Вона

Розділ 23 Пошуки себе

Того бідолашного хлопця знайшли за декілька днів. Марі ще не знала, чи варто про все розповідати батькам. Вона знала, що вони її люблять, але водночас мали прогресивні погляди і навряд чи повірили б у розповідь Марі. Але, що ж робити далі??? Мама відразу порадила Марі заспокійливі, бо вважала, що для неї це вже занадто важкий удар, — друга смерть за декілька місяців.

Батьки так переживали за психічний стан Марі, що вирішили відгородити її від навколишнього світу на деякий час. Анна з Андрієм змогли потрапити до неї лише за тиждень після подій, що трапились. І тому в кожного вже певний багаж думок стосовно всього, що відбулось.

Вони сиділи в спальні Марі і пошепки говорили, боячись, що їх хтось почує.

— Так. Варіант про те, що ти просто з’їхала з глузду, я навіть чути не хочу. Зрозуміло? — Анна була сповнена рішучості.

— Анно, тоді що це? — Марі була найрозгубленішою і найневпевненішою з них.

— Ну… я багато читав, — Андрій же почав говорити, але раптом замовк, видихнув і запитав. — Він потонув. Його знайшли. Ти знала?

— Так. Почула як батьки про це говорили. Вони про це намагаються зі мною не говорити.

— Так, давайте по порядку, — Анна зрозуміла, що зараз не час звертатись до душевних поривів. — Марі, що з тобою трапилось?

— Я його побачила. І хотіла попливти за ним, покликати, щоб він вийшов із води. Я відчула таке задоволення. Ніби всім навколо стало так весело. Я ніби відчувала того хлопця. Йому подобалось те, що відбувалось.

— Відчувала його? — з недовірою Андрій поглянув на Марі.

— Не перебивай її! — Анна розсердилась на Андрія. — Продовжуй.

— А потім доля секунди, — і він пірнув. І раптом я відчула розпач, безсилля. Я хотіла випірнути, але не могла, щось тягло мене на дно. Я почала боротись, але вода не давала мені дихати. Я задихалась. Вода так здавлювала мені груди. А я так хотіла вибратись. І не могла. Паніка не давала мені мислити тверезо.

— Ти так говориш ніби то з тобою стало, але ж ти стояла по коліна у воді. Це не могло статись із тобою, — Анна співчутливо глянула на Марі.

— Ти хочеш сказати, що ти просто відчувала все те, що відчував той хлопець, коли тонув? — Андрій намагався витягнути, хоч якусь розумну деталь.

— Я не знаю… справді. Не знаю. Але це було й тоді, у клубі, пам’ятаєте? Я теж тоді відчувала, як мені здається, все те, що відчував той хлопець. І то було жахливо, мене вже лякають не так сни, як відчуття, які їх супроводжують. Бо кожного разу помираю ніби я, — вона поглянула на друзів.

— Марі… — почала Анна.

— І ще, я вам цього не казала, я й сама не була впевнена, тазважаючи на те, що відбувається, напевно, треба з вами поділитись. Я, ніби відчуваю й оточуючих… Тобто я знаю, коли хто сердиться, чи коли хтось сумний, чи закоханий, — промовляючи останні слова, Марі поглянула на Андрія, та він відвів погляд. — Не знаю чи це все якось пов’язано одне з одним? Не знаю… Єдине, в чому я впевнена, там, уві сні була дівчина. І там, на річці я відчула, захоплення, щастя, а потім… Я знаю, що я тонула. Це все.

— Оскільки, з точки зору науки, це складно пояснити, будемо шукати ненаукові пояснення.

— Господи! Прогрес дійшов до того, що ми можемо пояснити майже все, а ми шукатимемо… що ми взагалі шукатимемо? — Андрій скептично поставився до пропозиції Анни.

— Слухай мене! — розлютована Анна поглянула на Андрія. — Ти глянь, що твориться з Марі! Ти хочеш, щоб вона з’їхала з глузду, геть втратила розум?

— Я взагалі—то тут, — Марі на хвильку посміхнулась.

— Я наполягаю на тому, що ці сни сняться Марі не просто так. І оскільки в тому потоці, який видає нам інтернет ми розібратись не можемо, бо аж занадто багато варіантів. Потрібно звернутись до людей знаючих, — Анна поглянула на друзів. — Подруга моєї мами їздила до ворожки в селище, що тут неподалік. Вона була від неї у захваті.

— Ти думаєш це гарна ідея? — Андрій явно не був в захваті від такої пропозиції.

— А що? — Анна не розуміла протесту Андрія. — До психолога Марі завжди встигне потрапити.

— Ну і як ми потрапимо до неї? — Марі перервала їх сперечання.

— Я вже все придумала), — Анна з усього видно зраділа, що Марі її підтримує. — Ми скажемо, що їдемо в місто гуляти, а звідти ходять автобуси в те село, куди нам треба, от і все.

— А записатись до неї. Раптом в неї черга там на рік уперед?

— Нічого. Ми щось придумаємо, — Анна вочевидь вже обдумала цей план не один раз. — А потім тим же шляхом додому. Ми ж, звичайно, поїдемо з тобою.

— Марі. Ти хочеш, щоб ми це зробили? — Андрій якомога серйозніше звернувся до подруги.

— Так. Анна правду сказала, до психолога я завжди встигну потрапити. Потрібно розглянути всі варіанти.

— Добре. Ти ж знаєш, ми з тобою, — Андрій поглянув на дівчат. — Ми віримо один в одного в цьому наша сила!

— Але коли ми поїдемо? — Анна рішуче запитала Андрія і Марі.

— Я думаю на наступних вихідних. Скажу батькам, що хочу розвіятись. Думаю вони вже послаблять свій контроль.