Шторм

20 Палка розмова

Верховний клинок Ксенократ обожнював свою купальню. Насправді для нього спеціально побудували пишно оздоблену лазню в римському стилі. Однак він чітко дав зрозуміти, що вона відкрита для загалу. Там було повно окремих відсіків, де будь-хто міг насолодитися заспокійливими мінеральними водами. Але, звісно, його особистий відсік-купальня був закритий для решти. Він не зносив ідеї паритися серед поту незнайомців.

Купальня була більша за інші — мала розмір невеликого басейну, стінки якого і над, і під водою виклали кольоровою мозаїкою, що змальовувала життя перших женців. Верховний клинок використовував купальню для двох речей. По-перше, як сховок, де можна було поспілкуватися зі своїм внутрішнім «я», сидячи в гарячій воді, а температуру він тримав на максимально високій позначці, яку тільки міг витерпіти. По-друге, це було місце ведення справ. Туди він запрошував для обговорення важливих питань інших женців і видатних чоловіків і жінок мідмериканської громади. Там обдумувалися пропозиції, укладалися угоди. А оскільки більшість його гостей не звикла до спеки, це завжди ставило верховного клинка в очевидно вигідне становище.

Наближався до завершення рік капібари, і верховний клинок, як завжди в останні дні кожного року, дедалі частіше навідувався у свою лазню. Таким робом він очищався після старого року й готувався до нового. А цього року було від чого очищатися. І не так від власних дій, як від чужих учинків, які липнули до нього, немов смердючий одяг. Від усіх неприємних речей, які трапилися під його наглядом.

Його служіння на посаді мідмериканського верховного клинка здебільшого проходило одноманітно і трохи нудно, але впродовж останніх двох років на нього впало більш ніж достатньо страждань та інтриг. Тому він сподівався, що те спокійне водне плесо допоможе йому про все забути й підготуватися до наступних викликів.

Він, як і зазвичай, пив «московського мула». Ксенократ завжди обирав цей напій: суміш горілки, імбирного пива і лайма, — який назвали на честь сумнозвісного міста в Транссибірському регіоні, де відбулися останні бунти опору. Це трапилося на самому початку ери безсмертя, коли Шторм уперше прийшов до влади, а женці прийняли верховенство над смертю.

Це був символічний напій для верховного клинка. Багатозначний: водночас солодкий і гіркий, а у великій кількості — досить п’янкий. Випиваючи його, Ксенократ завжди думав про той славний день, коли бунти придушили й у світі нарешті запанував теперішній мир. Під кінець московських бунтів тимчасово загинуло приблизно десять тисяч людей — але їхні життя не були втрачені, як під час повстань ери смертності. Всіх убитих відродили і повернули рідним. Хоча, звісно, в Цитаделі женців вирішили, що краще зібрати найбільш агресивних протестувальників, а також і тих, хто протестував проти їхнього збирання.

То були справді складні часи. Сьогодні Цитадель женців байдуже ігнорує всіх, хто виступає проти системи, а Шторм приймає їх з розумінням. Сьогодні зібрати когось через його погляди — чи навіть через його поведінку — вважалося б серйозним порушенням другої заповіді женців, бо це однозначно є виявленням упередженості. Жниця Кюрі була остання, хто понад сто років тому випробував цю заповідь, позбавивши світ його останніх сумнозвісних політиків. Це могло розцінюватися як порушення другої заповіді, але жоден жнець не висунув проти неї такого звинувачення. Женці не палали особливою любов’ю до політиків.

Слуга подав Ксенократові другого «московського мула», але той навіть не встиг відпити, як слуга сказав йому щось надзвичайно дивне.

— Ви вже достатньо себе проварили, ваша світлосте, чи для вас цього року було недостатньо спеки?

Верховний клинок ніколи не звертав особливої уваги на слуг у лазні, які його обслуговували. Вони були типово непомітні й ненав’язливі. Будь-хто взагалі рідко розмовляв з ним з такою неповагою, а тим більше прислуга.

