Шторм

41 Про що шкодує Олівія Квон

Напередодні проведення слухання жниця Ренд вирішила, що прийшов час діяти. Це було справді зараз або ніколи — бо коли ще буде вдалий час, щоб піднести їхні з Ґоддардом стосунки на новий рівень, ніж в останню ніч перед зміною світу — бо післязавтра, незважаючи на результат, вже нічого не буде, як раніше.

Вона була не з тих жінок, які піддаються емоціям, але поки наближалася сьогодні до дверей Ґоддардових покоїв, відчула, як щосили калатає серце та мчать думки. Вона повернула дверну клямку. Було незамкнено. Ренд, не стукаючи, тихо штовхнула двері. В кімнаті було темно, і єдине світло просочувалося крізь дерева ззовні, від вогнів міста.

— Роберте? — прошепотіла вона, а тоді зробила крок усередину. — Роберте? — знову прошепотіла вона. Він не поворухнувся. Він або заснув, або вдавав, чекаючи на її наступні дії. Дихаючи неглибоко й рвучко, наче заходячи в льодяну воду, вона пішла до ліжка — але не встигла дійти, як він протягнув руку й увімкнув світло.

— Айн? Що це ти тут робиш?

Вона раптом зашарілася і почувалася наче на десять років молодшою — дурненькою школяркою, а не досвідченою жницею.

— Я… гадала, вам не завадить… тобто, я гадала, можливо, ви захочете… розділити з кимсь цей вечір.

Тепер було неможливо приховати її вразливість. Її серце було для нього відкрите. Він міг його або прийняти, або встромити туди лезо.

Він поглянув на неї та завагався, але лише на мить.

— Господи милий, Айн, запахни халат.

Вона послухалася. І зав’язала так туго, що пояс витиснув з неї повітря, як вікторіанський корсет.

— Мені шкода — я думала…

— Я знаю, про що ти думала. Знаю, про що ти думала, відколи мене відродили.

— Але ж ви сказали, що відчуваєте потяг…

— Ні, — підправив Ґоддард, — я сказав, що потяг відчуває це тіло. Але мною біологія не керує!

Айн силкувалася придушити всі емоції, які норовили нею оволодіти. Вона холоднокровно їх заблокувала. Або цей варіант, або розкиснути просто перед Ґоддардом. А вона скоріше самозбереться, ніж таке допустить.

— Схоже, я не так зрозуміла. Ваші слова не завжди легко витлумачити, Роберте.

— Навіть якби я й бажав таких стосунків з тобою, ми б ніколи не змогли бути парою. Женцям цілком заборонено мати одне з одним стосунки. Ми задовольняємо наші захоплення у світі без жодних емоційних взаємодій. На це є причина!

— А тепер ви говорите, як стара гвардія, — сказала вона. Він сприйняв це як ляпас… але тоді на неї подивився — справді подивився — і раптом збагнув те, про що вона й сама не думала.

— Ти могла виказати свою пристрасть удень, але не зробила цього. Ти прийшла до мене вночі. Коли стемніло. Чому так, Айн?

Вона не могла йому відповісти.

— Якби я прийняв твою увагу, то ти б уявляла, що це він? Твій легкодухий гульвіса?

— Звісно ж, ні! — вона була шокована, і не лише тим, скільки в цьому може бути правди. — Як ви взагалі могли так подумати?

І наче цього приниження було недостатньо, в дверях з’явився не хто як жнець Брамс.

— Що відбувається? — запитав Брамс. — Усе гаразд?

Ґоддард зітхнув.

— Так. Усе гаразд, — він міг на цьому зупинитися. Але не зробив цього. — Так сталося, що Айн саме зараз вирішила здійснити грандіозний романтичний жест.

— Справді? — звеселившись, Брамс самовдоволено посміхнувся. — Їй варто було почекати, доки ви станете верховним клинком. Влада — досить сильний афродизіак.

Тепер на приниження наклалася огида.

Ґоддард з осудом і, можливо, жалістю глянув на неї востаннє.

