Вона

Розділ 18 Стрільбище

Стук у двері відволік Марі від спогадів. Вони разом із Тарасом вийшли з будинку і направились до машини. Марі сіла на заднє сидіння, Тарас сів поруч з Марі. Вона крадькома глянула на нього і миттю відвела погляд, бо була впевнена, що він сяде на переднє сидіння. В такому разі доведеться з ним говорити.

— Як ви себе почуваєте? — постійно повторював Тарас.

— Усе добре, сьогодні зняли шви. Лікар трохи в шоці від того, як на мені все швидко заживає))), — Марі поглянула на Тараса, адже знала, що він зрозуміє, чому це так звеселило Марі.

— Марі, ви тільки скажіть, якщо Вам потрібно якась сума грошей… Можливо речі собі купити? — Тарас це сказав абсолютно без якихось недобрих намірів. Він навіть уявлення не мав, про що ще можна говорити з Марі, адже про демонів говорити в машині він не хотів, а от про одяг люблять теревенити всі дівчата, та й Тарас чудово знав скільки того одягу в Марі. Тому абсолютно чесно вірив, що її це має підбадьорити.

— Речі? — Марі це зрозуміла і розсміялась. Уперше з дня їхнього знайомства, вона так реготала.

— У чому справа? — Тарас був спантеличений. Ще жодна дівчина, якій він хоч раз таке пропонував, так не реагувала. Усе, що діяло на дівчат, з яким він раніше спілкувався з точністю до навпаки, діяло на Марі.

— А навіщо мені речі, в мене нормальний одяг. Чи у вашому домі я маю переодягатись що дві години)? Можливо я маю невідповідний вашому статусу вигляд і можу осоромити вас у місті? — Марі допитливо поглянула на Тараса.

— Ви мене зовсім не так зрозуміли… Я не це мав на увазі. Ви мене не осоромите, просто… Я не знаю… — Тарас сам не розумів як їй усе це пояснити…

— До речі), — Марі, якось підступно посміхнулась, — як ви мене представите, якщо вас хтось про мене запитає)? Це питання було явно провокаційним. І Марі навіть не відразу зрозуміла, що таке бовкнула.

— А як ви хочете щоб я вас представив? — зацікавлено спитав Тарас.

— Ніяк, — Марі зрозуміла, що ляпнула дурницю. Адже такі розмови ні до чого хорошого б не призвели. Просто Тарас її так розвеселив своєю пропозицією з одягом, що вона на мить забула хто вона, і ймовірно уявила, що вона просто дівчина, яка їде в машині з красивим, цікавим хлопцем.

— Мені потрібно щоб якомога менше людей знали про мене, — розсердившись на себе промовила Марі, адже чудово розуміла, який вигляд це має з боку. Сама ж почала, і сама ж зіскочила з теми, ніби сама не знає чого від нього хоче.

— Так, звичайно, я це знаю, — миттєво Тарас став серйозним.

Обидвоє вже пошкодували про розмову яка не відбулась, адже з кожним днем залишатись чужими людьми одне одному ставало все тяжче. Адже часті зустрічі, спільні розмови. Марі з кожним днем все тепліше посміхалась Тарасу, йому так здавалось. А Тарас все довше не міг відірвати погляду від Марі.

Вони відвернулись одне від одного. Обидвоє дивились у вікно, а подумки линули у світ, у якому все було б по—іншому. Марі найбільше дратувало в собі те, що тепер вона все частіше замислювалась, що було б як би вона була нормальною дівчиною. Як би вона тепер жила? У її голові часто виникають картинки з іншого життя, де вона живе як нормальна, і в неї є кохана людина, вірні друзі, сім’я…

Марі сиділа на задньому сидінні поруч із Тарасом, вони мовчки вдивлялись у дорогу, дерева, які швидко змінювались, в захід сонця. Марі не хотіла знати, що зараз відчуває Тарас, тому намагалась повністю відгородитись від нього. Тому за решту дороги жодного разу не глянула в його бік. Вона намагалась думати лише про майбутню справу: демонів, роботу, яку потрібно виконати. Намагалась відновити свої орієнтири. Адже вірогідніше за все, ще трохи, і вона заблукає, зійде зі своєї життєвої дороги, розгубить власні думки і почуття.

Ще ніколи дорога не була така нудна. Анна, що сиділа на передньому сидінні, перебувала в тому ж стані, що й подруга. Марі вже й не пригадала б, як звати того хлопця, що вів машину, він усе намагався їх розвеселити. Але йому це вдавалось вкарай погано. Він, напевно, вже пошкодував, що погодився на цю подорож. Марі постійно дивилась то на дорогу, але від цього їй ставало ще тривожніше, то переводила погляд на Андрія, що сидів поруч. Він дійсно заспокоював її, не промовляючи ні слова. Але ж НЕ МОГЛА ВОНА ВСЮ ДОРОГУ ШУКАТИ РОЗРАДИ В АНДРІЄВІ. Вона це чудово розуміла, щоразу відводила погляд, та панічний страх повертався так швидко і так її охоплював, що вона мусила знову поглядати на друга. Час від часу вони позирали на передні сидіння. Анна дійсно була не в найкращому дусі, тому водія помітно нервувала її байдужість. Мовчанка в машині набувала серйозних масштабів, але в друзів було одне в голові, і про це вони не могли зараз говорити. Залицяльник Анни увімкнув музику ще голосніше, так і провели вони час в дорозі.

