Бог-Імператор Дюни

* * *

Жінка, що працювала за маленьким відкидним столиком, прикріпленим до стіни, була надто великою для вузького крісла, на якому сиділа. Надворі вже давно настав ранок, але в кімнаті без вікон, розташованій глибоко під містом Онном, сяяла світлокуля в кутку. Вона була налаштована на тепло-жовтий відтінок, проте світло не змогло розвіяти сірої утилітарності малої кімнати: стіни та стеля були покриті однаковими прямокутними панелями з тьмяно-сірого металу.

З меблів ще був вузький тапчан із тонким сірим покривалом, яке нічим не вирізнялося на сірому тлі. Очевидно, усі ці меблі не були розраховані на того, хто займав кімнату.

Жінка була одягнена в суцільну піжаму з темно-синьої тканини, що дуже напиналася на широких плечах, коли вона схилялася над столиком. Світлокуля осявала коротко стрижене біляве волосся та праву половину обличчя, підкреслюючи квадратну щелепу. Щелепа рухалася, беззвучно промовляючи слова, тоді як товсті пальці обережно натискали клавіші тонкої клавіатури на столику. Жінка ставилася до машини з повагою, що почалася благоговінням, а потім неохоче перейшла в тривожне збудження. Тривале знайомство з машиною не стерло жодної з цих емоцій.

Написані слова з’являлися на екрані, схованому за стінним прямокутником, який відкривався, коли опускали столик.

«Сіона продовжує вчиняти дії, спрямовані на насильницький напад на Вашу Святу Особу, — писала вона. — Сіона залишається непохитною в проголошеній меті. Сьогодні вона сказала, що передасть копії викрадених книг групам, яким можна довіряти. Серед адресатів Бене Ґессерит, Гільдія та іксіани. Каже, що книги містять Ваші зашифровані слова, а взамін на такий подарунок вона отримає допомогу в розшифруванні Ваших Святих Слів.

Владико, я не знаю, які одкровення можуть ховатися на цих сторінках, але, якщо вони містять якусь загрозу для Вашої Святої Особи, благаю звільнити мене від обітниці послуху Сіоні. Я не розумію, чому Ви змусили мене до цієї обітниці, проте боюся її.

Зостаюся Вашою шанобливою служницею, Нейла».

Крісло затріщало, коли Нейла відкинулася на спинку, замислившись над своїми словами. У кімнаті панувала цілковита тиша завдяки товстому ізоляційному шару. Чутно було лише тихе дихання Нейли, а віддалене пульсування механізмів більше відчувалося в підлозі, ніж у повітрі.

Нейла вдивлялася в послання на екрані. Призначене тільки для очей Бога-Імператора, воно потребувало чогось більшого за святу правдомовність. Вимагало глибокої безсторонності, яка її виснажила. Тоді жінка кивнула й натиснула клавішу, що мала закодувати слова та підготувати їх до пересилання. Перш ніж підняти столик і сховати його в стіні, схилила голову в тихій молитві. Як вона знала, ці дії перешлють послання. Сам Бог імплантував їй фізичний пристрій, узявши з неї клятву зберігати таємницю і перестерігши, що може настати час, коли він говоритиме з нею через ту річ усередині черепа. Ніколи досі ще цього не робив. Вона підозрювала, що цей пристрій спроєктували іксіани. Нагадував чимось їхній вигляд. Але цю річ зробив сам Бог, тож вона могла ігнорувати підозру, що в ній може міститися комп’ютер, заборонений Великою Конвенцією.

«Не твори жодного пристрою на подобу розуму!»

Нейла здригнулася. Підвелася і перенесла крісло на його звичне місце біля тапчана. Її важке мускулисте тіло розпирало тонкий синій одяг. У всіх її рухах відчувалася постійна обережність, характерна для тих, хто мусить утримувати значну фізичну силу. Відвернулася від тапчана й оглянула місце, де ховався столик. Прямокутна сіра панель нічим не відрізнялася від усіх інших. Жодної ворсинки, жодного волоска, нічого такого, що могло б відкрити таємницю панелі.

Щоб відновити сили, Нейла глибоко вдихнула й крізь єдині двері вийшла з кімнати до сірого коридору, тьмяно освітленого широко розкиданими білими кулями. Тут звуки механізмів були голоснішими. Повернула ліворуч — і за кілька хвилин опинилася в компанії Сіони в дещо більшій кімнаті. На столі в центрі кімнати лежали речі, викрадені з Цитаделі. Дві срібні світлокулі осявали таку сцену: за столом сиділа Сіона, а поруч із нею стояв помічник на ім’я Топрі.

Нейла, хоч і неохоче, захоплювалася Сіоною, але Топрі був чоловіком, не вартим нічого, крім відвертої неприязні. То був нервовий товстун із витрішкуватими зеленими очима, носом, як у мопса, і тонкими губами над підборіддям з ямочками. Він заговорив пискливим голосом:

— Глянь сюди, Нейло! Дивись, що Сіона знайшла між сторінками цих двох книжок.

Нейла зачинила, а потім замкнула єдині двері кімнати.

