Вона

Розділ 28 Підтримка

Марі навіть не попрощалась із друзями. Вони мовчки розійшлись по домівках. Кожен ніс такий тягар, що здавалось, хтось з них зробить ще крок і просто впаде. Анна так і не повернула амулет. Вони так і не розповіли про останні слова відьми. Вони просто йшли, потупивши голови і без перестану думаючи, що усім трьом робити. Адже доти, доки вони не почали про це говорити, кожен міг бути абсолютно певним, що все це просто жарти, що все те, що вони почули декілька годин тому, просто якась казка, такого не може бути, це не справді. Вони не готові були це визнати. Марі прийшла додому і відразу піднялась у свою кімнату, навіть не поглянувши на батьків. Мати помітила, що з Марі, щось відбувається. Не такою вона чекала дочку з поїздки.

— Доцю, усе добре? — мама стурбовано поглянула на Марі. — Як ви з’їздили? Розвіялись?

— Так мамо… Я просто втомилась. Піднімусь нагору, ляжу, відпочину, — навіть не піднімаючи очей на маму, промовила Марі.

Вона просто зайшла в кімнату, лягла на ліжко і дивилась… усе дивилась і дивилась у вікно… І думала, перебираючи все почуте і пережите за останній час, намагаючись розкласти все по полицях. Але як би вона логічно не намагалась пояснити усе, що діялось, запитань ставало ще більше. Попрощатись зі звичним життям??? Життям, яке вона так обожнює. Життя, яке вона розпланувала на декілька років вперед. Життя, у якому вона почуває себе так комфортно і так щасливо.

Обрати шлях борця? Який це матиме вигляд??? Чи буде у неї вільний час, щоб жити, як нормальні люди? І які взагалі борці??? Хто це??? Витвір уяви якоїсь навіженої жінки? Це все казки, такого не може бути. У нормальному світі такого не буває!!!

Марі так і не знайшла відповіді і вже під ранок виснажена і геть заплутана Марі заснула. Уже давно Марі не мала нормальних ночей, уже давно вона спокійно не засинала.

Її розбудив дзвінок.

— Ало, — сонним голосом промовила Марі, навіть не поглянувши на телефон.

— Уже заспокоїлась? — це була Анна. — Збираємось за годину в Андрія. І я не хочу чути ніяких заперечень! — Анна поклала слухавку.

Марі встала з ліжка в думках, що вчора зірвалась на друзях без причини. Та з ранкової телефонної розмови з Анною вона зрозуміла, що друзі на неї не сердяться). Марі сиділа на ліжку розуміючи, що на неї чекає серйозна розмова, якої вона так не хотіла. Та вибору в неї не було. Марі відштовхнулась від ліжка. Що-що, а тікати від труднощів Марі не могла, не мала права, не вміла. Марі раділа, що батьків не було вдома, бо знала як тільки їх побачить настрій знову зіпсується. Вона швидко вибігла з дому і попрямувала до Андрія.

— Привіт)! Як ваші справи? — поцікавилась Марі, привітавшись з Андрієвою мамою, коли та зустріла її на порозі.

— Та все гаразд). Анна вже в нас), проходь, — Марі піднялась нагору і зайшла до Андрія в кімнату. Друзі були в кімнаті, щось бурхливо обговорювали і помітивши Марі у дверях, принишкли.

Це були люди, які ще ніколи не зраджували одне одного. Люди, які любили одне одного і дорожили одне одним. Тому Марі, не чекаючи сказала: — Вибачте. Не знаю, що на мене вчора найшло.

— Ми розуміємо, Марі, не переймайся), — Анна ніжно посміхнулась до подруги. — Але розібратись потрібно. Йди сюди, сідай.

Марі підійшла до ліжка і сіла поруч із друзями.

— І так, що ми маємо? — Анна вирішила взяти на себе відповідальність і почала розмову. — Що нам сказала відьма, що типу ти— супергьорл! Ти маєш вбивати демонів і усіляке таке різне за те, що вони порушують правила рівноваги. Так? — Анна поглянула на Марі й Андрія, очікуючи побачити згоду в їхніх очах. — Так! Але тобі доведеться багато чого нового дізнатись, а головне — це, напевно, забиратиме увесь твій час, адже тобі доведеться по всій країні за ними ганятись. Як ти все це маєш робити, ніхто до пуття не знає. А я знаю, що все це нереально і звучить дуже дивно.

Друзі сиділи і навіть звуку не видавали. Але раптом Марі наважилась запитати те, що її так турбувало.

— А якщо тут не має нічого надприродного, і я просто збожеволіла? — Марі поглянула на друзів, які здається не очікували на таке питання. — Я серйозно, що як я божевільна? І це все тільки в мене в голові?

— Але ж це не так, — збентежений Андрій подивився Марі прямо в очі. — Це не так. Бо твої сни здійснюються! І ми все перевіряли, у тих місцях, де здійснюються твої сни час від часу трапляються подібні випадки. Чітких пояснень тих смертей немає. А те, про що розповідаєш ти, хоч і звучить неправдоподібно, але має певний сенс. І Марі, ми ж разом були в Марії і чули все, що вона говорила, ти ж не вигадала?

— Але ж цього не може бути. Розумієте??? — Марі не могла збагнути і не розуміла, чому друзі це так просто прийняли? Можливо тому, що справа була не в них? — Таке буває лише в казках, в історіях, в легендах, але не в реальному житті.

— Марі, ми з тобою, — Анна взяла Марі за руку і пригорнула до грудей. — Ми тобі віримо, ми в це віримо. Ми віримо в тебе. Іншого пояснення немає.

— Та що приймати? Як на мене, то ви трохи не до кінця розумієте, що відбувається. Мені доведеться відмовитись від усього. Від усього, ви хоч це розумієте? Так, дійсно, ваша підтримка для мене безцінна. Але ви житимете так як і жили, а я буду далеко від вас, сама. І ваша любов наврядчи врятує мене від смертельної небезпеки, — Марі не могла збагнути, як цього не розуміли її друзі.

— Марі, ми якраз це все й розуміємо, — Анна рішуче поглянула на Марі. — Ми розуміємо, що це несправедливо, нечесно, що ти сама маєш нести цей тягар. Але ми зробимо все, щоб його полегшити.

Тоді Марі ще не знала, що друзі дотримають свого слова. Що тільки завдяки ним, вона зможе жити.

— Потрібно розказати батькам. Твоїм батькам, — Андрій розумів, що це питання теж потрібно вирішити, оскільки Марі під великою опікою у батьків, їй буде складно займатись тим, про що говорила відьма. — Вони мають знати. Можливо це у вас родове, і вони допоможуть в усьому розібратись?

— Не впевнена, чи варто? — Марі вагалась, адже знала, що батьки завжди скептично ставились до такого.

— Вони ж твої батьки. Вони тебе люблять. Мають зрозуміти.

Друзі сиділи в спальні, ще не знаючи, що випробування лише починаються. Що їхня дружба буде для Марі єдиним рятівним колом в океані непорозуміння і зрад. Вона ще навіть тоді не до кінця розуміла, що це не жарти, що це не просто розмови, а вже за деякий час вона вб’є свого першого суперника і, не відчувши ніяких докорів сумління, збагне, що це просто її обов’язок і ніяк інакше.