— Перепрошую? — він сказав це з розрахованою часткою обурення і розвернувся до слуги. Верховний клинок упізнав юнака лише за мить. На ньому не було чорної мантії, а лише біла уніформа працівника лазні. Він видавався не набагато страшнішим, ніж коли Ксенократ уперше зустрів його майже два роки тому, коли той був невинним учнем. Але вся його невинність тепер зникла.

Ксенократ спробував максимально приховати страх, але підозрював, що він просто випромінювався крізь будь-яку вдаваність.

— Ти тут, щоб мене прикінчити, Роване? То давай, ненавиджу чекати.

— Спокусливо, ваша світлосте, але хай як я намагався, так і не зміг знайти у вашій біографії бодай чогось, через що ви б заслуговували на постійну смерть. Ви, в найгіршому разі, заслуговуєте на прочухана — так в еру смертності карали неслухняних дітей.

Ксенократа образив цей випад, але дізнавшись, що не помре, він радше відчув полегшення.

— То ти тут, щоб здатися і заплатити за свої огидні діяння?

— Не тоді, коли мені залишилося вчинити ще так багато «огидних діянь».

Ксенократ відпив з келиха, одразу ж відчувши більше гіркоти, ніж солодкого присмаку.

— Знаєш, ти від мене не втечеш. Гвардійці клинка усюди.

Рован знизав плечима.

— Я сюди пробрався і назад виберуся. Ви забуваєте, що мене тренували найкращі.

І хоча Ксенократові кортіло поглузувати, він знав, що хлопчина має рацію. Покійний жнець Фарадей був найкращим наставником у галузі психологічних тонкощів служіння женцем, а померлий жнець Ґоддард був найкращим учителем, коли йшлося про брутальні реалії їхнього покликання. Якщо зібрати все докупи, це означало, що Рован Даміш прийшов сюди не для порожніх теревенів.

Рован знав, що ризикує, з’явившись тут, і знав, що його самовпевненість може стати його фатальною хибою. Але небезпека його захоплювала. Ксенократ був рабом звички, тож після недовгих пошуків Рован дізнався, де він буває майже щовечора впродовж місяця вогнів.

Сюди було просто прослизнути, вдаючи прислужника в лазні, навіть за присутності чималої кількості гвардійців клинка. Рован майже одразу зрозумів, що чоловіків і жінок гвардії клинка тренували для фізичного захисту й дотримання правопорядку, тож вони не страждають надлишковими розумовими здібностями чи, якщо вже на те пішло, навичками спостереження. Це й не дивно: гвардія клинка ще донедавна була радше декоративна, ніж функціональна, оскільки женцям нечасто погрожують. Гвардійці здебільшого стоять навколо у своїх гарненьких уніформах, вражаючи своїм виглядом. Але щоразу як їм дають якесь важливе завдання, ті губляться.

Рованові достатньо було переконливо зайти всередину у формі працівника лазні, і гвардійці взагалі не звернули на нього уваги.

Рован роззирнувся, аби переконатися, що їх із Ксенократом ніхто не бачить. Біля відсіку верховного клинка гвардійців не було — всі вони стояли в коридорі, за зачиненими дверима, а це означало, що їхня розмова могла пройти спокійно й конфіденційно.

Він сів на край купелі, де пара сильно пахнула евкаліптом, і занурив пальця в некомфортно гарячу воду.

— Ви мало не втопилися у водоймі, ненабагато більшій за цю, — сказав Рован.

— Як мило з твого боку про це нагадати, — відповів верховний клинок.

Тоді Рован перейшов до справи.

— Ми маємо обговорити кілька речей. По-перше, я б хотів дещо вам запропонувати.

Ксенократ розреготався.

— І чому ти гадаєш, що я розгляну будь-яку твою пропозицію? В Цитаделі женців не ведуть переговорів з терористами.

Рован вишкірився.

— Та ну, ваша світлосте, терористи зникли сотні років тому. Я лише прибиральник, який вичищає бруд з темних кутків.

— Твої витівки надзвичайно протиправні!

— Я достеменно знаю, що ви не менше за мене ненавидите женців нового ладу.

— З ними варто боротися за допомогою дипломатії! — наполягав Ксенократ.

— З ними варто боротися за допомогою дії, — суперечив йому Рован. — А ваші неодноразові спроби вистежити мене не мають жодного стосунку до бажання мене зупинити. Це стосується вашого почуття сорому, бо не вдалося мене зловити.