Приїхавши на стрільбище, Марі полегшено зітхнула, адже людей майже не було, та й дорога виявилась такою довгою, що вона з великим задоволенням вивільнилась із того закритого простору, в якому їм із Тарасом було явно тісно удвох. До них підійшов інструктор. І вже відразу Марі зрозуміла, що все пройде не так гладко, як вона того хотіла. Адже вона вже трохи розбиралась у людях, тому самовдоволений вираз обличчя інструктора відразу викликав у Марі недовіру. Але з іншого боку вони ж не дружити сюди приїхали. Вона швидко потренується, заспокоїть Тараса, і вони поїдуть звідси.

— Доброго дня, Тарасе, — інструктор посміхнувся і перевів погляд на Марі, яка мала ще декілька незагоєних подряпин.

— Доброго дня, Сергію, — потиснувши руку інструктору, Тарас обернувся до Марі, бо помітив, що Сергій з досить відвертою цікавістю дивився на неї.

Марі посміхнулась. Вона відчула, що в душі Тараса промайнули нотки ревнощів. Було видно, що нічого не змінилось, але Марі на мить забула про те, щоб навмисне блокувати почуття Тараса. І вона знову його відчувала. Сергій повернувся і повів їх на майданчик, де постійно займався Тарас. Тарас же, повертаючись за Сергієм, зачекав на Марі і, ледь доторкнувшись її ліктя, пішов поруч з нею. Марі це відчула, проте ніяк не відреагувала. Це було б зайвим. Тарас принаймні в такий спосіб намагався бути з Марі поруч. Жодних слів, жодних поглядів, — просто дотик, який говорить: «Я тут, я поруч», — і все…, що ще потрібно? Марі подумала, що якось дивно в людей буває: одні знають одне одного роками і ведуть себе так, ніби чужі, а інші знають одне одного лічені дні, і він вже веде себе так, ніби Марі з ним усе життя.

Зайшовши в тир, Сергій подав їм навушники. І, передаючи їх Марі, він посміхнувся і поглянув їй просто в очі. Марі помітила спробу Сергія привернути до себе увагу, та водночас відчувала це з його боку. Але для Марі це виявилось настільки не цікавим, що її майже не бентежило, наскільки зверхній вигляд вона мала на той момент, отак нехтуючи увагою Сергія.

— Дякую, — холодно промовила Марі.

— Може почнемо вже? — якось роздратовано запитав Тарас.

— Так, так))), — швидко відвівши погляд від Марі промовив Сергій.

Сергій показав Марі як заряджається пістолет, як зводиться запобіжник і як потрібно прицілюватись. Марі стояла і уважно за всім спостерігала. Вона повністю занурилась у процес. Марі завжди любила вчитися новому, і це не було винятком. Вона розуміла, що ці вміння обов’язково їй ще згодяться. Тому вона прагнула вловити кожен рух Сергія. Жодної дрібної деталі не випустити з очей, відразу все закарбувати у своїй пам’яті. І водночас вона зовсім не звертала уваги на часті погляди Сергія. Тарас же дивився зовсім не на пістолет. Він був переконаний, що Марі за будь-яких обставин матиме неймовірно гарний вигляд. Таке вже було красиве в неї обличчя. Що навіть ті декілька подряпин, що залишились на її обличчі геть його не псували. Марі була просто прекрасна, коли на чомусь зосереджувалась, таку неймовірну силу і впевненість вона випромінювала. І ще зрідка Тарас помічав позиркування Сергія, і ось це вже починало його дратувати, хоча він не міг збагнути чому.

— Так, ну що почнемо? — промовив Сергій. І тим самим відволік Тараса від роздумів.

— Давайте, — сказала Марі і поглянула на Тараса, який схвально кивнув.

— Давайте, я вам допоможу зробити декілька перших пострілів… — Сергій наблизився до Марі і вже майже торкнувся її руки…

— Вона сама! — гучно, але досить спокійно сказав Тарас. — Нехай сама спробує, — вже тихіше і м’якше промовив Тарас.

— Добре, без питань, — з певним невдоволенням мовив Сергій. Адже для таких людей як він не прийнятно було, коли його в чомусь виправляють, тем паче, в чому він вважав себе професіоналом.

