Шторм

37 Численні смерті Рована Даміша

Рован вів лік на стіні своєї спальні. Це був рахунок не днів, а смертей. Рован перемагав у кожному бою з Ґоддардом, і той щоразу безцеремонно вбивав його, лютуючи через свій програш. Це вже перетворювалося на заїжджений жарт.

— Ваша честе, як ви зробите це сьогодні? — казав Рован, перетворюючи шанобливе звертання на глузування. — Може, цього разу вигадаєте щось кмітливіше?

Рахунок дійшов до чотирнадцятьох. Лезо, куля, груба сила — для Рованового вбивства Ґоддард використав усі методи. Все, крім отрути, яку так зневажав Ґоддард. Він прикрутив больові наніти Рована, щоб той відчував увесь діапазон агонії. Навіть після цього Ґоддард так лютував після кожної поразки, що не міг стриматися від негайного вбивства Рована, тобто його страждання ніколи довго не тривали. Він морально налаштовувався терпіти біль, лічив до десятьох і завжди помирав, навіть не дорахувавши до кінця.

Шторм говорив з ним перед чотирнадцятим відродженням у автономному центрі відродження, який, вочевидь, був не настільки автономний, як здавалося. Рован знав, що це не сон: тут була інша чіткість й інтенсивність, ніж у снах. Він нагрубіянив Шторму. Він про це жалкував, але вже ніяк не міг цього змінити. Той зрозуміє. Шторм завжди розумів і співчував.

Його головним висновком після короткої розмови з керівною структурою Землі стало не усвідомлення того, що він здатен змінити світ, а те, що він цього ще не зробив. Усі ці вбиті ним корумповані женці — це нічого не змінило. Жнець Фарадей мав рацію. Напрямок припливу неможливо змінити, плюючи в море. Неможливо знищити бур’яни на полі, коли з них уже висипалося насіння. Може, Фарадеєві пошуки створеного засновниками запобіжного механізму принесуть зміну, якої не могло принести вбивство поганих женців.

Коли Рован розплющив очі після свого чотирнадцятого відродження, на нього чекала жниця Ренд. А раніше на нього ніхто не чекав. Зрештою прийшла б медсестра, перевірила показники, вдала би байдужість, тоді покликала б охоронців його забрати. Але не цього разу.

— Що ти тут робиш? — запитав він. — Сьогодні в мене день народження?

А тоді усвідомив, що це можливо. Він втрачав так багато днів між відродженнями, що навіть не уявляв, яка сьогодні дата.

— Як ти продовжуєш це робити? — хотіла знати вона. — Раз за разом повертаєшся готовим до наступного двобою — мені аж гидко, — підвелася вона. — Ти маєш бути розчавленим! Мене бісить, що це не так!

— Мені приємно, що тобі неприємно.

— Дай йому перемогти! — наполягала вона. — Це все, що ти маєш зробити!

— А що тоді? — сідаючи, мовив Рован. — Коли він переможе, то не матиме жодної причини залишати мене живим.

Ренд змовкла.

— Ти потрібен йому живим, щоб під час проведення слухання здати тебе на милість великих згубників.

Після його першого відродження Ренд дотримала обіцянку: розповіла про події на конклаві. Про вибори верховного клинка і про те, як Сітра попсувала їхні плани.

— І великі згубники виявлять милість — зберуть мене швидко.

— Так, — погодилася Ренд. — А тим часом останні дні твого життя минуть краще, якщо ДОЗВОЛИШ ҐОДДАРДУ ПЕРЕМОГТИ.

«Останні дні», — подумав Рован. Тоді підрахунок його смертей справді не відображає дійсного плину часу, якщо до слухання залишалося всього кілька днів. Його призначили на перше квітня. Вони вже наближаються до цієї дати?

— А ти попросила б мене дати перемогти Тайґерові? — поставив він їй питання — і на мить Рованові здалося, що він помітив щось у жниці Ренд. Можливо, дрібку жалю? Спалах сумління? Він не думав, що вона на таке здатна, але це вартувало уважнішого дослідження.

— Звісно ж, ні, — відреагувала Ренд. — Бо після програшу Тайґер не перерізав тобі горлянки й не виривав серця.

