

Їх вдовольнила б і одна вціліла Превелебна Мати, якби вдалося витягти з неї інформацію.

Увесь склад Бене Ґессерит має вивчати пасма цієї павутини і куди вони ведуть.

«Якщо ми переможемо».

Операційна консоль, на якій зосередила увагу Логно, була меншою за виставлені напоказ. Клавіатура для роботи пальцями. Ковпак на низькому столику поруч із Логно був меншим і прозорим. Не приховував плутанини зондів.

«Шиґаструни для певності».

Ковпак виявляв близьке споріднення з Т-зондами із Розсіяння, які описували Теґ та інші. Ці жінки мали більше технологічних чудес? Мусили б мати.

Стіна позаду Логно була блискучою, вікна ліворуч від неї виходили на балкон, звідки відкривалася далека панорама Перехрестя. Видно було рух військ і озброєнь. Вона розпізнала на відстані Теґа, фігурку на плечах дорослої людини, але ніяк не видала, наче побачила щось незвичайне. Продов­жила своє повільне вивчення. Двері для переходу в іншу нуль-трубу, частково видиму у відокремленому просторі ліворуч від неї. Там на підлозі було більше зеленої плитки. Це приміщення мало різні функції.

Зненацька за стіною вибухнув шквал звуків. Одраде розпізнала частину з них. Характерний тупіт солдатських чобіт по плитці. Шелест екзотичної тканини. Голоси. Вона розібрала акцент Всечесних Матрон, які шоковано перемовлялися.

«Ми перемагаємо!»

Від непереможних, яких пригнобили, і слід було очікувати шоку. Одраде вивчала Логно. Вона в розпачі?

«Якщо так, я можу вижити».

Роль Мурбелли може змінитися. Що ж, це могло почекати. Сестер поінформовано, що робити в разі перемоги. Ні вони, ні будь-хто інший із сил нападу не міг грубо торкнутися Всечесної Матрони — еротично чи якось інакше. Дункан підготував чоловіків, детально поінформувавши їх про небезпеки, пов’язані із сексуальними пастками.

«Не ризикуйте поневоленням. Не розпалюйте нових антагонізмів».

Нова Павуча Королева виявилася ще дивнішою, ніж підо­зрювала Одраде. Логно покинула свою консоль і на крок підступила до Одраде.

— Ви перемогли в цій битві. Ми — ваші полонянки.

У її очах не було оранжевої барви. Одраде оббігла поглядом жінок, які її вартували. Порожні обличчя, чисті очі. Так вони виявляли відчай? Це не здавалося правильним. Логно та інші не демонстрували жодних очікуваних емоційних реакцій.

«Усе під покривалом?»

Події останніх годин мали б викликати емоційну кризу. Логно ніяк цього не виказала. Не здригнувся ні нерв, ні м’яз. Можливо, виявила незначну стурбованість, і все.

«Бене-ґессеритська маска!»

Це мусило бути щось підсвідоме, щось автоматично викликане поразкою. Тож насправді вони не прийняли своєї поразки.

«Ми все ще там із ними. Приховані, латентні… але присутні! Не дивно, що Мурбелла ледь не померла. Зіткнулася з власним генетичним минулим як із найвищою забороною».

— Мої супутниці, — сказала Одраде. — Три жінки, що прибули зі мною. Де вони?

— Мертві. — Голос Логно був так само мертвим, як це слово.

Одраде придушила біль від втрати Суйпол. Там і Дортуйла прожили довге й корисне життя, але Суйпол… мертва і не зазнала Поділу.

«Втрачено ще одну добру людину. Хіба ж це не гіркий урок!»

— Я розшукаю винуватих, якщо ти прагнеш помсти, — сказала Логно.

«Другий урок».

— Помста для дітей та емоційно відсталих.

Дрібне повернення оранжевої барви в очах Логно.

Одраде нагадала собі, що людська самоомана прибирає численних форм. Усвідомлюючи, що Розсіяння творитиме несподіване, вона належно укріпила себе, вдавшись до захисної відстороненості, яка дасть простір для оцінки нових місць, нових речей і нових людей. Знала, що змушена буде розподілити багато речей за різними категоріями, аби вони їй служили чи відбивали загрози. Одраде визнала, що поведінка Логно загрозлива.

— Ти не здаєшся стурбованою, Велика Всечесна Матроно.

— Інші помстяться за мене. — Рівний голос, повний самовладання.

