Не озирайся і мовчи

45

Марк опритомнів за хвилину. Адріан Фесенко, обхопивши лівою рукою, тримав його над умивальником, а правою змивав кров із обличчя. З лівого боку Марка підтримувала Соня Марчук.

Адріан раптом застиг, утупившись у щось поміж пальцями.

— Бляха, — витиснув дев’ятикласник.

— Що там? — нахилилася Соня. Адріан показав їй вимащену кров’ю трісочку молочного кольору. Дівчина звела брови: — Що це? — Хоча вже знала відповідь.

— Кістка.

— Бляха. Чим він його?

Адріан перелякано хитав головою.

— Це пиздець…

Марк водив туди-сюди мутними очима з таким виглядом, наче не розумів, де він і що відбувається. Голова здавалася важкою, немов гиря, та постійно падала на груди. Щоразу, коли погляд падав на підлогу, хлопець бачив кров: холоші джинсів, кросівки, бетон — усе було заляпане кров’ю. Адріан глянув на дівчину.

— Що робити?

Через те що туалет розташовувався в глухому кінці коридору, далеко від класних кімнат, ніхто з учителів не почув Маркового крику. Адріан і Соня були самі.

— Треба до медпункту, — озвалася дівчина.

Хлопець рішуче замотав головою.

— Ні, ні! Там зараз нема нікого! І що йому там — помажуть лоба йодом?

Соня збагнула, що Фесенко не хоче підставляти Бродового, проте вголос цього не сказала.

— Я знаю, де він живе, — промовила вона.

— Він не дійде. Нам треба таксі…

— Це тут, недалеко, — перебила дівчина. — За управлінням поліції.

Вони водночас зиркнули на Марка.

— Зможеш іти, малий? — недоладно-підбадьорливим тоном запитав Адріан.

— Я не бачу, — прохрипів Марк. Він мав жалюгідний вигляд, із рота за кожним видихом вилітали прозорі цівки слини, вкриті кров’ю руки жахливо тремтіли. — Правим оком не бачу.

Соня стиснула губи так, що вони посіріли, потім заціпилась, ніби збираючись із силами, і впихнула Маркові в долоню хусточку.

— Приклади до голови. Пішли. Ми тобі допоможемо.

Підтримуючи хлопчака з обох боків, вони вивели його зі школи й подалися вгору по Пушкіна. Дорога до багатоповерхівки на Квітки-Основ’яненка зайняла п’ять хвилин. Адріан разом із Сонею вступив до ліфта й нікуди не йшов, стояв на порозі Маркової квартири, поки дівчина передавала Марка його дідові. Арсен не став здіймати недоречного галасу, запитав лише, що сталося, зосереджено вислухав незграбну Сонину відповідь, потім подякував їм обом і зачинив двері.

За дві хвилини, на ходу застібаючи ремінь безпеки, старий моряк виводив свій «Lanos» із підземного гаража. Марк із притиснутим до правого ока великим шматком вати напівлежав на сидінні праворуч від діда.