Шторм

36 Межа втраченої можливості

Було неможливо вгамувати Ґоддардову лють.

— Слухання! Мені слід порвати на клапті те мале зухвале дівчисько в бірюзовому, щоб від неї нічого не залишилося для відродження!

Після закінчення конклаву Ренд полетіла за Ґоддардом сходами капітолію, відклавши власну лють на потім, щоб зараз угамовувати його.

— Сьогодні ввечері ми маємо зустрітися з прихильними до нас женцями, — сказала йому вона. — Вони цілий рік вас не бачили, а в Цитаделі женців й досі оговтуються після вашої появи.

— Мені байдуже до спілкування з женцями, дружні вони чи ні, — відповів їй Ґоддард. — Просто зараз я хочу зробити лише одне — і вже давно час для цього!

Тут він розвернувся до справді відданих прихильників, які чекали до завершення конклаву, щоб хоч зиркнути на женців. Ґоддард витягнув з мантії кинджал і пішов до чоловіка, який ні про що не підозрював. Чоловіка зібрали одним спрямованим угору ударом ножа, і його кров заплямувала сходи. Всі навколо почали розбігатися, немов щурі, але він спіймав людину, що опинилася найближче. Жінку. Йому було байдуже, ким вона була чи який внесок зробила в цей світ, якщо взагалі щось зробила. Для Ґоддарда вона означала лише одне. На ній було товсте зимове пальто, але лезо проштрикнуло його без особливого опору. Вона лише коротко скрикнула, перш ніж упасти на землю.

— Ґоддарде! — заволав один з женців, які покидали конклав. Жнець Бор, дратівливо нейтральний чоловік, який ніколи не ставав на чийсь бік. — Ти що — взагалі не маєш совісті? Вияви пристойність!

Ґоддард різко до нього обернувся, і Бор позадкував від нього так, наче той може напасти.

— Хіба ти не чув? — прогорлав Ґоддард. — Я взагалі не Ґоддард. Я лише на сім відсотків я!

Й він убив ще одного очевидця, що спускався сходами.

Його відтягнула саме Айн і всадовила в лімузин.

— Уже все? — сказала вона, не приховуючи роздратування, коли вони почали від’їжджати. — Чи нам варто зупинитися біля бару, випити і зібрати всіх відвідувачів?

Він тицьнув на неї пальцем так само, як раніше тицяв на Ксенократа. То був застережливий палець жаху Ґоддарда.

«Тайґерів палець», — подумала вона, але якнайшвидше витіснила цю думку з голови.

— Я не схвалюю твоєї поведінки! — прогарчав він.

— Ти тут завдяки мені! — нагадала вона йому. — Не варто цього забувати.

Йому знадобився час, щоб заспокоїтися.

— Нехай в адміністрації Цитаделі женців знайдуть рідних тих людей, яких я щойно зібрав. Якщо вони захочуть отримати імунітет, то мають прийти до мене. Я не повернуся до Фулкрума, доки не стану верховним клинком після завершення слухання.

На самому світанку Рована збудили Ґоддардові найманці.

— Підготуйся до поєдинку, — повідомили вони, а за п’ять хвилин повели на веранду, де чекали Ренд із Ґоддардом. Ренд була у своїй мантії, а Ґоддард стояв без взуття та з оголеним торсом: одягнув лише широкі шорти, що були того ж відтінку синього, що його мантія, але, на щастя, не інкрустовані діамантами. Рован не бачив Ґоддарда, відколи той вперше з’явився в його кімнаті, ледь рухаючись у тому хитромудрому інвалідному візку. Минув лише тиждень, а він уже керував Тайґеровим тілом, наче своїм. Рованові здалося, що якби він щось поїв, то зараз би виблював, але цього разу вирішив не проявляти своїх емоцій. Якщо Ґоддард живиться його стражданнями, то Рован не підкидатиме йому поживи.

Рован знав, який це був день: феєрверки минулого тижня символізували початок нового року. Сьогодні було восьме січня. Вчора був конклав. Тобто вже закінчилася дія його імунітету.

— Вже повернулися з конклаву? — мовив Рован, вдаючи зухвальство. — Я гадав, ви кілька днів пограєте у воскресіння.

Ґоддард його проігнорував.

— Я чекав на спаринг з тобою, — мовив Ґоддард, і вони почали один навколо одного кружляти.

— Звісно, — мовив Рован. — Буде, як раніше, в маєтку. Я сумую за старими добрими часами, а ви?

В Ґоддарда лише трішки смикнулися губи, але він посміхнувся.

— Все пройшло так, як ви хотіли? — дражнив Рован. — Вас прийняли з розкритими обіймами в Цитаделі женців?

— Стули рота! — втрутилася Ренд. — Ти тут, щоб битися, а не теревенити.

— О-о-о, — мовив Рован. — Здається, все пішло не за планом! Що трапилося? Ксенократ вас викинув геть? Вас відмовилися приймати назад?

