Шторм

21 Хіба я нечітко висловилася?

«Ми вб’ємо кілька женців», — сказала П’юриті. Її слова — те, як вона тішилася цією ідеєю та усвідомлювала, що цілком на це здатна, — всю ніч не давали Ґрейсонові спати й постійно крутилися в голові.

Ґрейсон знав, що має робити. Цього вимагали пристойність, вірність і його власне сумління. І так, він і досі мав сумління, навіть отримавши нове життя лихочинця. Він спробував про це не думати. Якщо він забагато про це думатиме, то просто вибухне. І хоча отримане від управління взаємодії завдання було неофіційне, але це не робило його менш важливим. Ґрейсон був ланкою, і Шторм покладався на нього, тримаючись оддалік. Без Ґрейсона все провалиться, і жниці Анастасія й Кюрі можуть обидві померти назавжди. Якби таке трапилося, то все, що він пережив, — від першого порятунку їхніх життів до виключення з академії німба й відмови від свого старого життя, — все це виявилося б марним. Він нізащо не міг дозволити своїм почуття стати цьому на заваді. Він натомість мав так переформатувати свої почуття, щоб вони збігалися з завданням.

Йому доведеться зрадити П’юриті. Але він аргументував це тим, що то взагалі буде не зрада. Якщо він перешкодить їй вчинити цей жахливий акт, то врятує від самої себе. Шторм пробачить їй участь у невдалій змові. Він усім пробачає.

Розчаровувало те, що П’юриті й досі не розповіла йому деталей плану, щоб Ґрейсон міг повідомити дату й місце нападу агентові Трекслеру. Він навіть не знав, як і де це відбудеться.

Оскільки всі лихочинці ходили на наглядові зустрічі з агентом німба, його зустрічі з Трекслером не викликали в П’юриті жодних підозр.

— Скажи щось, що розлютить твого німбоса, — під’юджувала П’юриті, коли він того ранку покидав її оселю. — Скажи щось, від чого в нього відбере мову. Завжди весело вибивати ґрунт у німбосів з-під ніг.

— Зроблю все, що можу, — сказав Ґрейсон, тоді поцілував її та пішов.

У філії управління взаємодії, як завжди, було галасливо й людно. Ґрейсон узяв номерок, як ніколи раніше нетерпляче чекав своєї черги, а коли його скерували до кімнати, почав чекати на появу Трекслера.

Ґрейсон зараз узагалі не хотів залишатися наодинці зі своїми думками. Що більше він дозволяв їм скакати в мозку, то більше шансів було, що вони зіткнуться.

Нарешті двері відчинилися, але всередину зайшов не агент Трекслер. Це була жінка. Вона була на підборах, котрими клацала по підлозі під час ходи. Її оксамитове помаранчеве волосся було коротко пострижене, а помада мала занадто червоний колір для її обличчя.

— Доброго ранку, Слейде, — сідаючи, сказала вона. — Я — агентка Кріл. Ваш новий наглядовий інспектор. Як у вас сьогодні справи?

— Зачекайте… що значить — мій новий наглядовий інспектор?

Вона друкувала на своєму планшеті, навіть на нього не дивлячись.

— Хіба я нечітко висловилася?

— Але… я маю поговорити з Трекслером.

Вона нарешті на нього поглянула. Чемно схрестила на столі руки й посміхнулася.

— Слейде, якщо ви лише дасте мені шанс, то дізнаєтеся, що я не менш кваліфікована за агента Трекслера. Можливо, з часом навіть почнете вважати мене другом, — вона знову опустила погляд на планшет. — А тепер… ось я тут ознайомлювалася з вашою справою. Ви, м’яко кажучи, цікава людина.

— Наскільки добре вам знайома моя справа? — запитав Ґрейсон.

— Ну, у вас досить деталізоване досьє. Виросли в Ґранд-Репідзі. Мінімальні порушення у старших класах. Навмисно зіштовхнули автобус у воду, після чого у вас залишився суттєвий борг.

— Та не з тими речами, — Ґрейсон намагався стримати паніку в голосі. — А з даними, яких немає в моєму досьє.

Вона трохи сторожко на нього глянула.

— Які це дані?

Її точно не втаємничували в його місію — а це означало, що ця розмова марна. Він пригадав слова П’юриті: «розлюти свого німбоса». Йому було байдуже, якщо ця агентка розлютиться. Він просто хотів, щоб вона зникла.

— До біса це! Я маю поговорити з агентом Трекслером.

— Боюся, що це неможливо.

— Дідька лисого! Ви приведете сюди Трекслера, і негайно!

Вона відклала планшет і знову на нього подивилася. Вона не сперечалася, не відреагувала на його войовничість. Але й не посміхнулася своєю натренованою посмішкою агента німба. Її вираз обличчя видавався трохи меланхолійним. Майже чесним. Майже співчутливим, але не зовсім.

— Мені шкода, Слейде, але минулого тижня агента Трекслера зібрали.