Вона

Розділ 4 Солодкі 16

Марі виповнилось 16))). Солодкі 16))). Знаєте, це не один із тих днів народжень на які ти дуже чекаєш, це одне з тих днів народжень які напевно бувають в кожного, і є вони визначальними. Саме вони визначають наше завтра і наше майбутнє завжди. Цього дня вона мала святкувати з родиною. Ймовірно кожен у її віці намагається відділитись від сім’ї, показати, що він або вона вже дорослі і самостійні, а отже і день народження мають святкувати винятково з друзями. Марі це взагалі не хвилювало, адже її друзі — це її сім’я. Кожен позаздрив би відносинам Марі з батьками. Тому для неї тільки в радість було розділити цей день із сім’єю. А вже потім, разом із друзями, Марі вперше збиралась піти веселитись. Перший раз, як то кажуть, вийти в люди. Це завжди неймовірно хвилююче! Марі життєрадісна, відкрита, щира дівчина. Як дивно інколи поєднуються в людині непоєднувані речі. Марі, яка червоніла при найменшому погляді з боку хлопців, шарілась від компліментів і була неймовірно скромною дівчиною, не зважаючи на всі свої досягнення та таланти, мала вольовий характер, тому завжди могла і постояти за себе, і заступитись, коли бачила якусь несправедливість. А як же вона любила жартувати! Схоже на те, вона не могла провести ні хвилини з друзями, щоб не засміятись))). Усмішка ніколи не сходила з її обличчя і вона могла навіть найпохмуріший день зробити світлішим. Тоді ще ніхто не розумів в чому її сила. А як вона любила танцювати)))! Марі витрачала дуже багато часу і сил на танці, але що важче їй було, то більше щастя вона відчувала, бо знала, що вона вкладає усе в те, що любить і отримує шалену віддачу. Їй частенько повторювали, що на неї чекає велике майбутнє в танцях. Що Марі зможе досягнути успіху, навіть називали її геніальною танцюристкою. Та Марі знала, що в житті для себе обере більш практичне покликання. А танці будуть завжди її розрадою. Зараз Марі вже й не пригадає, коли вона востаннє танцювала. Але це тепер, а тоді, вона разом із друзями мала піти на танці, щоб насолоджуватись тим, що так любить. На сімейну вечерю завітали її найкращі друзі — Анна й Андрій. Вони дружили ще з підгузків і завжди були разом. Це напевно була та дружба, про яку всі можуть лише мріяти, навіть дорослі. Звісно вони і сварились, і сперечались, і бентежили одне одного. Та в них було те, чого більшість не мала — відданість одне одному. Батьки частенько любили згадувати такі історії на сімейних посиденьках. Щось про те, що Марі посперечалась з Андрієм і вони грались порізно, але коли Андрій побачив, що Марі ображають просто підійшов і вгатив відром з піском кривдника прямо по голові. І таких історій було безліч і кожна згадувалась із неймовірним теплом і усмішками. Адже щоразу, коли батьки казали про нього: «…Так він такий спокійний підійшов, влупив малого відром. Потім поглянув на Марі і пішов назад насипати у відро пісок…» І знову лунав сміх.

Вечеря видалась на славу. Було так весело, Анну й Андрія завжди вважали за членів сім’ї, з ними ділили все: і радість, і горе, вони були як вдома. Уже було добре за десяту, тому трійка залишила святковий стіл і поспіхом вирушили до спальні Марі. Дівчата наводили останні штрихи, а Андрій заліз в комп’ютер Марі і як завжди щось шукав))). Він обожнював комп’ютери, навіть пішов на курси ПРОГРАМУВАННЯ, бо був переконаний, що після школи навчатиметься на програміста))). Марі не розповіла про свій сон, адже враження від нього вже розвіялось і зараз він нагадував нічний кошмар.