— Якраз навпаки, нас дуже душевно прийняли, — сказав Ґоддард. — Особливо коли я розповів їм, як мій жалюгідний учень нас зрадив і намагався вбити. Як бідолашні Хомський і Вольта стали жертвами так званого женця Люцифера. Я пообіцяв їм, що доправлю тебе просто в їхні сердиті ручки. Але, звісно, тільки коли буду готовий.

Рован зрозумів, що це не вся історія. Він знав, коли Тайґер бреше. Він завжди чув це в його голосі, й це не змінилося, коли говорив Ґоддард. Але хай що там трапилося насправді, з Ґоддарда він цього не витягне.

— Айн стане арбітром, — кинув Ґоддард. — І я планую бути безжальним.

Тоді Ґоддард кинувся вперед. Рован ніяк не захищався. Ніяк не відбивав атаки. Ґоддард повалив його на землю. Притис до підлоги. Айн зарахувала поєдинок на користь Ґоддарда. Це було занадто просто — і Ґоддард знав.

— Гадаєш, що можеш викрутитися, не відбиваючись?

— Я бажаю злити матч з бокатору — це мій привілей, — сказав Рован.

— Ти не маєш тут привілеїв, — прогарчав Ґоддард. Він знову атакував, і Рован знову поборов власні інстинкти самозахисту й розслабив тіло. Ґоддард звалив, його немов маріонетку, і розлютився.

— Дідько, відбивайся!

— Ні, — спокійно відповів Рован. Він зиркнув на Ренд, яка навіть трішки посміхалася, хоча й перестала, щойно він на неї глянув.

— Якщо не будеш зі мною спарингувати, я зберу всіх дорогих тобі людей! — сказав Ґоддард.

Той знизав плечима.

— Не вийде. Жнець Брамс уже зібрав мого батька, а решта моєї родини має імунітет на наступні одинадцять місяців. А Сітру ви вбити не можете — вона вже довела, що занадто кмітлива для цього.

Ґоддард знову на нього кинувся. Цього разу Рован просто впав на землю, схрестивши ноги.

Ґоддард відступив. Гепнув кулаком об стіну. Залишив там вм’ятину.

— Я знаю, що змусить його битися, — заговорила Ренд і вийшла вперед, звертаючись до Рована. — Якнайкраще прояви себе в бою проти Ґоддарда, і ми розповімо, що трапилося на конклаві.

— Ти цього не зробиш! — заперечив Ґоддард.

— Хочеш справжній поєдинок чи ні?

Ґоддард завагався, а тоді здався.

— Ну гаразд.

Рован підвівся. В нього не було причини вірити, що вони дотримають слова, але хай як йому хотілося відмовитися битися проти Ґоддарда, та Рован також хотів отримати шанс його перемогти. Бути до нього так само безжалісним.

Ренд оголосила новий матч. Вони двоє почали ходити колами. Ґоддард знову напав перший, але цього разу Рован ухилився і поцілив у нього ліктем. Ґоддард уже посміхався, усвідомивши, що бій справді відбувається.

Поки вони жорстоко боролися, Рован зрозумів, що Ґоддард мав рацію. Було важко перемогти комбінацію Тайґерових м’язів і Ґоддардової кебети. Але Рован не збирався подарувати Ґоддардові цей день. Не зараз. Ніколи. Коли справа стосувалася бокатору, Рован чудово витримував тиск, і цей день не стане винятком. Він провів серію прийомів, після яких Ґоддард почав задкувати, аж доки Рован не кинув його на підлогу й не притиснув до неї.

— Здавайся! — закричав Рован.

— Ні!

— Здавайся!

Але Ґоддард не здався, тож його програш визнала Ренд.

Тоді, щойно Рован його відпустив, Ґоддард почимчикував до шафки, витягнув пістолет і притиснув Рованові до ребер.

— Нові правила, — сказав він і натиснув на гачок, пустивши кулю, що розірвала Рованове серце і розтрощила лампу на тому боці кімнати.

Рована почала охоплювати темрява, але він устиг ще розсміятися.

— Шахрай, — мовив Рован і помер.

— Ах… брудно, — відреагувала жниця Ренд.

Ґоддард уклав пістолета їй у руку.

— Ніколи не завершуй матчу, доки я не дозволю.

— То це й усе? — поцікавилася вона. — Це було збирання?

— Ти серйозно? І проґавити шанс жбурнути його під ноги великих згубників під час слухання щодо мене? Відвези його до автономного центру відродження. Хочу, щоб він повернувся якнайшвидше, і я знову його прикінчу.

Тоді Ґоддард пішов геть.

Коли він зник, Ренд поглянула на Рована: він був на сто відсотків тимчасово мертвий. У нього були розплющені очі, а на вустах і досі залишалася зухвала посмішка. Колись Ренд ним захоплювалася — навіть заздрила йому, бо Ґоддард приділяв йому так багато уваги під час навчання. Вона знала, що Рован зовсім не такий, як вони з Ґоддардом. Підозрювала, що він може зламатися, — але ніколи не очікувала, що це трапиться так грандіозно. Ґоддард міг звинувачувати лише себе, що поклався на хлопчину, якого жнець Фарадей обрав за співчутливість.

