Шторм

30 Дратівлива скляна курка

В опівнічні години у Великій александрійській бібліотеці було тихо, немов у склепі, тож ніхто, крім Муніри та гвардійців клинка, які стояли на вході, не знав про таємничого відвідувача, який прийшов під час її зміни. Гвардійцям було достатньо байдуже, щоб не цікавитися, тож жнець Фарадей міг проводити свої дослідження в такому режимі секретності, якого можна досягнути в публічній установі.

Він зосереджено вивчав томи в залі засновників, але не казав Мунірі, що шукає. Після того першого дня вона більше не питала, однак час до часу намагалася делікатно дізнатися.

— Якщо шукаєте мудрі настанови для обдумування, то варто почитати женця Кінга, — однієї ночі порадила вона.

— Жниця Клеопатра багато писала у своїх щоденниках про ранні конклави й особи перших женців, — іншої ночі запропонувала вона.

А тоді якоїсь ночі згадала про женця Повгатана.

— Він мав нахил до подорожей і географії, — сказала вона. Це, вочевидь, підійшло, бо Фарадей почав активно цікавитися роботою Повгатана.

Після кількох тижнів візитів до бібліотеки він офіційно взяв шефство над Мунірою.

— Мені знадобиться допомога в цьому починанні, — сказав їй він. — Сподіваюся, вас може зацікавити ця посада.

Хоча в Муніри тьохнуло серце, але вона цього не показала. Натомість вдала невизначеність.

— Мені доведеться урвати своє навчання, і якщо нам треба буде звідси поїхати, я муситиму звільнитися з бібліотеки. Дозвольте про це подумати.

А наступного дня вона погодилася на його пропозицію.

Вона взяла академічну відпустку в університеті, але залишилася працювати в бібліотеці, бо потрібна була там женцю Фарадею. Лише зараз, коли їхні робочі стосунки стали офіційними, він відкрив інформацію про те, що шукає.

— Це місце, — сказав їй він. — Воно зникло за античних часів, але я таки вірю, що воно існувало і що ми можемо його знайти.

— Атлантида? — припустила вона. — Камелот? Диснейленд? Лас-Вегас?

— Нічого аж такого фантастичного, — мовив він, але обдумав це ще раз. — Чи, можливо, навіть ще фантастичніше. Залежить від того, як на це дивитися. Залежить від того, що ми насправді знайдемо… — Він повагався перш ніж їй розповісти, справді трохи засоромившись. — Ми шукаємо країну Нод.

Вона аж розреготалася. З таким самим успіхом він міг сказати, що шукає Середзем’я чи людину на місяці.

— Це ж легенда! — сказала вона йому. — І навіть не дуже хороша.

Муніра знала дитячий віршик. Усі його знають. Це простакувата метафора життя та смерті — для ознайомлення дітлахів з поняттями, які їм згодом доведеться осягнути.

— Так, — погодився він. — Але чи знали ви, що того вірша не існувало в еру смертності?

Вона розтулила рота, щоб заперечити, але зупинилася. Більшість дитячих віршиків і колискових з’явилася під час середньовіччя ери смертності. Вона їх ніколи не досліджувала, але це робили інші. Однак жнець Фарадей скрупульозний. Якщо він каже, що цього віршика не існувало за смертної ери існування людства, Муніра мала йому повірити, навіть попри інстинктивне бажання поглузувати.

— Цей вірш не еволюціонував, як інші, — зазначив Фарадей. — Я вважаю, що його підсунули умисно.

Муніра лише похитала головою.

— З якою метою?

— Це я й намагаюся дізнатися.

Мунірине перебування на посаді помічниці Фарадея почалося з сумнівів, але вона їх відкинула і вирішила не судити його, щоб можна було виконувати свою роботу. Фарадей не вимагав забагато. Він не принижував. Ніколи не ставився до неї як до дрібного карасика, даючи невартісні завдання. Натомість його завдання для неї були варті навичок бібліотекаря-дослідника.

— Мені потрібно, щоб ви залізли в другорядний мозок і відтворили пересування всіх перших женців. Місця, в яких вони збиралися. Райони, до яких неодноразово подорожували. Ми шукаємо прогалини в записах. Періоди часу, коли відсутня інформація про їхнє місцеперебування.