Слова були ще дивнішими, ніж її холоднокровність. Вона тримала все під непроникним покривалом, шматочки й уривки проявлялися тепер у порухах, викликаних пильним поглядом Одраде. Почуття та думки глибокі й інтенсивні, але приховані. Усе всередині замасковане, як замаскувала б Превелебна Мати. На вигляд Логно не мала жодної влади, а все ж говорила так, наче нічого суттєво не змінилося.

«Я твоя бранка, але це нічого не міняє».

Чи була вона справді безсилою? Ні! Але це було враження, яке вона хотіла справити, а всі інші Всечесні Матрони довкола неї віддзеркалювали ту саму реакцію.

«Бачиш нас? Ми безсилі, якщо не рахувати вірності наших Сестер і наших послідовників, що пов’язали себе з нами».

Невже Всечесні Матрони аж так довіряли своїм мстивим легіонам? Можливо, якщо тільки ніколи досі вони не зазнавали такої поразки. А все-таки хтось загнав їх назад до Старої Імперії. До Мільйона Планет.

Теґ знайшов Одраде та її бранок, шукаючи місця для оцінки перемоги. Битва завжди потребувала аналітичного обмірковування наслідків, особливо від командира-ментата. Ця битва вимагала від нього порівняльного тесту більше, ніж будь-яка інша в його кар’єрі. Цей конфлікт не буде поміщено у пам’ять, доки його не оцінять і не зроблять якомога доступнішим для тих, хто покладався на Теґа. Такою була незмінна схема, і йому байдуже, що це каже про нього. Розірви ланцюг поєднаних інтересів — і можеш готуватися до поразки.

«Мені потрібно спокійне місце, щоб зібрати разом нитки цієї битви і підбити попередні підсумки».

На його думку, найскладнішим було вести битву так, щоб не давати при цьому волі людській дикості. Максима Бене Ґессерит. Битву слід вести так, щоб видобути найкраще з тих, хто вціліє. Найтяжче завдання, а часом взагалі неможливе. Що далі солдат від кривавої м’ясорубки, то складніше. Це одна з причин, чому Теґ завжди намагався потрапити на поле бою та особисто його вивчити. Якщо не бачиш болю, легко можеш викликати більший біль, не надто замислюючись. Такою була схема дій Всечесних Матрон. Та от біль принесено до їхнього дому. Що вони з цим зроблять?

Він обмірковував це питання, коли зі своїми помічниками вийшов з труби ліфта та побачив Одраде навпроти групи Всечесних Матрон.

— Ось наш командир, башар Майлс, — сказала Одраде, супроводячи слова жестом.

Всечесні Матрони зиркнули на Теґа.

«Дитя верхи на плечах дорослого? Це їхній командир?»

— Гхола, — пробурмотіла Логно.

Одраде заговорила до Гакера:

— Заберіть цих полонених у якесь місце поблизу, де їм буде зручно.

Гакер не ворухнувся, доки Теґ не кивнув йому, а тоді чемно показав полоненим йти попереду нього до викладеного плиткою обширу ліворуч від них. Теґове домінування не уникло уваги Всечесних Матрон. Вони спопеляли його поглядом, підкоряючись запрошенню Гакера.

«Чоловіки наказують жінкам!»

Теґ торкнув коліном шию Стреггі, і вони разом із Одраде вийшли на балкон. У цій сцені було щось дивне, і він відразу це розпізнав. Він бачив багато полів битви з висоти, переважно з розвідника-’топтера. Цей же балкон був підвішений у просторі так, що дав йому відчуття безпосереднього доступу. Вони стояли на приблизно стометровій висоті над ботанічними садами, де й відбувалася більшість затятих конфліктів. Численні мертві тіла лежали порозкидувані, наче ляльки, покинуті дітьми. Він розпізнав однострої частини своїх військ і відчув укол гострого болю.

«Міг я щось зробити, щоб відвернути це?»

Він багато разів зазнавав цього почуття і називав його командною провиною. Та ця сцена була іншою, і річ не лише в тому, що у кожній битві є щось унікальне, а в тому, як вона йому дошкуляла. Теґ вирішив, що причина частково в цьому впорядкованому ландшафті, місцевості, більше пристосованій до садових пікніків, ніж до терзань древньою схемою насилля.