Айн не надто вірила в співчуття. Ніколи нікому не співчувала. Вона цього не розуміла, і її обурювали ті, хто в це вірив. Тепер Рована Даміша як слід покарають за його мрійливі ідеали.

Вона обернулася до охоронців, які просто стовбичили, точно не знаючи, як діяти.

— Що з вами не так? Ви ж чули женця Ґоддарда! Відвезіть його до центру відродження.

Коли Рована забрали з апартаментів, незворушний домашній робот очистив мат від крові, й Айн сіла в крісло, з якого могла милуватися неймовірним краєвидом. Хоча Ґоддард майже ніколи її не хвалив, вона знала, що обрала правильне місце для їхнього повернення. Техаська Цитадель женців не чіпає їх, доки вони тут нікого не збирають, а камери Шторму працюють лише в загальних місцях, і тому тут простіше не потрапляти йому на очі. До того ж простіше знайти автономні місця, як-от центр відродження, до якого зараз прямував Рован. Там нічого не питають, доки їм платять, і хоча у всьому світі женці все отримують безкоштовно, але автономія — це автономія. Ренд відчепила один з нижніх смарагдів, біля облямівки мантії, та передала охоронцю, щоб заплатити за Рована в центрі відродження. Цього було більш ніж достатньо, щоб покрити вартість.

Айн ніколи не була інтриганкою. Вона надавала перевагу життю одним днем, слухалася імпульсу, її мотивувала примха. В дитинстві батьки називали її блукаючим вогником, і вона насолоджувалася тим, що цей вогник смертоносний. Однак тепер вона спробувала, як воно — бути розробником довгострокового плану. Вона гадала, що буде просто відступити і дозволити Ґоддарду знову керувати після його відновлення — бо те, що з ним відбулося, було більше схоже на відновлення, ніж на відродження, — але їй здавалося, що його темперамент і нехарактерну імпульсивність варто підкоригувати. Чи походить ця імпульсивність з дев’яноста трьох відсотків Тайґера Салазара? Вони обоє були зарозумілі, це точно. Але наївність Тайґера замінив характер Ґоддарда. Айн мала визнати, що її тішила простодушність і незрілість Тайґера. Але коліщатка великого задуму завжди перемелюють невинність — а за розрахунками Айн, Ґоддард просував справді великий задум, який її хвилював. Жнецтво без обмежень. Світ забаганок без наслідків.

Проте розставання з Тайґером Салазаром виявилося набагато складнішим, ніж вона очікувала.

Коли повернулися охоронці, то повідомили їй, що Рована відродять не раніше, ніж за через тридцять шість годин, і вона пішла розповісти про це Ґоддардові. Вона заскочила його, коли той виходив з ванної, щойно прийнявши душ. Він лише мінімально загорнувся в рушник.

— Натхненний матч, — сказав він. — Наступного разу я його переможу.

Після цього вона некомфортно здригнулася. Так завжди говорив Тайґер.

— Він повернеться за півтори доби, — повідомила вона, але Ґоддард уже перейшов на іншу тему.

— Айн, я починаю бачити в нашій ситуації вигоду. Стара гвардія цього не усвідомлює — але всередині цієї огидної устриці вони могли передати мені перлину. Хочу, щоб ти знайшла мені найкращих інженерів.

— Ви вже зібрали всіх найкращих інженерів, — нагадала вона йому.

— Ні, не ракетних конструкторів чи інженерів з побудови двигунів — мені потрібні інженери-конструктори. Ті, хто розуміється на динаміці великих будівель. А ще програмісти. Але не ті програмісти, які віддані Цитаделі женців чи Шторму.

— Я попитаю.

Він трохи помилувався на себе у високому дзеркалі, а тоді помітив, що вона теж дивиться, — побачив, як саме вона це робить. Айн вирішила не відводити погляду. Він розвернувся й підійшов на кілька кроків ближче.

— Тобі ця будова тіла подобається?

Вона змусила себе лукаво посміхнутися.

— Коли це я не насолоджувалася гарно розвиненим чоловіком?

— І ти… насолоджувалася цим тілом?

Вона більше не могла тримати зоровий контакт і відвела погляд.

— Ні, не цим.

— Ні? Айн, це на тебе не схоже.

Тепер вона почувалася оголеною. Та все одно приховала це за широкою посмішкою.

— Можливо, я хотіла почекати, доки воно все стане вашим.

— Гм-м, — зронив він, наче це була проста цікавість. — Я справді помічаю, що це тіло має досить сильний потяг до тебе.

Тоді він пройшов повз неї, одягнув свою мантію і вийшов, залишивши її оплакувати втрачену можливість.