Змій

Розділ 44

Пізніше — через кілька століть — незнайомець спитав Тіну, якою була перша зіграна нею гра.

Він мав на увазі гру Дому Ігор. Ішлося не про нарди, шашки або шахи, а про гру, що дала їй перепустку до вищої ліги, де замість грошей життя, час і душа, де гра відбувається у світі, королями.

Вона довго мовчала і, гадаю, той незнайомець тоді збагнув, наскільки більшим було його запитання, ніж він вважав, коли ставив його.

Зрештою вона відповіла так:

— Та гра, в якій я виграла доступ до вищої ліги, була грою королів. Моїм королем був Анджело Селуда — тепер його ніхто не пам'ятає — який хотів стати трибуном Венеції. Зараз ми вже не пам'ятаємо, що означало бути трибуном, але на той час це здавалося йому дуже важливим. Проти нього було четверо інших королів: Тіаполо, Контаріні, Фальєре та Белліньо, але Белліньо та Тіаполо були приречені програти. Контаріні дістався поганий гравець, а Фальєре... зрештою, гадаю, Фальєре обіграв свого власного гравця. Він вирішив стати чоловіком ще до того, як став фігурою, і за це я захоплююсь ним. Відтоді я зіграла сотні ігор, і дуже мало думала про ту першу, але... я запам'ятала не стільки перемогу, скільки фігури. Жриця: самотня на своєму острові. Сімка Палиць: завжди дріботить, непомічений, у справах. Валет Мечів: загинув від сокири. Блазень: з пустим поглядом, відчужений; Вежа, що любив підпалювати та витріщатися на мух. Смерть, що забагато поставив на кін і заплатив велику ціну. Вони, гадаю, залишилися зі мною більшою мірою, ніж перемога, яка сама по собі не була нічим особливим. Чомусь я досі пам'ятаю фігури.

Почувши це, другий гравець розсміявся:

— Фігури? Фігури приходять і уходять, триває лише гра!

— Ні... Але це не все, — відповіла вона. — Ви спитали мене про першу зіграну мною гру, і я розповіла про гру королів. Але є інше питання, більш важливе, а саме: що було першою грою, в яку я грала? Гадаю, та гра почалася задовго до того, як я змагалася за вищу лігу, і хоча я її досі не зрозуміла, ця битва досі триває.

На цьому співбесідник замовк; можливо, знітився від цієї думки, яку багато хто відчував, але мало хто наважувався висловити.

Потім Тіна всміхнулася, вказала на стіл перед ними та сказала:

— Ви ходитимете?

Котяться кубики.

Падають карти.

Рушаться царства.

Горять імператори.

Молоді народжуються, старих не стає.

І завжди Дім Ігор, Дім Ігор, він живе, він триває, Дім Ігор чекає.

І моє кохання теж.

Монета обертається.

Монета обертається.

І ми пішли.