Не озирайся і мовчи

40

— Чого такий веселий?

Марк припинив усміхатися, проте обличчя продовжувало сяяти.

— Нічого.

— Десять гривень знайшов чи що? — Арсен випнув щелепу й діловито пошкріб пальцями цупку сивувату щетину. У його світлих очах вигравали бісики. — Той твій урок для розумників не скасували?

— Однієї задачі?

— Угу. Поназивають так, що мізки скиплять, поки згадаєш.

— Ти щось зробив! — Хлопчак не стримався та заплескав. — Щось придумав, так? Покажи мені!

Дід із незворушним виглядом тицьнув великим пальцем собі за спину.

— У твоїй кімнаті.

Марк рвонув коридором, Арсен неквапливо закрокував слідом. Коли дід зайшов до онукової спальні, хлопець, наморщивши лоба, підозріло оглядав дивну круглу конструкцію із прозорого пластику й фанери в діаметрі приблизно півметра, що стояла притуленою до стіни на його ліжку.

— Що це? — зиркнув на діда хлопчак.

— Те, що я обіцяв: установка для експериментального доведення теореми Піфагора, — Арсен узяв фанерний круг до рук, став проти вікна за крок від онука. У приклеєних до фанери плоских пластикових контейнерах хлюпала підсинена вода.

Марк насторожено вивчав круг, бачив вписані в нього Піфагорові штани з яскравим оранжевим прямокутним трикутником посередині, проте поки що не осягав, як саме ця конструкція допоможе в доведенні однієї з основоположних теорем евклідової геометрії.

— Як це працює? — збентежено запитав він.

Замість відповіді Арсен розвернув круг на 180° у вертикальній площині. Вода, тихо булькаючи, почала переливатися. У Марка щелепа відвисла. Хлопець умить усе збагнув.

— Афігєть! — Він поправив окуляри, кинув захоплений погляд на діда. — А-ФІ-ГЄТЬ! Діду, це просто бомба!

— Зрозумів? — блиснув міцними квадратними зубами Арсен.

— Та-а-к!

— Формули сам розпишеш чи допомогти?

— Сам! — вигукнув Марк. — Тут виходить, що цей… отам і отам води однаково, тобто… е… об’єм рівний, а тоді, ну… — Він гарячкував і не міг сформулювати думку.

— Почнеш із рівності об’ємів, — виваженим тоном мовив Арсен, — це якраз те, що доводить експеримент. Потім покажеш, що висота контейнерів однакова, три сантиметри кожен, і це дає нам змогу вийти на рівність площ. Ну, а оскільки площі в нас — квадрати, то…

— Та розумію, розумію я! — спалахнув хлопець.

— Добре. — Чоловік передав плескатий круг Маркові. — Забирай.

— Дякую, діду! Це нереально круто!

Арсен сухими на дотик пальцями скуйовдив хлопчакові волосся. Марк аж замлів від насолоди. Старий товстошкірий моряк не часто розщедрювався на вияви почуттів і ще рідше торкався до когось, тож хлопчак майже розтавав, коли дід так робив. У такі моменти Маркові здавалося, що він не такий, як усі.