Розкопувати масивний цифровий другорядний мозок Шторму заради стародавньої інформації — це був принадний виклик. У Муніри не було потреби заходити в другорядний мозок ще з часів навчання, але вона знала, як у ньому працювати. І за потреби могла написати дисертацію про набуті в процесі цього конкретного дослідження навички. Однак про цю дисертацію ніхто не почує, бо все проводилося в надзвичайній секретності.

Незважаючи на всі її фахові дослідження, вона не знайшла нічого корисного. Не було жодного доказу, який би вказував на те, що женці-засновники колись збиралися в якомусь таємному місці.

Фарадея це не засмучувало і не стримувало. Він натомість дав їй нове завдання.

— Створіть цифрові версії першого щоденника кожного з ранніх женців, — сказав їй він. — А тоді проженіть файли через найкращу програму розшифровки Цитаделі женців і погляньте, чи в результаті цього не з’являться які-небудь закодовані повідомлення.

Програма працювала повільно — принаймні порівняно зі Штормом, який міг провести всі розрахунки за кілька секунд. Програма женців розбиралася в цьому не один день. Нарешті почала з’являтися інформація… але те, що вивергала програма, було просто абсурдно. Такі речі, як «абсолютна опівнічно-зелена корова» і «дратівлива скляна курка».

— Для вас щось із цього має хоч якийсь сенс? — запитала вона Фарадея.

Він із сумом похитав головою.

— Не вірю, що женці-засновники були настільки нетямущі, щоб створити складний шифр, а тоді нагородити дешифрувальника безглуздими загадками. В нас уже є загадка у вірші. Шифр був би простіший.

Коли в комп’ютері вилізло «парасолька баклажан виграшний політ», — вони визнали ще один провал.

— Що пильніше вивчаєш безлад, — проголосив Фарадей, — то більше збіг схожий на задум.

Але слово «політ» не йшло Мунірі з голови. Так, воно було випадкове, але випадковість інколи веде до моментів визначної інтуїтивної прозорливості та епохальних знахідок.

У бібліотечній залі з картами не було жодних справжніх карт. Натомість в її центрі крутилася голографічна модель Землі. Кілька разів провівши пальцем, постукавши і потиснувши по екрану, будь-яку частину глобуса можна збільшити для вивчення, а ще змалювати будь-яку еру, аж до часів Пангеї. Коли наступного вечора жнець Фарадей прийшов у бібліотеку, Муніра одразу повела його в залу з картами, але не сказала чому.

— Зробіть мені ласку, — мовила вона до нього.

Він пішов за нею до зали з картами з тою самою дивною сумішшю відчаю та безмежного терпіння. Муніра постукала по панелі управління, і глобус змінився. Тепер він нагадував десятифутовий голографічний клубок чорного прядива.

— На що я дивлюся? — запитав Фарадей.

— На маршрути польотів. На п’ятдесят останніх років авіапольотів: кожен політ позначений лінією, яка має товщину мікрона, — вона почала крутити глобус. — Скажіть, що бачите.

Фарадей добродушно на неї зиркнув, явно здивований, що вона поводиться, як наставниця, але підіграв.

— Найбільша щільність польотів над мегаполісами, — мовив він.

— Що ще?

Він перебрав управління у свої руки та змістив глобус так, щоб було видно полюси, де пробивалися невеликі цятки білого, немов дитячий малюнок крейдою.

— Трансконтинентальний повітряний рух й досі доволі щільний на Північним полюсом, але над Антарктикою польотів трохи менше, навіть враховуючи, що там так багато заселених регіонів.

— Продовжуйте дивитися.

Він повернув глобус до нормального нахилу і трохи пришвидшив його обертання.

Він нарешті зупинився над Тихим океаном.

— Отам! Клапоть синього…

— Бінго! — сказала Муніра. Вона прибрала маршрути польотів і збільшила невелику порцію океану.

— Дослідивши п’ятдесят років, я виявила, що над цим шматком Тихого океану не літав жоден літак. Можу закластися, що цей повітряний простір не перетинав жоден корабель, ще відколи заснували Цитадель женців.

Острови Мікронезії були на захід від тієї точки, а Гаваї — на схід. Але в самій точці нічого, крім води, не було.

— Цікаво… — відреагував жнець Фарадей. — Сліпа зона.

— А якщо так, то найбільша на світі… і ми єдині, хто про неї знає…