— Ти забагато балакаєш, Топрі, — промовила Нейла. — Бовкаєш язиком. Звідки тобі знати, що я в коридорі сама?

Топрі зблід. На його обличчі з’явилася сердита гримаса.

— Боюся, вона має рацію, — сказала Сіона. — Чому ти вирішив, що я хочу, аби Нейла знала про мою знахідку?

— Ти їй в усьому довіряєш!

Сіона перевела увагу на Нейлу.

— Нейло, ти знаєш, чому я довіряю тобі?

Питання було поставлене цілком рівним голосом, позбавленим емоцій.

«Невже я підвела свого Владику?»

— Ти не маєш відповіді на моє питання? — спитала Сіона.

— Хіба я дала тобі привід не довіряти? — озвалася Нейла.

— Це недостатня причина довіри, — промовила Сіона. — Такої речі, як досконалість, не існує — ні в людині, ні в машині.

— То чому ж ти мені довіряєш?

— Твої слова завжди узгоджуються з твоїми діями. Це чудова риса. Наприклад, ти не любиш Топрі й ніколи не намагаєшся приховати своєї неприязні.

Нейла глянула на Топрі, а той кашлянув.

— Я йому не вірю, — сказала Нейла.

Слова з’явилися в її мозку та без застережень злетіли з уст. І, лише сказавши їх, Нейла збагнула справжню суть неприязні: задля власної користі Топрі зрадив би будь-кого.

«Він розкрив мене?»

Усе ще з кислою міною, Топрі промовив:

— Я не збираюся стояти тут і слухати твої образи.

Зібрався вийти, але Сіона застережно підняла руку. Топрі завагався.

— Хоча ми промовляємо давні фрименські слова й присягаємося у взаємній вірності, нас поєднує не це, — сказала Сіона. — Усе спирається на дії. Ними міряється все. Ви обоє це розумієте?

Топрі автоматично кивнув, проте Нейла похитала головою.

Сіона всміхнулася їй:

— Ти не завжди погоджуєшся з моїми рішеннями, правда, Нейло?

— Ні. — Вона сказала це всупереч власній волі.

— Ти ніколи не намагалася приховати свого несхвалення, а все-таки підкорялася мені. Чому?

— Бо я присяглася.

— Але ж я сказала, що цього не досить.

Нейла знала, що пітніє, знала, що це її видає, проте не могла ворухнутися. «Що я маю зробити? Я поклялася Богові, що підкорятимусь Сіоні, але не можу їй цього сказати».

— Мусиш відповісти на моє питання, — промовила Сіона. — Я наказую.

Нейла стримала дихання. То була дилема, якої вона найбільше боялася. Виходу не було. Вона мовчки помолилася і тихо сказала:

— Я присягла Богові, що підкорятимусь тобі.

Від радості Сіона плеснула руками й засміялася.

— Я знала!

Топрі захихотів.

— Стули пельку, Топрі, — сказала Сіона. — Я намагалася дати урок тобі. Ти не віриш нікому, навіть самому собі.

— Але я…

— Тихо, кажу! Нейла вірить. Я вірю. Саме це нас поєднує. Віра.

Це застало Топрі зненацька.

— Віра? Ти віриш у…

— Не в Бога-Імператора, дурню ти! Ми віримо, що вища сила поборе тирана-хробака. Ця вища сила — це ми.

Нейла зі здриганням зітхнула.

— Усе гаразд, Нейло, — промовила Сіона. — Мені однаково, звідки ти черпаєш свої сили, доки ти віриш.

Нейла змусила себе всміхнутися, тоді вищирилася. Ніколи ще її так не вражала мудрість Владики. «Я можу казати правду, і це працює лише на мого Бога!»

— Я покажу тобі, що знайшла в цих книжках, — сказала Сіона. Жестом указала на кілька аркушів звичайного паперу на столі. — Закладене між сторінками.

Нейла обійшла стіл і зверху глянула на нього.

— По-перше, оце. — Сіона підняла предмет, якого Нейла не помітила. То було тоненьке пасомце чогось… і щось наче…

— Квітка? — спитала Нейла.

— Це лежало між двома аркушами паперу. На папері було написано таке.

Сіона нахилилася над столом і прочитала:

— Пасмо волосся Ганіми з квіткою зірочника, яку вона колись принесла мені.

Дивлячись на Нейлу, Сіона сказала:

— Наш Бог-Імператор виявив сентиментальність. Це слабкість, якої я від нього не очікувала.

— Ганіма? — спитала Нейла.

— Його сестра! Згадай Усну історію.

— О… о, так. Молитва до Ганіми.

— А зараз послухай це. — Сіона взяла другий аркуш і прочитала з нього:

Берег піщаний, сірий, наче мертва щока,

Зелений потік припливу віддзеркалює хвилі хмар,

Стою на темному мокрому краю.

Холодна піна миє пальці моїх ніг.

Я відчуваю дим дерева-плавника.

Сіона знову глянула на Нейлу.

— Це названо «Слова, які я написав, довідавшись про смерть Ганіми». Що ти думаєш про це?

— Він… він любив свою сестру.

— Так! Він здатний любити. О так! Тепер він наш.