Капітула Дюни

***

Згідно з первісним Теґовим розкладом, Мурбелла зібрала свою свиту Всечесних Матрон й повернулася на Капітулу. Вона очікувала певних проблем, а повідомлення, які висилала перед своїм прибуттям, прокладали дорогу до їхнього розв’язку.

«Я везу Футарів, щоб привернути Вожатих. Всечесні Матрони бояться біологічної зброї з Розсіяння, яка перетворює їх на овочі. Її джерелом можуть бути Вожаті».

«Приготуйтеся утримувати Раббі та його групу на не-кораблі. Поставтесь з повагою до їхньої таємниці. І приберіть з корабля захисні міни». (Цю звістку передано з Прокторкою). Вона мала спокусу спитати, як там її діти, але це не пасувало Бене Ґессерит. Може, колись…

Відразу ж після повернення мусила зайнятися Дунканом, і це спантеличило Всечесних Матрон. Вони виявилися не ліпшими за Бене Ґессерит. «Що особливого в цьому чоловікові?»

Більше не було причин утримувати його на кораблі, але він відмовився перебратися деінде.

— Я мушу скласти ментальну мозаїку: шматочок, який не можна переставити, незвичайна поведінка і добровільна участь у їхній мрії. Мушу знайти межі та випробувати їх. Цього бракує. Я знаю, як їх знайти. Налаштуватися. Не думай, просто роби.

Це не мало сенсу. Вона потурала йому, хоча він змінився. Прийняла стабільність цього нового Дункана як виклик. За яким правом оточив себе аурою самовдоволення? Ні… не самовдоволення. Радше скидалося на те, що він змирився з якимсь рішенням. Не хотів поділитися, з яким!

— Я погодився зі станом речей. Тобі слід зробити те саме.

Цей опис відповідав тому, що вона робила, — мусила зізнатися Мурбелла.

Першого ранку після повернення вона встала вдосвіта і ввійшла в кабінет. Вдягнена в червоне вбрання, сіла в крісло Матері Настоятельки та покликала Беллонду.

Белл стала в кінці робочого столу. Вона знала. Задум став ясним після його виконання. Одраде наклала обов’язок і на неї. Вона мала сплатити борг. Тож мовчала: оцінювала, як їй доведеться платити.

«Служи цій Матері Настоятельці, Белл. Так платитимеш. Жодне Архівне відхилення цих подій не надасть їм належної перспективи. Необхідна дія».

Нарешті Беллонда заговорила:

— Єдина криза, яку я хотіла б порівняти з цією, — це поява Тирана.

Мурбелла відреагувала гостро:

— Тримай язик за зубами, Белл, якщо не можеш сказати нічого корисного!

Беллонда прийняла цей докір спокійно (нетипова реакція):

— Дар замислила зміни. На це вона сподівалася?

Мурбелла пом’якшила тон.

— Опрацюємо древню історію пізніше. Це розпочата глава.

— Погані новини. — Це була давня Беллонда.

— Прийми першу групу, — сказала Мурбелла. — Будь обережною. Це Вища Рада Великої Всечесної Матрони.

Белл слухняно вийшла.

«Вона знає, що я маю повне право на це становище. Усі це знають. Немає потреби голосування! Немає місця для голосування!»

Тепер настав час для історичного мистецтва політики, якого вона навчилася в Одраде.

«Ти у всьому мусиш здаватися важливою. Крізь твої руки не проходять жодні дрібні рішення, крім тихих актів “добродійств”, наданих людям, чию вірність можна заробити».

Кожна винагорода приходить зверху. Не надто добра політика з Бене Ґессерит, але ця група, що входить до кабінету, — ці знайомі з Великою Всечесною Матроною Патронесою. Вони приймуть «нову політичну необхідність». Тимчасово. Це зав­жди тимчасово, особливо з Всечесними Матронами.

Белл і сторожові пси знали, що потрібно багато часу, аби розібратися з цим усім. «Навіть із посиленими вміннями Бене Ґессерит».

Це вимагало б від них усіх вкрай напруженої уваги. А першою річчю був гострий і пронизливий погляд невинності.

«Саме це втратили Всечесні Матрони, і це ми мусимо їм повернути, перш ніж вони зіллються з тлом, до якого належимо “ми”».

Беллонда провела учасниць Ради і мовчки вийшла.

