Змій

Розділ 25

Ми з вами пам'ятаємо цього чоловіка, так?

Так легко, так легко гравцеві, що загубився у власній розумності, забути про ходи інших розумних гравців!

Велике вкрите волоссям обличчя, два крихітні ока та маленький ніс, а решта загубилася під чорною бородою та вихлястою ходою. Він гордий чоловік, цей Валет Мечів, бо хто б не став самовдоволеним, якби бачив смерть так багато разів, як він, і при цьому вижив? Нема в цьому світі ні монарха, ні папи, ні князя, що міг би йому наказувати, бо він... Він бачив падіння людей і чув скрегіт брами пекла, і не скорився нічому.

Його було послано до дому Контаріні, до найбільш невловимого з усіх фігур, до чоловіка, чий страх майже більший за його розум, або ж, як час покаже, цілком відповідний масштабу катастрофи, що поки що висить над ним. Час від часу впродовж цих днів ми спостерігали, як Валет Мечів розмовляв з капітанами та сержантами, розпитував про двері, тихо помічав кожний рух кожного посланця, кожний хід кожного шпигуна, кожну монету, що падала на землю біля черевика Контаріні. Контаріні, Контаріні, тобою так розумно грає той невидимий чоловік, що стоїть за зачиненим вікном. Тіаполо програв, Селуда ще не зробив свій хід, але ти, Контаріні, ти об'єднав Церкву та державу в ім'я заробляння грошей. Мало що може сприяти виграшу у виборах так сильно, як це!

Від нашого Валета Мечів надходить повідомлення, чутка про реліквію, що схована десь серед майна Контаріні. Знищивши цю реліквію, знищиш виправдання єпископів на будування золотих башт, знищиш прибутки, що незнайомці матимуть, будуючи ці палаци за церковні гроші.

Тому приходить наказ: знайти реліквію. Знищити її. Зупинімо найбільшу гру Контаріні до того, як він її розпочне.

Тож наш валет шукає, потайки розпитує, принижуючись перед владою інших. Він, гордий чоловік, не переймається тим, що треба плазувати перед тими, про кого він знає, що вони нижчі від нього. Його розум більший за їхній, це доводить кожна розказана ним брехня, кожне його тремтіння — хіба це не хитро, коли такий гордий чоловік тимчасово лабузниться?

Коли настає кінець, це відбувається зненацька. Він не бачив його наближення навіть уві сні, але незнайомець, чиє обличчя було сховане за маскою, тримав у руці карту — Сонце, світло якого проникає до кожного куточка й усе робить явним, навіть нашого союзника, нашого друга, нашого шахрая, посланого в чуже лігво.

Він стоїть на мосту, відчуває дотик до рукава та чує слова:

— Ми можемо поговорити?

Він повертається, і удар по голові кийком відразу ламає його щелепу і два зуби. Це груба зброя, яку, певно, зробили з рештків невдалої спроби зробити шафу, або вистругали з гілки. Невже власник не може собі дозволити щось краще?

(Авжеж він може, але він надто довго чекав отримання багатства та забагато гордості інвестував у злидні, тож тепер, коли він хизується драним одягом, протертим взуттям і гордою бідністю, можливо, навіть доречно, що саме він стає розплатою долі для нашого сержанта.)

Його побили, нашого Валета Мечів. Побили так, що вже й не зрозуміти, що на ньому зламано, а що опухло, чи були його риси коли-небудь людськими. Усе червоне, все червоне, вода тече під ним червона, його одяг просякнув нею, тож червоне тече з оксамиту, і тепер вони без жодного слова, без церемоній несуть його до дому Анджело Селуди, і троє чоловіків тримають його, а четвертий, в масці, дивиться на високі вікна будинку та чекає.

Він чекає, доки з'являється вона — Тіна, чия маска така сама пуста, як у нього — і тепер, отримавши її увагу, він повертається до одного з чоловіків, що принесли сюди нашого пораненого лицаря. Цей чоловік виймає з-за поясу маленьку сокиру, одну з тих, якими можна рубати товсті канати на вітрильниках. Сокира опускається раз, потім вдруге, і вони йдуть геть, залишивши Валета Мечів на бруку перед дверима Селуди.

Його заносять всередину, і вона сама спускається з джутовим мішком. Вона бере кисть його правої руки за кінчик мізинця, не дивлячись, потім бере ліву, втиснувши великий палець у м'яку долоню, а рештою пальців тримаючись за вкриту волоссям сторону. Коли вона йде, кров крапає крізь мішок, і вона каже собі, що це лише плоть, просто м'ясо, що хитається біля її ноги.

Земля, море, чи вогонь? Якийсь час вона не може визначитись, але зрештою кидає мішок в океан, прив'язавши до нього камінь. На щастя, вода швидко хапається за ці пальці й тягне вниз, і крові на її руках залишилося мало; вона помила руки у фонтані перед церквою.

Коли Тіна повертається, Валет Мечів уже мертвий.

Кровотеча була занадто сильною, шок, біль... А може, побачивши під час останнього спалаху свідомості, що кисті його рук відтяті від тіла, найманець вирішив, що життя не варте того, щоб його жити, і розлучився з ним тією самою силою волі, якою доти жив його.

Селуда каже:

— Хто це був?

— Фігура, — відповідає вона. — Він був фігурою.

— Навіщо вони це зробили?

— Я відправила його до будинку Контаріні, щоб він знайшов там дещо. Гравець, що грає тією фігурою, прислав його назад.

— Я думав, що гравці не завдають шкоди одне одному.

— Ваша правда. Але про те, що може статися з нашими фігурами, ніде в правилах не йдеться.

У відповідь на це Анджело Селуда мовчить. Ми не думаємо, що він дурень, тож якщо досі він не знав, що означає бути фігурою, тепер уже знає.

Тіна повертається до своєї кімнати. Не озираючись.