Нарешті шалена трійця (так вони себе називали) поїхали до клубу. Це був ПЕРШИЙ вечір, коли вони могли відчути себе дорослими, самостійними))). Щастя переповнювало всіх. Усе було так класно: вони такі красиві і незалежні, проводять ніч так, як їм заманеться. Життя вдалось, ось воно, щастя. Друзі веселились, відривались на повну і були абсолютно щасливими. Коли вже було за північ, настрій і веселощі зашкалювали, Марі стало погано. Якесь незрозуміле відчуття охопило її, ніби вона має бути в іншому місті і щось витягує її звідти, з того місця. Раптом перехопило подих, стало важко дихати. Марі сказала Анні, яка витанцьовувала на майданчику, що вийде на вулицю подихати. Тут це й сталося вперше. Марі почула, дивні звуки, що лунали із-за рогу, якийсь стогін долинав саме звідти… Марі стало дихати ще важче. У голові почало паморочитись. Вона не могла зрозуміти із чим це все пов’язано, але з кожною секундою самопочуття погіршувалось. А тут ще й цей шум, який лунав чи то із-за рогу, чи то в неї в голові. Можна було вчинити як завгодно, проігнорувати дивні звуки, побігти за допомогою, але те, що зробила Марі,… вона пішла на шум, почуваючи себе вкрай погано, адже дихати було все важче… Марі завернула за клуб у провулок. І поки вона йшла, її не полишало дивне відчуття дежавю. Вона зовсім не розуміла, що робить. Адже замість того, щоб попросити в когось про допомогу, вона рухалась назустріч небезпеці. Раптом Марі побачила когось в тіні будинку і застигла. Була непроглядна темрява, адже нормального освітлення у провулку не було та ще й сусідніх будівель падали тіні. Вона придивилась і побачила хлопця, але він не стояв, він корчився, а тоді раптом несподівано для Марі, він впав на коліна. Він задихався, тримався за горло, намагався видихнути, але не міг. Марі заціпеніла від побаченого, просто не могла зрушити з місця. В одну мить, коли хлопець впав на коліна, щось ніби вибило з неї останні сили і вона сама ледь не впала. Вона похитнулась, але їй все ж удалось зберегти рівновагу. Але те що вразило її найглибше, це тінь, у якій знаходився цей хлопець. Це була не тінь від будинку, це було щось живе, бо вона відчувала його, відчувала, зло, яке несе та тінь. І раптом УСЕ НІБИ УПОВІЛЬНИЛОСЬ, і Марі кинула оком навкруги, у голові запаморочилось здається ще дужче від усвідомлення того, що це не дежавю. Дежавю таким не буває. Це повтор, всього того, що відбувалось з Марі вночі. Вона відчувала все те, що відчувала вночі. ЇЇ розривало два почуття, — невгамовне зло і відчуття, що життя покидає її, і від усього цього голову і все тіло пронизував нестерпний біль. Вона вже не розуміла чи стоїть на ногах, чи лежить на землі. У вухах гуло і тепер вона не могла навіть зрозуміти, де вона. У сні все було не так, чому зараз настільки гірше? Це останнє питання засіло в її голові. Складалось таке враження ніби в ній було дві людини, і їм було тісно в одному тілі. Марі вхопилась за голову, вона хотіла закричати та не могла, не могла навіть вдихнути, — страшний біль затуманив очі. І зненацька все припинилось. Ніби якоюсь незрозумілою хвилею все змило. Марі відкрила очі і відразу збагнула чому. Хлопець вже нерухомо лежав на землі, а в провулку стало досить світло. Вона теж лежала згорнувшись клубочком, наче від чогось захищаючись. Але тільки но все припинилось, вона схопилась на ноги, вже відчуваючи себе, свої думки, своє тіло. Вона знала, що він мертвий, адже зараз нічогісінько не відчувала. Вона знала, що як би він був живий, то вона б мала, щось відчувати, хоч щось.

Усе тривало лічені хвилини. Марі гайнула в клуб по допомогу. Усе відбувалось досить швидко. Вона перебувала в такому шоці, що не розуміла, що взагалі діється? Люди почали збігатись на вулицю. Швидка допомога, поліція… Усі підходили до Марі і про щось запитували, але вона просто мовчала, у вухах стояв гул, і вона нікого не чула. Нікого, окрім внутрішнього голосу, що зараз говорив з нею. Він запитував, а Марі відповідала. Анна з Андрієм заспокоювали подругу. Вони ще ніколи не бачили її такою, тому навіть боялись про щось запитувати, вони знали, що прийде час, і вона сама про все розповість. А Марі не могла повірити, що її сон здійснився. Сон, це був звичайний сон, чому він став реальністю? Чому це сталося з нею? Чому, чому, чому???

По них приїхали батьки. Марі сіла в машину і саме в цей момент побачила, як тіло хлопця завозять у швидку. Вона поступово почала приходити до тями. І цих чомусь стало в рази більше. Зараз ВОНА думала лише про одне, якщо він помер, то чому жива вона??? Чому вона це бачила до того, коли це трапилось? І ЧОМУ ЇЇ ЦЕ НЕ ЛЯКАЄ???

Усю дорогу додому Марі мовчала, і ніхто ні про що її не питав. Коли їх привезли додому, Марі не могла повірити, що трапилось з нею, вона перебувала в НЕЙМОВІРНОМУ шоковому стані. Анну й Андрія забрали батьки. Тієї ночі Марі так і не заснула. Вона повторювала одні й ті ж самі питання, що не йшли з її голови, вона не могла на них відповісти й знову повторювала. І коли разом зі сходом сонця почали прояснятись і її думки, Марі почала порівнювати свій сон, що їй наснився напередодні і події, що відбулися ввечері. Як таке можливо, може це вона себе накручує? Але ні, те, що вона відчувала, не вигадки, це реальність.