Мурбелла почекала, доки всі сядуть. Змішана група: частина претендує на найвищу владу. Ангеліка так мило усміхається. Деякі очікують (не сміють іще навіть сподіватися), але збирають, що можуть.

— Наше Сестринство діяло по-дурному, — звинуватила Мурбелла. Відмітила тих, хто прийняв це зі злістю. — Ви вбили б гуску, яка несе золоті яйця!

Вони не зрозуміли. Мурбелла пояснила їм сенс приказки. Слухали з належною увагою, навіть коли вона додала:

— Не розумієте, як відчайдушно ми потребуємо кожної з цих відьом? Ми настільки перевищуємо їх кількісно, що кожній з них доведеться нести величезний тягар навчання!

Вони обміркували це, і, хоч як гірко, змушені були певним чином прийняти її слова. Бо це вона їх сказала.

Мурбелла завдала остаточного удару, щоб усе було ясно, як на долоні:

— Я не лише ваша Велика Всечесна Матрона… Хтось ставить це під сумнів?

Ніхто не ставив.

— ...але й Мати Настоятелька Бене Ґессерит. Їм не залишається нічого іншого, окрім як затвердити мене на цьому становищі.

Дві з них почали було протестувати, але Мурбелла відразу їх перебила.

— Ні! Ви неспроможні накинути їм свою волю. Вам довелося б усіх їх убити. Але вони підкоряться мені.

Ті дві й далі правили своє, та вона їх перекричала:

— Порівняно з тим, що я від них здобула, більшість із вас жалюгідні слабачки! Хочете це заперечити?

Ніхто не заперечив, але з’явилися оранжеві цятки.

— Ви діти, що не знають, ким можуть стати, — проголосила вона. — Невже ви повернетесь беззахисні, щоб постати перед цими багатоликими? Хочете стати овочами?

Це викликало в них зацікавлення. Вони звикли до такого тону старших командирок. А тепер їхню увагу привернув і зміст сказаного. Тяжко було прийняти це від такої молодої… хоча… те, що вона зробила. І ще Логно та її помічниці!

Мурбелла помітила, що приманка їм сподобалася.

«Підживлення. Ця група забере його з собою. Гібридна життєва сила. Ми підживлені, щоб рости сильніше. І квітнути. І давати насіння? Краще про це не задумуватися. Всечесні Матрони не помітять цього аж до миті, коли самі майже перетворяться на Превелебних Матерів. Тоді сердито озирнуться, як колись зробила я. Чого ми були такими дурними?»

Вона бачила, що в очах її радниць з’являється слухняність. Настає медовий місяць. Всечесні Матрони наче діти в крамниці солодощів. Далеко не відразу збагнуть неминуче. Лише коли потраплять у пастку.

«Як потрапила я. Не питай оракула, що ти можеш здобути. Це пастка. Стережися справжнього віщуна долі! Тобі потрібні тридцять п’ять століть нудьги?»

Внутрішня Одраде заперечила.

«Віддай Тиранові належне. Це не може бути цілковитою нудьгою. Більше скидається на те, як Навігатор Гільдії вибирає перехід через Простороскладку. Золотий Шлях. Один із Атрідів заплатив за твоє виживання, Мурбелло».

Мурбелла почувалася обтяженою. Тиранова плата звалилася їй на плечі. «Я не просила його робити це для мене».

Одраде не могла пропустити цього.

«А все ж він це зробив».

«Вибач, Дар. Він заплатив. А тепер я мушу платити».

«Тож ти остаточно стала Превелебною Матір’ю!»

Під її поглядом радниці дедалі сильніше непокоїлися.

Ангеліка вирішила промовити від їхнього імені. «Врешті-решт, я першообрана».

«Стеж за нею! В її очах полум’я амбіції».

— Як ми маємо реагувати на цих відьом? Що ти про це скажеш? — Власна хоробрість її стривожила. Хіба ж Велика Всечесна Матрона не була тепер відьмою?

Мурбелла м’яко відповіла:

— Будете з ними терпимими й не вдаватиметеся до насилля.

Лагідний тон Мурбелли додав Ангеліці зухвальства:

— Це рішення Великої Всечесної Матрони чи…

— Годі! Я можу залити підлогу цієї кімнати кров’ю вас усіх! Хочете перевірити?

Ніхто не хотів перевіряти.

