Вона

Розділ 17 Анна і Андрій

Близько дванадцятої трійця зідзвонилась. На щастя всім дозволили поїхати розвіятись. Як би ж то розвіятись. Що ближче було до вечора, то більше Марі нервувала. Вона відчувала, що те, що ще вночі їй здавалось безтурботними пригодами, насправді виявиться геть не таким веселим. Що їм робити, як діяти, нічого цього Марі не знала. Вона нервувала через те, що вони не тільки не зможуть допомогти тій людині, а й нашкодять. Тому повторювала про себе слова, які зазвичай казала мама, коли Марі хотіла покинути танці: «Назад дороги не має! Рухайся тільки вперед і завтра ти будеш сильніша, а з сьогодні ти просто посмієшся!» Мама Марі була сильною жінкою і ніколи не давала розслабитись Марі. За що зараз Марі їй дуже вдячна, хоча інколи її вражає як це, коли мати не хоче тебе навіть обійняти, проте це було чудовим загартуванням для почуттів Марі — ніколи і ні від кого не чекати тепла. Ні, стосунки у Марі з мамою були чудовими, але більш схожими на ділові відносини, аніж на відносини між дочкою і матір’ю. Мама вважала, що це саме той стиль поведінки, який має бути в прогресивної сім’ї. Інколи Марі це було трохи не втямки. Адже вона щиро вірила, що саме почуття рухають світ. Усе в світі відбувається завдяки почуттям і їх вираженню.

Вже вечоріло, і всі зібрались у Анни. По них мав заїхати новий залицяльник Анни. Боже, у неї тих залицяльників була ціла купа! Марі завжди дивувалась, де вона їх бере)))? Адже вони їй навіть не подобались, вона просто тішила своє самолюбство і піднімала власну самооцінку, як сама вона про це говорила). Але людиною Анна була неймовірно доброю. Вона завжди могла прийти на допомогу, от як сьогодні. Тому вислів «Не суди людину відразу, спочатку ліпше її пізнай» був про Анну. Бо на перший погляд очевидним було те, що вона легковажна і самозакохана особа. Але це було зовсім не так. Усі ми обираємо собі маски, щоб захистити свої істинні тендітні душі. От Анна й вибрала таку. Вона, здавалось, навіть перед Марі з Андрієм не знімала цю маску. Але друзі в таких випадках тільки переконувались, наскільки Анна вразлива. ЇЇ навіть не потрібно про щось просити, вона завжди вміла дивувати. Напевно це й приваблювало Андрія в ній. До речі, про Андрія). Це не був такий собі ботан, що сидів постійно в комп’ютері. Він звичайно багато часу проводив за комп’ютером). Але так само багато часу він проводив і в тренажерній залі. Це був веселий, розумний і дуже добрий хлопець. Людина надзвичайної сором’язливості, що інколи йому заважало проявляти власну мужність. Але навіть в такі моменти він здавався надзвичайно милим. І все напевно через його зовнішність. Адже навіть, будучи подругою Андрія, Марі завжди підмічала, що він дуже гарний. Дівчата все посміювалась, що Андрій занадто гарний щоб з ними дружити))). Правду кажучи, просто ідеальний хлопець. Але напевно через те, що ця трійця з пелюшок разом, ніхто навіть не замислювався над тим, щоб почати із кимось зустрічатись))). Ну, окрім Андрія… Хоча, можливо, він і сам ще не усвідомлював власні почуття до Анни. Інколи нам потрібно багато часу, щоб розгледіти те, що вже давно поруч, і щоб зрозуміти те, що вже давно має бути зрозумілим.

Марі нервувалась найдужче і Анна це помітила.

— Ей, ти чого?

— А що як це станеться, що нам тоді робити??? Як нам діяти???

— Будемо рятувати того бідолаху), — підбадьорюючи сказав Андрій. — Відправимо Анну, вона класно плаває, або її хахаля))).

— Та чого ти до нього причепився?!

— Він мені не подобається… — Андрія очевидно бентежила сама думка про того хлопця.

— Та ти ж його навіть не бачив.

— Просто ти приваблюєш певний тип хлопців, — ляпнув і відразу ж пошкодував про свої слова Андрій. — Вибач. Я не те мав на увазі.

Марі дивилась у вікно і виглядала таку очікувану для неї машину. Не чуючи ні сперечань Анни з Андрієм, ні чого іншого, лише гул у вухах і гупання серця. А друзі, швидше за все, за палкою дискусією теж не помітили, що Марі відсторонилась від них.

— Приїхав, — Марі схопилась на ноги.