Поверталися дрібні тваринки і пташки, покрадьки і знервовані всім тим безладом, якого наробило галасливе людське вторг­нення. Малі хутряні створіння з довгими хвостами обнюхували жертви та без видимої причини збігали на сусідні дерева. Барвисті птахи зиркали з-за листяної завіси або стрімко пролітали над полем бою — лінії розмазаної пігментації, що ставала камуфляжем, коли вони зненацька пірнали під листя. Пернаті акценти намагалися повернути сцені той неспокій, який людські спостерігачі помилково вважали мирним. Теґ знав краще. У своєму догхолівському житті він зростав поблизу дикої природи: хоча найближчим його довкіллям була садиба, відразу ж за обробленими полями жили дикі тварини. Там не було спокою.

Завдяки цьому спостереженню він зрозумів, що нуртувало його свідомість. Враховуючи те, що вони штурмували добре укріплене захисне становище, зайняте оборонцями з тяжким озброєнням, число жертв унизу було напрочуд малим. Від часу вступу до Цитаделі він не бачив нічого, що могло б це пояснити. Їх настільки виведено з рівноваги? Втрати захисників Перехрестя в космосі — це одна річ: його здатність бачити кораблі давала їм нищівну перевагу. Але цей комплекс мав приготовані позиції, куди захисники могли відступити та змусити нападників сплатити вищу ціну. Злам опору Всечесних Матрон наступив зненацька і досі зоставався непоясненим.

«Я помилявся, припускаючи, що вони відреагували так на демонстрацію їхніх катастроф».

Він глянув на Одраде.

— Ця Велика Всечесна Матрона тут — це вона наказала припинити опір?

— Таке моє припущення.

Обережна і типово бене-ґессеритська відповідь. Вона теж пильно спостерігала за цією сценою.

Чи було її припущення розумним поясненням того, що оборонці так раптово кинули зброю?

«Чого б їм це робити? Щоб не допустити більшого кровопролиття?»

Зважаючи на бездушність, яку зазвичай демонстрували Великі Всечесні Матрони, це здавалося мало правдоподібним. Рішення було ухвалено з причин, які мучили його.

«Пастка?»

Тепер, коли він про це подумав, на полі битви знайшлися й інші дивні речі. Жодних звичайних окликів поранених, метушні та криків з вимогами нош і медиків. Він бачив сукійців, які просувалися між тілами. Це принаймні було знайомим, та кожне тіло, яке вони оглянули, зоставалося там, де впало.

«Усі мертві? Немає поранених?»

Страх стиснув його лещатами. Страх під час битви не був незвичайним, але Теґ навчився читати це почуття. Щось тут геть неправильно. Гамір, речі в полі його зору, запахи набрали нової інтенсивності. Він почувався точно налаштованим, як хижа тварина в джунглях, що знає свій терен, але усвідомлює якесь вторгнення і мусить його розпізнати, перш ніж перетвориться з мисливця на здобич. Переглядав своє оточення на іншому рівні свідомості, читаючи також себе, шукаючи схем збудження, яке викликало цю реакцію. Стреггі під ним тремтіла. Отже, відчула його гризоту.

— Щось тут дуже неправильно, — сказала Одраде.

Від простяг до неї руку, вимагаючи тиші. Навіть у цій вежі, оточеній переможними військами, він почувався відкритим для загрози, якої не могли виявити його загострені чуття.

«Небезпека!»

Він був певний цього. Невідоме його пригнічувало. Знадобився весь його вишкіл до останньої краплини, щоб уникнути нервового нападу.

Поштовхом змусивши Стреггі обернутися, Теґ гарикнув до ад’ютанта, що стояв у балконних дверях. Ад’ютант тихо вислухав і побіг виконувати наказ. Їм необхідні дані про численність жертв. Скільки поранених порівняно з убитими? Рапорти про здобуту зброю. Негайно!

Повернувшись до вивчення поля бою, він побачив чергову річ, що викликала неспокій, базисну незвичайність, про яку намагалися сповістити його очі. На тілах у бене-ґессеритських мундирах було дуже мало крові. Очікувано, що жертви битви мали виявити цей остаточний доказ звичної людяності — потоки червіні, що темніє, коли випливе з тіла, але завжди залишає невитравний слід у пам’яті тих, хто це бачив. Відсутність кривавої різанини була незнаною, а під час військових дій незнане було вкрай небезпечним.

Він тихо сказав Одраде:

— У них є зброя, якої ми не виявили.