— А якщо я скажу, що це промовляє Мати Настоятелька? Спитаєте, чи маю я політику розв’язання нашої проблеми? І я відповім: політика? Ах, я маю політику для малозначних речей, як комахи, що розносять інфекцію. Малозначні речі вимагають політики. Для тих із вас, хто не бачить мудрості в моєму рішенні, я політики не потребую. Таких я швидко позбуваюся. Вмирають, ще й не встигнувши збагнути, що поранені! Так я реагую на наявний бруд. Чи є якийсь бруд у цій кімнаті?

Це була мова, яку вони розуміли: нагай Великої Всечесної Матрони, підкріплений її вмінням убивати.

— Ви моя Рада, — промовила Мурбелла. — Очікую від вас мудрості. Можете принаймні прикинутися, що ви мудрі.

Весела симпатія з боку Одраде. «Якщо Всечесні Матрони так віддають і виконують накази, то від Белл не вимагатиметься глибокого аналізу».

Тим часом Мурбеллині думки помандрували деінде. «Я більше не Всечесна Матрона».

Перехід від одного стану до іншого був таким свіжим, що вона почувалася незручно, виконуючи роль Всечесної Матрони. Її зміни були метафорою того, що станеться з її колишніми Сестрами. Нова роль, і вона ще з нею не звиклася. Інша Пам’ять симулювала віддалені асоціації з самою собою як новою особистістю. Це не було містичним преображенням, просто новими здібностями.

«Просто?»

Зміна була глибокою. Чи розумів це Дункан? Їй було боляче, що він може ніколи не побачити наскрізь її нової особистості.

«Це залишки мого кохання до нього?»

Мурбелла облишила ці питання, не бажаючи відповіді. Відчула, як її відштовхує те, що зайшло глибше, ніж їй хотілося копати.

«Мені доведеться ухвалювати рішення, яким любов перешкоджатиме. Рішення для Сестер, а не для мене самої. От звідки мій страх».

Невідкладні потреби повернули її до дійсності. Вона відіслала радниць, погрожуючи болем і смертю, якщо не на­вчаться нової стриманості.

А далі й Превелебні Матері мають навчитися нової дипломатії: не водитися ні з ким — навіть одна з одною. Із часом стане легше. Всечесні Матрони впишуться у звичаї Бене Ґессерит. Одного дня не буде більше Всечесних Матрон: лише Превелебні Матері з кращими рефлексами і ширшим знанням сексуальності.

Мурбелла відчувала, як переслідують її слова, почуті нею, та не прийняті, — аж до цієї миті. «Те, що ми зробимо для виживання Бене Ґессерит, не має меж».

«Дункан побачить це. Я не можу це від нього приховати. Ментат не триматиметься усталеної думки про мене — якою я була до Агонії. Він відкриває свій мозок, як я відкриваю двері. Дослідить свій невід. “Що я піймав цього разу?”»

Саме це й сталося з леді Джессікою? Інша Пам’ять принес­ла їй Джессіку, вплетену в основи й утоки Поділів. Мурбелла трохи розпустила це плетиво й виявила старше знання.

«Єретичка леді Джессіка? Службове зловживання?»

Джессіка поринула в кохання, як Одраде поринала в море, а хвилі, які через це здійнялися, ледь не поглинули Сестринство.

Мурбелла відчула, що її несе туди, куди вона не хотіла йти. Біль стиснув їй груди.

«Дункане! Ох, Дункане! — Сховала обличчя в долонях. — Дар, допоможи мені. Що я маю робити?»

«Ніколи не питай, чого ти стала Превелебною Матір’ю».

«Я мушу! Поступ у моїй пам’яті такий виразний і…»

«Це послідовний ряд. Думка про його елементи як про причини і наслідки відволікає тебе від цілісності».

«Дао?»

«Простіше. Це ти».

«Та Інші Пам’яті тягнуться назад — далі, далі й…»

«Уяви, що їх піраміди перекриваються й координуються».

«Це лише слова!»

«Твоє тіло досі функціонує?»

«Мені боляче, Дар. Ти більше не маєш тіла, і нема сенсу…»

«Ми займаємо різні ніші. Болі, які відчуваю я, не є твоїми болями. Мої радощі не є твоїми».

«Я не хочу твого співчуття! Ох, Дар! Навіщо я народилася?»

«Ти народилася, щоб утратити Дункана?»

«Дар, прошу!»

