Шторм

25 Привид правди

Рован отямився в незнайомому ліжку, в кімнаті, якої ніколи не бачив. Він одразу відчув, що вже не в Мідмериці. Спробував поворушитися, але його руки були прив’язані до стовпчиків на ліжку. І не лише прив’язані, але й пристебнуті шкіряними пряжками. Йому трохи боліла спина, й хоча кляпа в роті вже не було, та залишилося дивне відчуття.

— Нарешті ти отямився! Вітаю в Сан-Антоніо!

Він обернувся й несподівано побачив у кімнаті Тайґера Салазара.

— Тайґере?

— Пам’ятаю, як ти завжди був у центрі відродження, коли я отямлювався після ляпання. Вирішив, що зроблю те саме для тебе.

— А я тимчасово помер? Це він? Центр відродження?

Ще не договоривши, він уже знав, що це не так.

— Ніт, ти був не мертвий, — мовив Тайґер. — Тебе просто вирубали.

У Рована ще не розсіявся в голові туман, але він не забув, за яких обставин знепритомнів у домі женця Брамса. Він провів язиком по зубах і зрозумів, що з ними щось не те. Вони були нерівні й набагато коротші, ніж мали бути. Гладенькі, але коротші.

Тайґер помітив, що той робить.

— Тобі вибили кілька зубів, але вони вже відростають. Нормальними стануть десь за день чи два… і це мені нагадує…

Він нахилився до тумбочки біля ліжка і простягнув Рованові склянку молока.

— Для дози кальцію. Інакше зцілювальні наніти висмокчуть його з твоїх кісток… — Тут він пригадав, що Рован прив’язаний до ліжка. — О, точно, тьху.

Він нахилив соломинку Рованові до рота, щоб той міг пити, і хоча в Рована була тисяча питань, він пив, бо просто помирав від спраги.

— Тобі обов’язково було відбиватися, коли по тебе прийшли? — заговорив Тайґер. — Якби ж ти тільки погодився, то був би цілий, і не довелося б тебе зв’язувати.

— Тайґере, що ти в біса верзеш?

— Ти тут, бо мені потрібен був спаринг-партнер! — радісно сказав Тайґер. — Я попросив про тебе.

Рован був не певен, що правильно його почув.

— Спаринг-партнер?

— Хлопці, які по тебе поїхали, сказали, що ти виявився першокласним козлом. Навалився на них, і вони не мали вибору, окрім як відбиватися, — невже ти їх звинувачуєш?

Рован міг лише ошелешено мотати головою. Що тут відбувається?

Тоді відчинилися двері, і якщо все було дивно доти, то зараз стало просто сюрреалістично.

Бо перед Рованом стояла мертва жінка.

— Привіт, Роване, — сказала жниця Ренд. — Така рада тебе бачити!

Тайґер насупив лоба.

— Почекайте, ви знайомі? — він якусь мить поміркував. — О, точно — ви ж обоє були на тій вечірці, де я врятував верховного клинка від утоплення!

Рован відчув, як молоко підступає назад, і, давлячись ним, закашлявся. Він мусив знову ковтнути, щоб воно не вилилося з рота. Як це можливо? Він же її прикінчив! Він усіх їх прикінчив: Ґоддарда, Хомського і Ренд — вони згоріли на попіл. Але вона стояла перед ним — яскраво-зелений фенікс, який постав з попелу.

Рован потягнув свої пута, бажаючи їх розірвати, але водночас усвідомлюючи, що цього не трапиться.

— Прикинь, — широко всміхався Тайґер. — Я, точно як ти, став учнем. Відмінність тільки в тому, що я стану женцем!

Ренд посміхнулася.

— Він був таким файним учнем.

Рован спробував утамувати паніку і зосередитися на Тайґері, намагаючись витіснити зі свідомості жницю Ренд, бо він міг впоратися лише з чимось одним за раз.

— Тайґере, — дивлячись на свого друга, сказав Рован, — хай що, на твою думку, тут відбувається, ти помиляєшся. Ти жахливо помиляєшся! Ти маєш звідси вибратися, Маєш тікати!

Але Тайґер розреготався.

— Чуваче! Заспокойся. Не все навколо здоровецька змова!

— Але це так! — наполягав Рован. — Це так! Тікай, поки не пізно!

Але що більше Рован говорив, то божевільніше це звучало.

— Тайґере, чому б тобі не зробити Рованові сандвіча? Я певна, він голодний.

— Точно! — мовив Тайґер, а тоді підморгнув Рованові. — І я не кластиму латук.

Щойно Тайґер вийшов, жниця Ренд зачинила двері. І замкнула.

— У мене обгоріло понад п’ятдесят відсотків тіла, і був зламаний хребет, — повідала жниця Ренд. — Ти залишив мене помирати, але мене далеко не так просто прикінчити.

Їй непотрібно було розповідати Рованові, що відбулося далі, він і сам здогадався. Вона вилізла з полум’я, запхалася в публікар і поїхала до Техасу — регіону, де змогла отримати медичну допомогу в центрі зцілення, в якому не ставили питань. А тоді залягла на дно. Чекаючи. Чекаючи на нього.

— Що ти робиш з Тайґером?

Ренд самовдоволено посміхнулася.

— Хіба ти не слухав? Перетворюю його на женця.

— Брешеш.

— Зовсім ні, — вона знову єхидно посміхнулася. — Ну, може, трішки.

— Не може бути те й те водночас. Це або правда, або брехня.

— В цьому й полягає твоя проблема, Роване. Ти не розрізняєш відтінків.

