Не озирайся і мовчи

83

У жовтні 2017-го Яна завагітніла, після чого пошуки остаточно припинилися. Ні Яна, ні Віктор ніколи не піднімали цю тему, чи не вперше за багато років зрозумівши одне одного без слів: коли вагітність підтвердилася, вони змирилися з тим, що Марк не повернеться, і припинили витрачати енергію на виснажливі пошуки чи наївне очікування дива. Ніхто не хотів, щоби привид зниклого хлопчика довіку висів під стелею їхньої квартири.

Не змирився лише Арсен. Старий моряк уперто твердив, що Марк зник за нез’ясованих обставин, і продовжував, куди б не йшов, вишукувати його обличчя серед незнайомців, які крокували назустріч. Невдовзі після онукового зникнення Арсен узяв за звичку вставати вдосвіта й іти гуляти містом. Із часом його волосся посивіло, м’язи зморщилися та стали немічними, а колись гострий погляд потьмянів, але старий не втратив віри. Навіть через десять років, виходячи за півгодини до світанку з квартири й подовгу тиняючись вулицями Рівного, він сподівався, що в передсвітанковій імлі, неначе висічений із туману, от-от з’явиться знайомий силует. Його онук — тепер уже дорослий — підійде, обійме його і скаже щось на кшталт: «Діду, ти не повіриш у те, що розповім…»

Та силует так ніколи й не з’явився.

———————————

20 липня 2016-го — 27 травня 2017-го

Рівне, Україна