— Якщо ти хотіла скористатися його тілом, — мовив він, — то мала зробити це, коли був такий шанс.

Жниця Ренд не плакала, відколи була Олівією Квон: агресивною дівчиною, майже без друзів і з серйозними нахилами до лихочинства. Ґоддард урятував її від життя, спрямованого на нехтування владою, цілком поставивши її над владою. Він був чарівним, прямим, мав гострий розум. Спершу вона його боялася. Тоді почала поважати. А потім закохалася. Вона, звісно ж, заперечувала свої почуття до нього, аж доки не побачила його відрубану голову. Лише після його смерті — і коли мало не загинула сама — вона змогла визнати, як насправді почувається. Але вона видужала. І знайшла спосіб повернути до життя його. Але дещо змінилося за цей рік підготовки. За весь той час, який було витрачено, щоб знайти біотехніків, які зможуть провести процедуру автономно і таємно, а тоді знайти ідеального суб’єкта — сильного, здорового і чиє використання викличе у Рована Даміша найбільше страждань. Айн була не з жінок, які до когось прив’язуються, то що пішло не так?

Невже вона закохалася у Тайґера, як і говорив Рован? Вона точно обожнювала ентузіазм Тайґера і його невгамовну простодушність — її вражало, як він міг бути гульвісою і водночас не відчувати пересичення від життя. Він був усім, ким не була вона. І вона його вбила.

Але як вона може жалкувати про свій учинок? Вона врятувала Ґоддарда, одноосібно влаштувала так, щоб зараз він опинився за волосину від отримання посади верховного клинка Мідмерики — і завдяки цьому вона стане його першою заступницею. Це був безпрограшний варіант з усіх поглядів.

І все одно вона про це жалкувала — і розривалася від запаморочливої прірві між тим, що вона мала б відчувати, і тим, що відчувала насправді.

Її думки постійно скочувалися до абсурду — неможливого абсурду. Вони з Тайґером разом? Безглуздо! Якою б вони були дивною парою: жниця та її цуценятко. З жодного погляду це не могло добре закінчитися. Однак ті думки не покидали її свідомості, і їх не виходило прогнати.

Завіси на дверях позаду неї неохоче зарипіли, і жниця Ренд, розвернувшись, побачила відчинені двері й Брамса на порозі.

— Вимітайтеся звідси до біса! — прогарчала вона йому. Він уже угледів її заплакані очі, що лише додало до її приниження. Він не пішов, але й не переступив порога. Можливо, задля власної безпеки.

— Айн, — ніжно мовив він. — Я знаю, що ми зараз переживаємо серйозний стрес. Можна цілком зрозуміти твою нерозсудливість. Я лише хочу сказати, що розумію.

— Дякую, Йоганесе.

— І хочу, щоб ти знала: якщо бажаєш провести з кимсь цю ніч, я до твоїх послуг.

Якби вона могла дотягнутися до чогось, щоб кинути, то так би й зробила. Натомість вона так сильно ляснула дверима, що сподівалася — це зламало йому носа.

— Захищайся!

Рован прокинувся від того, що в нього жбурнули ножа. Він мляво ухилився, отримав поріз на руці та впав з дивана, на якому спав у підвалі.

— Що це таке? Що ти робиш?

Це була Ренд. Вона знову кинулася на нього, ще не встиг він зіп’ятися на ноги.

— Я сказала: захищайся, чи присягаюся, що поріжу тебе на бекон!

Рован відліз убік і схопив перше-ліпше, чим можна було блокувати її удари. Стільця. Рован спрямував його перед собою. Лезо застрягло в дереві, а коли він кинув стільця вбік, ніж там і залишився.

Тепер Ренд пішла на нього з голими руками.

— Якщо збереш мене зараз, — сказав їй він, — Ґоддард втратить свою зіркову принаду для слухання.

— Мені байдуже! — прогарчала вона.

І це сказало йому все, що треба. Справа не в ньому — тобто він може перевернути ситуацію на свою користь. Якщо вдасться пережити спалах люті Ренд.

