Вона

Розділ 46 Усе стає складнішим

До дня народження Тараса залишався тиждень. І Марі починала страшенно нервувати. Почуття нудоти в животі, тепер було її постійним станом. Марі намагалась його побороти, але вдавалось їй це дуже погано. Вона не могла тренуватись, не могла вправлятись в стрільбі, її сковував страх. Здавалось, ще день і вона не витримає. Пробудившись одного ранку Марі навіть не змогла закінчити тренування. Її так нудило, що вона навіть виблювала. Тарас протягом усіх цих днів рано виїжджав на роботу і пізно повертався. Хоч як усі сподівались на позитивне завершення, безперечно, всі розуміли, що є ризик програти цей бій. Тому Тарас намагався владнати всі справи. Марі вже не мала сил, вона вийшла з ванни бліда і слабка.

Зійшовши вниз, вона почала шукати Назара, сподіваючись, що він зможе їй хоч чимось допомогти. Вона не знала чим, але, здається, зараз вона не могла поговорити ні з ким, окрім Назара. Він мав їй допомогти.

— Назаре, добрий ранок, — Марі знайшла Назара в бібліотеці. — Я хочу з вами поговорити.

— Доброго ранку. Так, давайте присядемо, — вони сіли на диван. — Марі, у вас поганий вигляд, — Назар стурбовано поглянув на Марі.

— Я знаю, — Марі не могла приховати стурбованості. — Це все через хвилювання. З кожним днем мене охоплює все більший страх, що я не зможу його захистити.

— Марі… — Назар уважно подивився на Марі. — Ми всі розуміємо, що є ризик. Ви просто людина… Та ще й в такому стані, — Назар пильно глянув на Марі.

Марі була збентеженою.

— У якому стані?

— Ви ж вагітна, — Назар поглянув на Марі, яка, здавалось, ще не до кінця розуміла, що відбувається. — Марі, тільки не кажіть, що ви не знали.

Марі, знала. Не точно, але відчувала, що це так. Вона не хотіла про це знати, принаймні доки все не вирішиться. Напевно їй і було від того ще тяжче. Усе, усе й відразу, до такого Марі точно не була готова. Тільки не до такого. Усе що було раніше кардинально мінялось і Марі так захоплював цей вир подій, що здавалось ще одна подія і вона не витримає. А тут вагітність… Марі поглянула на Назара.

— Ви вже казали Тарасу? — Назар спокійно, але досить вимогливо поглянув на Марі.

— Ні, — Марі достойно витримала його погляд. — І сподіваюсь до того він нічого не дізнається.

— Вам не здається, що він має знати? — Назар не спускав очей з Марі.

— Не зараз. Якщо він дізнається… не дасть мені йому допомогти. Ви ж його знаєте як ніхто інший!? Він не дозволить.

— Так. Але ж у вашому стані небезпечно так ризикувати, — Суворий вираз обличчя Назара змінився на стурбований.

— Я буду обережною, настільки, наскільки зможу. Для мене зараз важливе життя Тараса. Прошу вас про одне, нічого йому не кажіть. Прошу, — Марі благально поглянула на Назара.

— Добре, — Назару все це не подобалось, але він розумів, що іншого виходу зараз немає.

Марі не посміла подивитись в очі Назару. Не змогла бо відчувала страшенний сором. Вона в усьому винна, це вона заварила цю всю кашу. Вона виявилась занадто слабкою, і ось до чого це призвело. Вона мовчки вийшла з бібліотеки і після цієї розмови не сміла дивитись в очі Назару.