Ксенократ якусь мить мовчав. А тоді заговорив сповненим огиди голосом:

— Чого ти хочеш?

— Простої речі. Хочу, щоб ви припинили мої пошуки і доклали всіх зусиль для пошуку того, хто намагається вбити жницю Анастасію. А натомість я припиню чинити свої «витівки», принаймні в Мідмериці.

Ксенократ протяжно й повільно видихнув, вочевидь, відчуваючи полегшення від того, що прохання здійсненне.

— Якщо бажаєш знати, ми вже зняли свого найкращого — і єдиного — кримінального слідчого з твоєї справи і призначили йому пошук нападників на жниць Анастасію та Кюрі.

— Жнець Костянтин?

— Так. Тож будь певен, ми робимо все можливе. Я не хочу втратити двох хороших жниць. Кожна з них варта десятьох з тих, яких ти прибираєш на свій «роботі».

— Я радий це від вас чути.

— А я нічого не казав. І категорично заперечуватиму будь-яке звинувачення у протилежному.

— Не хвилюйтеся. Кажу вам, ви мені не ворог.

— Ми тут закінчили? Я можу повернутися до свого спокійного купання?

— Ще одне. Хочу дізнатися, хто зібрав мого батька.

Ксенократ обернувся на нього глянути. Але під маскою огиди, що його отак загнали в кут, під обуренням — чи це не співчуття проглянуло? Рован не міг сказати, було це насправді чи Ксенократ прикидався. Навіть без важкої мантії на цьому чоловікові залишалося так багато тьмяних шарів, що було важко зрозуміти, чи верховний клинок справді говорить щиро.

— Так, я про це чув. Мені шкода.

— Справді?

— Я б сказав, що це було порушенням другої заповіді, бо це демонструє явне упередження проти тебе, — але враховуючи, як до тебе ставляться в Цитаделі женців, сумніваюся, що будь-хто звинуватить у цьому женця Брамса.

— Як ви сказали… женця Брамса?

— Так, цього звичайного і непомітного чоловіка. Він, можливо, гадав, що, зібравши твого тата, здобуде славу. Як на мене, то це робить його лише жалюгіднішим.

Рован нічого не відповів. Ксенократ навіть не уявляв, як глибоко його ранила ця новина. Глибоко, немов лезом.

Ксенократ якусь мить його роздивлявся, читаючи принаймні половину його думок.

— Бачу, що ти вже плануєш порушити свою обіцянку і прикінчити Брамса. Принаймні вияви ввічливість і почекай до нового року, дозволь мені пожити в спокої принаймні до закінчення свят старих часів.

Рован ще й досі не відійшов від шоку після почутого від верховного клинка, тож не міг розтулити рота, щоб відповісти. Це було б ідеальним моментом для Ксенократа, щоб узяти ситуацію в свої руки, поки Рован настільки розгублений, але верховний клинок натомість просто сказав:

— Гадаю, тобі час іти.

Рован нарешті пригадав, що вміє розмовляти.

— Чому? Щоб ви покликали гвардійців, щойно я вийду з кімнати?

Ксенократ відмахнувся від цієї думки.

— А навіщо? Я певен, що вони тобі не рівня. Ти переріжеш їм горлянки чи виколеш серця й відправиш до найближчого центру відродження. Тобі краще знову так само просто прошмигнути під їхніми нікчемними носами і не завдавати нам усім незручностей.

Було незвично дивитися, як верховний клинок отак просто здається і відступає. Тож Рован вирішив його подражнити, щоб спробувати дізнатися причину такої поведінки.

— Ви, напевне, палаєте, бо ви так близько, щоб мене схопити, і не можете цього зробити, — мовив він.

— Моє розчарування триватиме недовго, — сказав йому Ксенократ. — Ти досить швидко перестанеш бути моєю проблемою.

— Перестану бути вашою проблемою? Як?

Але верховний клинок не збирався більше нічого казати на цю тему. Натомість він допив свій напій і передав Рованові порожній келих.

— Залиш це на барі перед виходом, добре? І скажи принести мені ще один.