Вони зчепилися, наче то був матч з бокатору, але вона була пильніша й під упливом адреналіну, тож притиснула його менш ніж за хвилину. Вона потягнулася до стільця, висмикнула звідти лезо і приклала Рованові до горла. Тепер він опинився у владі людини, яка не має милосердя.

— Ти зла не на мене, — задихався він. — Вбивство не допоможе.

— Але я точно добре почуватимуся.

Рован не знав, що відбулося до цього, але це, безперечно, призвело до емоційного зриву смарагдової жниці. Рован міг це використати, щоб помінятися ролями. Тож він спробував проткнути її темряву, перш ніж вона проткне його.

— Якщо хочеш помститися Ґоддардові, для цього є кращі шляхи.

Вона видала якесь горлове гарчання і відкинула ножа. Злізла з Рована й почала обходити підвал, наче хижак, чию здобич украв хтось більший і гірший. Рован знав, що не варто ставити питань. Він просто стояв і чекав на її наступні дії.

— Нічого цього б узагалі не трапилося, якби не ти! — сказала вона.

— То, можливо, я можу це виправити, — запропонував він. — Виправити так, щоб ми обоє змогли щось від цього отримати.

Вона блиснула на нього очима з такою недовірою, що він подумав: зараз Ренд знову на нього кинеться. Але вона знову поринула у власні думки і продовжила тривожно ходити туди-сюди.

— Гаразд, — нарешті мовила вона, безперечно, звертаючись до себе. Рован практично бачив, як у її голові крутяться коліщатка. — Гаразд, — рішучіше повторила вона. Досягла якогось рішення. Вона рушила до Рована, на якусь мить завагалася і заговорила. — Перед світанком я відімкну двері нагорі сходів, і ти втечеш.

Хоча Рован намагався прорахувати випадок, за якого може вижити, таких її слів він не чекав.

— Ти мене відпускаєш?

— Ні. Ти втечеш. Бо ти тямущий. Ґоддард лютуватиме, але не буде цілком здивований, — тоді вона підняла ножа і жбурнула в диван. Той прорізав шкіру. — Ти скористаєшся цим ножем, щоб розібратися з двома охоронцями біля дверей. Тобі доведеться їх убити.

«Вбити, — подумав Рован, — але не зібрати». Він зробить їх тимчасово мертвими, а на той час як їх відродять, давно зникне, бо як казали: «Тимчасово мертві бджоли гудуть, але нескоро».

— Це я можу.

— І тобі доведеться робити все тихо, щоб нікого не збудити.

— Це я також можу.

— А тоді ти покинеш Ендуру до початку слухання.

Цей трюк буде набагато важче провернути.

— Як? Я — загальновідомий ворог Цитаделі женців. Не те щоб я міг придбати квиток додому.

— Скористайся мізками, ідіоте! Хай як мені огидно це визнати, але я ще ніколи не зустрічала когось такого ж винахідливого.

Рован це обдумав.

— Гаразд. Тоді я на кілька днів заляжу десь на дно і знайду, як втекти з острова.

— Ні! — наполягала вона. — Ти мусиш забратися з острова до початку слухання. Якщо Ґоддард переможе, то перше, що зробить — це переконає великих згубників прочесати острів, шукаючи тебе!

— А якщо програє?

Вираз на обличчі Ренд промовляв набагато більше, ніж вона могла сказати вголос.

— Якщо програє, то буде ще гірше. Повір мені, тобі не варто тут залишатися.

І хоча в Рована була ще сотня питань, Ренд була готова розповісти лише це. Але шанс на втечу — шанс на виживання — цього більш ніж достатньо. Решта залежить від нього самого.

Вона розвернулася до сходів, але Рован її зупинив.

— Чому, Айн? Чому, після всього, ти даєш мені втекти?

Вона стисла губи, наче намагаючись стримати слова. А тоді сказала:

— Якщо я не можу отримати бажане, йому теж не варто.