— Ну, Ґоддард принаймні не прострелив мені мізки.

— Бо він хоче, щоб ти все пам’ятав, — мовила Ренд. — Він хоче, щоб ти знав усе, що він з тобою зробив.

Рована це справді повеселило. Ґоддард не міг зробити нічого гіршого, бо відколи Рован опинився в автономному окрузі, вся його пам’ять не завантажувалася на другорядний мозок Шторму. Тож якщо Ґоддард пошкодить Рованів мозок, останнім його спогадом після відродження стане день, коли його спіймав Брамс. Усі його муки, заподіяні Ґоддардом, будуть стерті, а стерті муки — це те саме, що їхня відсутність.

Коли він тепер дивився на Ренд, то хотів знати, як вона страждає через Ґоддарда. Звісно ж, не так, як Рован, але то все одно муки. Біль. Жага. Тайґер уже давно помер, але аж ніяк не зник.

— Спершу я звинувачував Ґоддарда в тому, що трапилося з Тайґером, — спокійно мовив Рован. — Але то був не його вибір, а твій.

— Ти нас зрадив. Ти зламав мені хребет. Мені на руках довелося виповзати з тієї вогненної каплиці.

— Відплата, — сказав Рован, приглушуючи свою внутрішню злість. — Я розумію відплату. Але ти за ним сумуєш, так? Ти сумуєш за Тайґером.

Це було не питання, а спостереження.

— Не знаю, про що ти, — відреагувала Ренд.

— Знаєш, — Рован помовчав, що б його слова добре закарбувалися. — Ти принаймні надала його родині імунітет?

— Не довелося. Батьки відмовилися від сина задовго до його вісімнадцятиріччя. Коли я його знайшла, він мешкав один.

— А ти бодай повідомила їм, що він мертвий?

— Навіщо? І чому мені має бути небайдуже?

Рован розумів, що вже загнав її в глухий кут, і хотів позловтішатися, але не зробив цього. Коли в матчі з бокатору опонента притискають до підлоги, ніхто не зловтішається. А просто питає противника, чи той здається.

— Певно, жахливо дивитися зараз на Ґоддарда й усвідомлювати, що він уже не той, кого ти любила.

Ренд стала крижаною, як кріоген.

— Охорона поверне тебе назад, — виходячи, сказала йому вона. — Якщо ти ще хоч раз спробуєш залізти мені в голову, то твій мозок прострелю саме я.

Перш ніж матчі припинилися, Рован помер ще шість разів. Він жодного разу не дав Ґоддардові перемогти. Хоча той і був досить близький до перемоги, але між його розумом і тілом і досі існувала якась незлагода, і Рован міг цим користуватися.

— Ти зазнаєш найгіршої смерті, — мовив до нього Ґоддард, коли Рована відродили після останньої сутички. — Тебе зберуть у присутності великих згубників, і ти зникнеш. Від тебе навіть абзацу не залишиться в історії, тебе з неї просто зітруть. Так наче ти взагалі не жив.

— Можу зрозуміти, чому це може здатися жахливою думкою вам, — сказав Ґоддардові Рован. — Але я не відчуваю пекучої жаги зробити своє існування центром усесвіту. Мене влаштовує зникнення.

Ґоддард зупинився, щоб глянути на нього з презирливою огидою, яка за мить змаліла до жалю.

— Ти міг би стати одним з найвеличніших женців, — сказав йому Ґоддард. — Ти міг би працювати поруч зі мною, змінюючи нашу присутність на цьому світі, — похитав він головою. — Лише кілька речей сумніші за змарнований потенціал.

Рован, без сумніву, змарнував свій потенціал на багато речей, але що зроблено, те зроблено. Він прийняв ті рішення і тепер жив відповідно до них. Шторм дав йому тридцять дев’ять відсотків можливості змінити світ, тож, може, його рішення не були такими вже й поганими. Тепер його повезуть до Ендури, і якщо Ґоддардові все вдасться, то Рованове життя скінчиться.

Але він знав, що Сітра теж там буде.

Якщо це його остання надія, то він сподіватиметься, що зможе знову її побачити, перш ніж назавжди заплющить очі.