36

Упродовж наступних двох днів Маркові не вдалося зустрітися із Сонею. Номерами телефонів вони не обмінялися, тож набрати їй хлопчак не міг. Соня не з’являлася в школі, не відповідала на повідомлення в мережі. У її класі, схоже, цим ніхто не переймався. Під час великої перерви в середу Марк випадково помітив, що Соня в мережі, й одразу написав їй. Нічого конкретного, поцікавився, як справи, нагадав, що пропозиція про вилазку до моря залишається в силі, проте дівчина не відповіла і за хвилину вийшла з Інтернету.

Тоді ж, у середу, після уроків Марк пішов до Обласної бібліотеки. Дорогою, неквапливо крокуючи Соборною, хлопець розмірковував, що казатиме бібліотекарці. Роздуми наштовхнули на два запитання: що він насправді має намір шукати та скільки газет для цього доведеться переглянути? План був таким. Спершу потрібно з’ясувати, як довго Соломія працювала в «Червоному прапорі». Для цього Марк вирішив передивитися всі числа газети від липня 1975-го до грудня 1991-го, а також, якщо знадобиться, подальші випуски вже «Вільного слова», шукаючи фотографії, підписані прізвищем Соль. Остання, найпізніша за датою фотографія дасть змогу встановити приблизний час звільнення Соломії з редакції, а також прізвище редактора, який на той момент очолював газету. Хлопець сподівався, що так йому пощастить відшукати людину, яка ще не померла від старості й водночас пам’ятає Соломію. Потім Марк мав намір вигадати якусь правдоподібну історію, піти до редакції «Вільного слова» і вициганити в них адресу чи телефон редактора. Ну, а далі — податися за адресою й вивідати все, що можна, про Соломію Юхимівну Соль.

Теоретично план був не те щоби добрим, але принаймні більш-менш, одначе що ближче до бібліотеки підходив Марк, то більш нереальним здавався йому власний задум. «Червоний прапор» виходив чотири рази на тиждень. У році п’ятдесят два тижні, і це давало двісті вісім газет на рік. Йому доведеться проглянути випуски за шістнадцять років (можливо, більше, можливо, менше), а це більше ніж три тисячі трьохста газет! Він спробував уявити стос із трьох тисяч газет. Ніхто не видасть йому стільки. Його радше пошлють лісом. Та навіть якщо газети видадуть, він може просидіти за ними всі канікули й нічого не знайти. Що як фото того композитора — єдина з робіт Соломії, яку надрукували? Навіть якщо йому вдасться роздобути прізвище редактора, не факт, що той досі живий і при пам’яті. Навіть якщо редактор живий, навряд чи йому, Маркові, дадуть його адресу в редакції «Вільного слова» (не захочуть, а може, й не знатимуть — так багато років сплило). Але навіть якщо пощастить дістати адресу, хіба він наважиться піти до старого й, напевно, страшенно буркотливого стариганя, щоби розпитувати про фотографа, яку він ледве пам’ятає?

Марк проминув «Злату Плазу», на майдані Короленка, за півсотні кроків від будівлі Обласної бібліотеки спочатку сповільнився, а потім зупинився. Сонце щедро поливало майдан золотом. Двоє хлопців і дівчина, за віком — студенти, запускали фрізбі неподалік пам’ятника загиблим «афганцям». Хлопчак спрямував погляд на вкутаний вогкою тінню фасад бібліотеки.

Три тисячі триста газет. Чим він тільки думав? Невже так важко було порахувати перед виходом? Сердито підібгавши губи, Марк розвернувся й закрокував назад до «Злати Плази». Він мусить вигадати щось краще. У нього є ім’я, є адреса, і це з біса немало. Має існувати простіший спосіб відшукати за ними фото людини.

Хлопець простував до Соборної, втупивши погляд у власну тінь.

Загрузка...