Вона

Розділ 31 Сім’я

Марі повернулась від друзів. Була неділя, і батьків як завжди не було, вони поїхали в кіно. Зараз Марі згадує, як їй подобалась звичка батьків ходити на побачення кожні вихідні. Вона мріяла, що коли виросте і створить власну сім’ю, то обов’язково матиме таку традицію. Марі мріяла, що колись у неї буде така сама сім’я. Хіба могла вона тоді знати, що її чекає геть інше життя. Що вона рано подорослішає, що всі її мрії про любов зруйнує одна людина. Що вона думатиме, що ніколи не зможе покохати, що буде самотня. Але тоді батьки були для нєї таким незламним авторитетом і прикладом ідеальної сім’ї, що Марі навіть уявити не могла, що такий сильний інститут може зруйнуватись. Марі увійшла до кімнати, сіла на ліжко і так просиділа, доки не почула, як у двір в’їхала машина. Вона непорушно сиділа. Те почуття, яке нас охоплює у час змін, але не просто змін, а змін, після яких настає нове життя. Знаєте, такий спокій навколо і нібито перехопило подих, а ще хвилювання, що завтра на тебе чекатиме не такий день, як був сьогодні, а зовсім інший, новий день. Марі це відчувала, але нажаль не розуміла цього, чекаючи, що батьки її покличуть. Вона чула як відчинилися вхідні двері, чула як увійшли в дім.

— Марі!!! Спускайся), — мама радісно покликала дочку. — Ми купили суші)))!!! Зараз повечеряємо.

— Зараз! — Марі крикнула з кімнати, набрала повітря, на мить затримала і видихнула.

— Ох, доцю, як день)? — радісно заговорила мама.

— Чудово), усе чудово), — Марі сіла за стіл.

Мама розпакувала суші і розставляла усе на столі. Марі в цей час подумки повторювала все, що збиралась сказати. І майже не помічала, що відбувається навколо. Вона намагалась заспокоїти себе, повторюючи в думках одне й те саме, адже якщо друзі їй повірили, то можливо, й батьки так само повірять?

Уся сім’я сіла за стіл. Марі підняла очі і подивилась на батьків. До чого ж вона щаслива, як же вона їх любить! Батьки щось розповідали про фільм, що переглянули, куди вони заходили потім на чашку кави). Вони говорили, а у вухах Марі пульсувала кров.

— А твій день як? — запитав тато, зацікавлено глянувши на дочку.

— Усе чудово. Але я повинна вам сказати дещо важливе, — Марі вартувало величезних зусиль, щоб голос її не тримтів.

— Що ти хочеш нам сказати? — спокійно і весело запитала мама. І в цю мить вже обоє батьків відірвались від їжі і уважно подивились на дочку.

— Мені… — Марі перехопило подих. — Мені сняться сни. Страшні сни.

— Жахіття? — стурбовано запитала мама.

— Так, — Марі не збиралась здаватись і хотіла якомога швидше все розповісти. — Але суть у тому, що ці жахіття здійснюються. Усі ті смерті, що трапились… Я їх бачила до того, у своїх снах. Той хлопець на річці. Він мені наснився, тому я з друзями й поїхали туди, думали, що зможемо його врятувати. І я хотіла запитати… — Марі на секунду замовкла, думаючи чи не забагато вона сказала? Та все ж продовжила.

— Я хотіла у вас запитати, чи не було у нашому роду родичів, які могли бачити майбутнє? — Марі намагалась усім своїм виглядом показати, що це все не жарти.

— Доцю… — почала говорити мама, яка ще навіть не повною мірою зрозуміла, про що сказала Марі. — Що ти таке говориш? Це в тебе, напевно, на фоні всього пережитого виникли ці кошмари. Ой, моя хороша, тобі стільки всього довелось пережити!

— Мамо, це все мені сниться, ще до того як станеться! — Марі не розуміла чому батьки її не чують? Чому так спокійно реагують?

— Ми говорили з психологом, вона сказала, що можливо будуть і жахіття. Ми справимось, — Мама взяла Марі за руку.

— Та ви ж мене не чуєте!!! — вирвавши руку з материної, закричала Марі. — Я мала врятувати тих людей. Анна й Андрій підтвердять, що ми знайшли багато незрозумілого про місця, де загинули ті люди. Ви тільки почуйте мене, благаю!!! — Марі подивились на батьків, які спантеличено перезирались одне з одним.

Та Марі бачила, що батьки хоч і слухають її та вони її не чують. Не розуміють сказаного нею, чи того гірше, навіть не намагаються зрозуміти.

— Доцю, ми тебе почули, — тато підвівся із-за столу. — Все почули. Сьогодні видався довгий день, нам потрібно все переварити, а завтра ми про це поговоримо. Уже пізно, ходімо відпочивати, а завтрашній день розставить усе на свої місця, з новими силами все проясниться, — тато підійшов до Марі і поцілував її у чоло.

Вона стояла абсолютно спантеличеною, вона не могла повірити тому, що батьки її навіть не вислухали. Вона їм таке сказала і яку реакцію отримала? Але раптом, коли тато її цілував, вона все збагнула. Марі ніколи не змогла б забути, того моменту, моменту, коли власний батько відвернувся від неї. Адже цілуючи рідну дочку, посміхаючись їй, у душі він її вже втратив. Вони не просто не захотіли вислухати Марі. Вони для себе все вже вирішили. І в Марі вже не було ані найменшого шансу на те, що батьки відкинуть усі свої упередження заради дочки, що вони принаймні спробують її зрозуміти, що вони хоча б на мить спробують зануритися в її світ. Усе це було неможливим.