Тарас поглянув на Марі, яка із вдячністю йому кивнула. Адже в неї не було ніякого бажання контактувати із Сергієм так близько. Марі приготувалась, одягла навушники, окуляри і от тепер можна було починати. Вона звела в руці пістолет, секунда прицілу, і — перший постріл пролунав, ще декілька секунд — другий, третій, четвертий…

Марі робила це так впевнено, що два дорослих чоловіки, які цим замаються досить довгий час дивились на неї у повному занімінні. От шум стих і Марі повернулась до Тараса і Сергія. Вражені таким, вони незворушно стояли на місці і дивилися на неї.

— Можна мені глянути, що вийшло? — звернулась Марі до Сергія.

— Ооо так, звичайно! — Сергій натиснув на кнопку і мішень почала рухатись до них. — Нічого собі)! — у захваті промовив Сергій. — Ви напевно, чемпіонка зі стрільби, просто нам не зізнаєтесь, що б не зачепити наше самолюбство)))? Ви неперевершена, Марі! Це ви маєте давати мені уроки.

— Дякую, Сергію. Ми ще трохи тут самі постріляємо, — Тарас перебив, нахваляння Сергія, і помітно сам був вражений результатом Марі.

— Все, все, все, не буду вам заважати))), — Сергій, посміхнувся до Марі. — Твоя дівчина чудово стріляє, вона просто знахідка.

— Дякую, — Тарас поглянув на Марі і навіть не збирався заперечувати словам Сергія.

— На все добре. Ми вже скоро підемо, залишимо все тут, — Тарас простягнув Сергію руку для стискання тим самим показуючи, що його присутність тут уже зайва.

— На все добре, — потиснувши руку у відповідь, Сергій обернувся до Марі і ще раз її посміхнувся. — Завжди будемо раді вас бачити, ви прекрасний стрілок))).

Сергій вийшов із тиру. І Марі залишилась на одинці з Тарасом.

— Я ж казала, що хвилюватись не має сенсу), — Марі із задоволенням поглянула на свою мішень.

— Так, ви мене не абияк вразили, Марі! — і Тарас знову поглянув на мішень. Адже всі чотири вистріли один в один потрапили в десятку.

— Так що не бачу більше потреби тут знаходитись. Можемо вже їхати? Пізніше я ще приїду повправлятись у стрільбі.

— Звичайно, — Тарас ще раз поглянув на мішень. — Час, їхати.

Знявши навушники і поклавши пістолети, вони вийшли і попрямували до машини. Тарас йшов поруч з Марі.

— Не люблю їздити на авто. Зазвичай ходжу пішки. Можливо це через те, що в мене його не має? — Марі посміхнулась і глянула на Тараса.

— Машина, це необхідність, але дивлячись на вас… Одразу розумієш, що не така вже це необхідність. Ви можете насолодитись красою природи. У нас є на що подивитись).

— Ця природа мене ледь не вбила), — Марі іронічно посміхнулась.

Сівши в машину Марі відразу спрямувала свій погляд у вікно, намагаючись абстрагуватись від Тараса. Але Тарас відірвав її від думок, які почали її огортати. Його голос повернув її до реальності. Марі не відразу навіть почула, що сказав Тарас.

— Боже, Сергій такій бабій.

— Що? — здивовано запитала Марі. Адже Марі не збиралась навіть думати про це, не те, що говорити.

— Кажу, Сергій до вас так і клеївся в тирі. Скільки його знаю в нього в голові одні жінки.

— Це його особисті проблеми. Ви так говорите про увагу Сергія до мене, ніби вас дивує, що він звернув на мене увагу? — Марі сердито зиркнула на Тараса. — І взагалі, я не розумію, чому ми про це говоримо? Не бачу на те не найменшої підстави.

— Ні, що ви, перепрошую, я не це мав на увазі. Я хотів сказати, що ми ж прийшли разом… — Тарас вкотре пошкодував, що завів цю розмову. Його вже починало бісити, що кожного разу Марі сприймає його в штики. Чи то він дійсно з нею вів себе як повний бовдур?

— Не думаю, що будь — які розмови про чиїсь взаємини взагалі доцільні в даній ситуації. Тому не маю жодного бажання про це далі говорити, — Марі знову відвернулась до вікна.

А Тарас так у відповідь нічого і не сказав.

Дорога назад видалась ще похмурішою, аніж туди. Дісталися додому вже пізно ввечері. Виходячи з машини, Марі на вигляд була досить втомлена. На мить вона подумала, що втрачає рівновагу, і схопилась за дверцята машини, сподіваючись, що Тарас цього не помітить. Та він помітив.

— Ви б відпочили, не варто ризикувати здоров’ям. Адже зараз не має такої потреби, — Тарас поглянув на зморену Марі і додав. — Якщо будуть якісь питання, зможемо обговорити завтра. Відпочивайте, а я ще попрацюю…

Марі поглянула на Тараса, але нічого не відповіла. Вона дійсно була виснажена. Постійне зосередження і самоконтроль, щоб абстрагуватись від Тараса та ще й фізичні навантаження, зовсім виснажили її.