«Тож ти народилася і тепер знаєш, що цього ніколи не досить. Так ти стала Всечесною Матроною. Що ти ще можеш зробити? Все одно не досить? Тепер ти Превелебна Мати. Думаєш, цього достатньо? Ніколи не достатньо, доки живеш».

«Ти кажеш, що я завжди мушу сягати за власні межі».

«Ба! Ти не ухвалюєш рішень на цій підставі. Ти його чула? Не думай, просто роби! Невже ти вибереш легку дорогу? Чого ти мала б засмучуватися через те, що зіткнулася з неминучим? Якщо це все, що ти бачиш, то обмежся покращенням породи!»

«Бодай тебе! Навіщо ти це зі мною зробила?»

«Що саме?»

«Змусила мене побачити себе і своїх колишніх Сестер таким чином».

«Яким чином?»

«Бодай тебе! Ти знаєш, що я маю на увазі!»

«Кажеш, колишніх Сестер?»

«Ох, ти підступна».

«Усі Превелебні Матері підступні».

«Ти ніколи не припиняєш навчати!»

«Це те, що я роблю?»

«Якою простачкою я була! Питаючи тебе, що ви робите насправді».

«Ти це знаєш не гірше за мене. Чекаємо, доки людство подорослішає. Тиран дав людям лише час для зростання, та зараз вони потребують опіки».

«Що в Тирана спільного з моїм болем?»

«Ти дурненька жінка! Хіба ж ти провалилася під час Агонії?»

«Ти знаєш, що ні!»

«Припини перечіплятися об тривіальності».

«Ах ти, суко!»

«Нехай називають мене відьмою. Це краще, ніж блуд­ницею».

«Єдина різниця між Бене Ґессерит і Всечесними Матронами — це їхня ринкова площа. Ти побралася з нашим Сестринством».

«Нашим Сестринством?»

«Ти плекала породу для влади! Чим це відрізняється від…»

«Не перекручуй, Мурбелло! Не випускай з поля зору виживання».

«Не кажи мені, що ти не мала влади».

«Тимчасовий вплив на людей заради виживання».

«Знову виживання!»

«У Сестринстві, яке сприяє виживанню інших. Як заміжня жінка, що народжує дітей».

«Тож усе зводиться до продовження роду».

«Це рішення, яке ухвалюєш ти сама: сім’я і все, що її поєднує. Що дає щастя і робить життя приємним?»

Мурбелла засміялася. Опустила руки, розплющила очі й побачила Беллонду, яка стояла і спостерігала.

— Це завжди спокуса для нової Превелебної Матері, — сказала Беллонда. — Потеревенити трохи з Іншою Пам’яттю. Хто був цього разу? Дар?

Мурбелла кивнула.

— Не вір усьому, що вони тобі кажуть. Це знання, яке ти сама оціниш.

«Достеменно слова Одраде. Дивись очима мертвих на давно минулі сцени. Який спектакль, побачений крізь щілину!»

— Там можна загубитися на години, — сказала Беллонда. — Вправляйся у стриманості. Будь певна в тому, що маєш землю під ногами. Одна рука для себе, одна — для корабля.

Знову те саме! Минуле, прикладене до сучасного. Яким багатим робить Інша Пам’ять щоденне життя.

— Це мине, — сказала Беллонда. — За якийсь час стає звичним, як стара торба. — Вона поклала звіт перед Мурбеллою.

«Стара торба! Одна рука для себе, одна — для корабля. Стільки сенсу в цих простих ідіомах».

Мурбелла відкинулася на спинку слінгокрісла, щоб переглянути звіт Беллонди, і зненацька уявила себе частиною ідіоми Одраде: «Павуча Королева в центрі моєї павутини». Павутина, можливо, тепер трохи пошарпана, та все ще ловить речі, які можна перетравити. Смикни за нитку — і прибіжить Белл, очікувально випинаючи нижню щелепу. Смикальні слова — це «Архіви» й «аналіз».

Побачивши Беллонду в цьому світлі, Мурбелла розгледіла мудрість у тому, як Одраде її використовувала: вади такі ж цінні, як і чесноти. Коли Мурбелла закінчила зі звітом, Беллонда так само стояла в характерній для себе позі.

Мурбелла збагнула, що Беллонда дивиться на всіх, хто її викликає, як на недомірків, людей, що звертаються до Архівів з несерйозних причин і яких слід поставити на місце. Несерйозність: bete noire[27], злий дух Беллонди. Мурбеллі це здалося кумедним.

