Не озирайся і мовчи

31

До бібліотеки хлопчак вибрався в другій половині четверга, 17 березня.

В Обласній бібліотеці Марк не був записаний, тож йому спершу довелося оформити реєстраційну картку. Літня бібліотекарка в цілковито порожньому читальному зустріла його непривітним поглядом. Обведені зморшками очі потемніли ще дужче, коли жінка почула, що саме кругловидий хлопчак в огидному светрі з вищиреним черепом просить показати. Бібліотекарка запитала Марка, в якому класі він навчається, після чого з деренчливим невдоволенням у голосі поцікавилася, для чого восьмикласнику знадобилася підшивка «Червоного прапора» за 1975 рік. Такі древні підшивки зберігалися в архівах, що у підвалі. Ніхто вже не пам’ятав де. Марк, який до того моменту спітнів дужче, ніж перед побаченням із Нікою, намірився видати заготовлену наперед відповідь, однак здувся, навіть не роззявивши рота й ледве виштовхавши крізь зуби тихе «мені треба».

Спливло чверть години, допоки бібліотекарка повернулася з підвалу з товстенною пакою зшитих шнурівкою жовтих газет. Марк потягнув паку до найдальшого в залі стола. Швидко знайшов газету, що його цікавила, — № 141 за 20 липня 1975-го — поруч із нею розклав ту, що дістав із кімнати на першому поверсі дерев’яного будинку, і взявся порівнювати.

Хлопець не полінувався та прочитав усю ту маячню абзац за абзацом, від початку й до кінця: про агітаторів, які забезпечували ідеологічну підтримку комбайнерів під час жнив, про щасливих новоселів, що дякували партії за покращення добробуту, про політику злиднів і голоду, запроваджену хунтою в Чилі. Хлопчак ретельно звірив програми передач, рахунки футбольних матчів у рубриці «Спорт» і навіть адресу та телефони редакції в правому нижньому куті останньої сторінки. Все збігалося.

Газета, поза всяким сумнівом, була з його світу.