Шторм

34 Найгірший можливий світ

Повільно відчинилися бронзові двері, й усередину широким кроком зайшов кремований жнець. Кімнату наповнили шоковані скрики і рипіння стільців, коли всі присутні почали підводитися, щоб краще бачити.

— Це справді він?

— Ні, неможливо.

— Це якийсь трюк!

— Це, певне, самозванець!

Він рухався центральним проходом не своєю ходою. Розв’язніше. Наче помолодшав. І він чомусь здавався трохи нижчим, ніж раніше.

— Так, це Ґоддард!

— Постав з попелу!

— Гіршого часу важко вигадати!

За ним у залу зайшла знайома фігура в яскраво-зеленому. Жниця Ренд теж вижила? Тепер всі звернули погляди до відчинених бронзових дверей, очікуючи, що сьогодні можуть також повернутися з мертвих женці Хомський і Вольта, але нікого більше не було.

Ксенократ аж побілів за трибуною.

— Щ… що це означає?

— Ваша світлосте, пробачте мою відсутність на останніх кількох конклавах, — Ґоддард говорив помітно інакшим голосом, — але мені жорстоко відрубали голову, і тому я не міг прийти, жниця Ренд може засвідчити.

— А… але ж ідентифікували ваше тіло! Воно згоріло аж до кісток!

— Тіло — так, — мовив Ґоддард, — але жниця Ренд була достатньо добра, щоб підшукати мені нове.

Тоді підвівся схвильований жнець Ніцше, якого ці події однозначно приголомшили, як і решту.

— Ваша світлосте, я бажаю відкликати свою кандидатуру на посаду верховного клинка, — сказав він. — Я бажаю відмовитися й офіційно підтримати номінування високоповажного женця Ґоддарда.

В залі вибухнув ще більший хаос. Чулися люті звинувачення та гіркі стогони, але також схвильований сміх і радісні скрики. Люди реагували на Ґоддардове повернення всіма можливими емоціями. Не здивувався лише Брамс, і тепер Анастасія зрозуміла, що він був не організатором, а черв’яком у яблуці. Він був Ґоддардовим пішаком.

— Ц… це надзвичайно нестандартно, — запинався Ксенократ.

— Ні, — заперечив Ґоддард. — Нестандартним є те, що ви й досі не затримали звіра, який прикінчив женців Хомського й Вольту і намагався прикінчити жницю Ренд і мене. Він просто зараз, під час нашої розмови, невпинно вбиває навсібіч людей, а ви нічого не робите, окрім як готуєтеся до свого входження у Світову раду, — мовив Ґоддард і обернувся до решти женців. — Коли я стану верховним клинком, то зупиню Рована Даміша і змушу заплатити за свої злочини. Обіцяю, що знайду його впродовж тижня після отримання посади верховного клинка!

Це оголошення викликало у присутніх схвальні вигуки — і схвально волали не лише женці нового ладу, тож стало зрозуміло, що коли жнець Ніцше, може, й не добрав би голосів до перемоги, то Ґоддард має шанс перемогти.

Найкраще це підсумував жнець Азімов, стоячи десь позаду Анастасії.

— Ми щойно опинилися у найгіршому з можливих світів.

Нагорі, в адміністративних приміщеннях Цитаделі женців, шалено шукав монетку учень, який потрапив на свій перший конклав. Якщо він її не знайде, то отримає догану, ба гірше, принизиться перед усіма женцями. Він подумав про те, який мінливий світ, бо його життя, його майбутнє могли залежати від однієї монетки.

Він нарешті знайшов одну, позеленілу, в глибині шухляди, якої, певно, не висували ще з ери смертності. На монеті був викарбуваний портрет Лінкольна — якогось важливого смертного президента. У них був жнець Лінкольн. Не один із засновників, але досить давній. Він, як і Ксенократ, був верховним клинком Мідмерики, який став великим згубником, але стомився від складної відповідальності й самозібрався задовго до народження цього учня. Як доречно, що мідне зображення його історичного покровителя відіграє таку важливу роль у визначенні нового верховного клинка.

Повернувшись до зали проведення конклаву, учень зрозумів, що за його відсутності все драматично змінилося, і зажурився, що проґавив усі веселощі.

Ксенократ покликав жницю Кюрі вийти наперед, щоб кинути монетку й почати дебати — ці дебати будуть цілком інакші, ніж вона очікувала. Марі вирішила не поспішати. Вона підвелася, поправила мантію, покрутила плечима, щоб розслабити шию. Вона відмовлялася піддатися цьому хвилинному хвилюванню.

— Це початок кінця, — почула вона слова женця Сунь-цзи.

— Вороття вже не буде, — вторив жнець Сервантес.

— Припиніть! — сказала їм вона. — Лемент, що небо падає, ніяк не зупинить його падіння.

— Марі, ти мусиш його перемогти, — мовив жнець Сервантес. — Мусиш!

— Я так і планую.

Вона зиркнула на Анастасію, яка непохитно стояла поруч.

— Ви до цього готові? — запитала Анастасія.

Питання було сміховинне. Як хтось може бути готовий до битви з привидом? Гірш ніж з привидом — з мучеником?

— Так, — сказала вона Анастасії, бо що ще могла сказати? — Так, я готова. Побажай мені успіху, люба.

— Я цього не робитиму, — озвалася Анастасія, а коли Марі глянула на неї, очікуючи пояснення, дівчина всміхнулася й мовила, — успіх для невдах. На вашому боці історія. У вас є вага. Авторитет. Ви ж верховна дама смерті, — а тоді додала, — ваша світлосте.

Марі не могла стримати посмішки. Дівчина, яку вона взагалі не хотіла навчати, тепер перетворилася на її найбільшу прибічницю. Найвідданішу подругу.

— Ну, в такому разі, — сказала Марі, — я їх покладу.

І на цьому вона сміливо й гордо пішла наперед, щоб постати перед зовсім не високоповажним женцем Ґоддардом.