Мурбелла приховувала свої веселощі, втішаючись спілкуванням із Беллондою. Скрупульозність — ось спосіб впоратися з нею. Нічим не применшувати її сильних сторін. Цей звіт був зразком стислої та доречної аргументації. Вона викладала свою думку без надмірних оздоб, достатньо, щоб її висновки стали зрозумілими.

— Ти розважаєшся, викликаючи мене? — спитала Беллонда.

«Вона стала більш проникливою! Хіба я її викликала? Вона і з кількох слів знає, коли потрібна. Каже в цьому звіті, що наші Сестри мусять бути взірцями лагідності. Мати Настоятелька може бути такою, якою мусить бути, але це не стосується решти Сестринства».

Мурбелла торкнулася звіту.

— Вихідний пункт.

— Тож мусимо почати, перш ніж твої подруги виявлять ком-центри. — Беллонда зі звичною самовпевненістю опустилася в слідокрісло. — Там не стало, але я можу послати по Шіану.

— Де вона?

— На кораблі. Вивчає набір червів у Великому Трюмі й каже, що будь-яка з нас може навчитися контролювати їх.

— Цінне, якщо це правда. Облиш її. Що зі Скителі?

— Досі на кораблі. Твої подруги ще його не знайшли. Тримаємо його в схованці.

— Тримайте й далі. Він добра резервна карта для переговорів. І вони не мої подруги, Белл. Як там Раббі та його група?

— Їм зручно, але вони стривожені. Знають, що Всечесні Матрони тут.

— Тримайте їх у схованці.

— Це моторошно. Інший голос, але я чую Дар.

— Це луна у твоїй голові.

Беллонда щиро засміялася.

— А зараз те, що слід поширити між Сестер. Ми діємо вкрай делікатно, показуючи себе людьми, якими слід захоплюватися і наслідувати їх. «Ви, Всечесні Матрони, можете зробити інший вибір, жити не так, як ми, але можете пізнати наші сильні сторони».

— Ах.

— Це зводиться до питання власності. Всечесні Матрони є власністю речей. «Хочу мати це місце, цю іграшку, цю особу». Бери, що хочеш. Використовуй, доки це тобі не набридне.

— Тим часом ми йдемо своїм шляхом, захоплюючись усім побаченим.

— І в цьому наш ґандж. Ми нелегко віддаємо себе іншим. Страх перед любов’ю і почуттями! Самовладання — це теж своєрідна жадібність. «Бачиш, що я маю? Не зможеш цього мати, якщо не ходитимеш моїми дорогами!» Ніколи не слід так поводитися з Всечесними Матронами.

— Хочеш мені сказати, що ми маємо їх полюбити?

— А як іще змусити їх захоплюватися нами? Це була перемога Джессіки. Коли вона віддала, то віддала все. У наших звичаях стільки зібрано й запечатано, а тут це нездоланне узливання: віддати все. Це непереборно.

— Ми не так легко йдемо на компроміс.

— Так само, як і Всечесні Матрони.

— Це наслідок їхнього бюрократичного походження!

— А ще їхнього вишколу — йти шляхом найменшого опору.

— Ти збиваєш мене з пантелику, Да… Мурбелло.

— Хіба ж я сказала, що ми мусимо йти на компроміс? Ком­проміс нас ослаблює, і ми знаємо, що існують проблеми, яких компроміс не може розв’язати. Існують рішення, які ми мусимо ухвалити, хай які вони гіркі.

— Вдавати, наче любимо їх?

— Це для початку.

— Це буде кривавий союз — поєднання Бене Ґессерит і Всечесних Матрон.

— Раджу, щоб ми якомога ширше Ділилися. Можемо втрачати людей, доки Всечесні Матрони навчаються.

— Шлюб, укладений на полі бою.

Мурбелла встала, думаючи про Дункана на не-кораблі, згадуючи цей корабель таким, яким вона бачила його востаннє. Тепер він нарешті відкритий, не прихований від жодного чуття. Дивна механічна брила, химерно гротескна. Дикий конгломерат виступів і випинань, без видимої цілі. Тяжко уявити, як ця річ, хоч яка величезна, здіймається власними силами і зникає в космосі.

Зникає в космосі!

Вона побачила обрис ментальної мозаїки Дункана.

«Шматочок, який не можна переставити! Налаштуватися. Не думай, просто роби».

З раптовістю, від якої її пройняло холодом, збагнула його рішення.