Отоді він дещо усвідомив.

— Жнець Брамс! Він працював на тебе!

— Щойно дійшло, так? — вона сіла на ліжко. — Ми знали, що коли зберемо твого батька, ти зрештою по нього прийдеш. Він справді жахливий жнець — але був вірний Ґоддардові. Навіть реально плакав від радості, коли дізнався, що я жива. А після того, як ти його добряче принизив, він був щасливий стати для тебе наживкою.

— Тайґер гадає, що моя тут поява — це його ідея.

Ренд майже кокетливо поморщила носа.

— Це було просто. Я сказала, що ми маємо знайти йому спаринг-партнера — когось його габаритів і віку. «А як щодо Рована Даміша?» — запропонував він. «Ой, яка фантастична ідея», — одразу відповіла я. Він точно не виблискує інтелектом, проте надзвичайно щирий. Це майже чарівно.

— Якщо ти йому нашкодиш, присягаюся…

— Присягаєшся, що зробиш що? Враховуючи твою ситуацію, ти тільки й можеш, що присягатися.

Тоді вона витягнула з мантії кинджал. Руків’я було з зеленого мармуру, а чорне лезо блищало.

— Просто зараз вирізати твоє серце було б удвічі приємніше, — сказала вона, але натомість провела кінчиком леза по вигину його стопи. Недостатньо сильно, щоб виступила кров, але достатньо, щоб скрутилися пальці на ногах. — Але вирізання твого серця доведеться відстрочити… бо для тебе ще так багато всього заготовлено!

Рован годинами лише й думав про своє складне становище; залишитися самому в ліжку мало би бути комфортно, але коли ти до нього прив’язаний, то з таким самим успіхом це могло би бути ліжко з цвяхів.

Тож він у Техасі. Що він знає про техаський регіон? Небагато такого, що може йому допомогти. Вивчення Техасу не входило в його навчальний процес, а історію привілейованих регіонів не викладають у школах, якщо тільки ти не хочеш їх вивчати спеціально. Рованові були відомі лише загальні дані й чутки.

У техаських будинках немає камер Шторму.

Техаські авто без особливої потреби не їздять на автопілоті.

А єдиним законом у Техасі є закон власного сумління.

Рован колись знав малого, який переїхав з Техасу. Той носив великі чоботи і великого капелюха, а ще пряжку на поясі, що могла зупинити міну.

«Там набагато цікавіше, — розповідав малий. — Ми можемо тримати суперекзотичних домашніх улюбленців і небезпечні породи собак, яких заборонили в інших місцях. І зброю! Ми можемо мати вогнепальну і холодну зброю, яка в будь-якому іншому регіоні доступна лише женцям. Звісно, люди не повинні справді всім цим користуватися, але вони інколи порушують це правило». Це пояснює, чому в Техасі найвищий на світі рівень нещасних випадків через вогнепальну зброю і домашніх ведмедів.

«І в нас у Техасі немає лихочинців, — вихвалявся хлопець. — Ми просто даємо копняка всім, хто виходить з-під контролю».

А ще там ніяк не карають, якщо хтось тимчасово когось убиває, — тільки жертва після відродження має право на помсту, а це непоганий стримувальний засіб.

Рованові здавалося, що в Техасі цілком прийняли своє минуле і вирішили імітувати Дикий Захід точно так, як тоністи імітують релігії ери смертності. Якщо коротко, то Техас об’єднує найкраще з двох світів — чи найгірше, залежно від вашого кута зору. Там є багато можливостей виявити як сміливість, так і відчайдушність, але також чимало можливостей зіпсувати комусь життя.

Хоча, як і в будь-якому привілейованому регіоні, ніхто не зобов’язаний тут залишатися. «Якщо тобі не подобається — їдь геть», — ось неофіційне гасло усіх привілейованих регіонів. Удосталь людей їде геть, але чимало й приїжджає, полишаючи суспільство, в якому цінують сталість речей.

Здавалося, що Рован був єдиною людиною в Техасі, яка не могла чинити як заманеться.

Пізніше того дня по нього прийшло двоє охоронців. То не були члени гвардії клинка — вони були найманці. Коли Рована розв’язали, він подумав, чи не варто їх прибрати. Він міг би зробити це за кілька секунд, залишивши їх без тями на підлозі, але вирішив цього не робити. Він ознайомився з місцем свого полону лише в межах своєї спальні. Перш ніж вдаватися до дій, краще оглянути обстановку.

— Куди ви мене ведете? — запитав він в одного з охоронців.

— Туди, куди нам наказала жниця Ренд.

Це й усе, що Рован з нього витягнув.

Він запам’ятовував усе, що бачив: керамічну лампу біля ліжка в крайньому разі можна було використати як зброю. Вікна не відчинялися і, певне, були зроблені з непробивного скла. Коли він був прив’язаний до ліжка, то міг бачити лише небо… але тепер, поки його виводили з кімнати, зміг роздивитися, що вони у висотці. Це була квартира — і коли вони пройшли довгим коридором, що переходив у величезну вітальню, Рован збагнув, що це пентгауз.

Незасклену веранду за вітальнею перетворили на спортивну зону для спарингів з бокатору. Тут на Рована чекали жниця Ренд і Тайґер, який розминався і скакав навколо, немов професійний боксер, що чекає на бій за пояс чемпіона.

— Сподіваюся, ти готовий, щоб тебе відлупцювали, — мовив Тайґер. — Я тренувався, відколи сюди потрапив!

Рован обернувся до Ренд.

— Ти серйозно? Справді змусиш нас спарингувати?

— Тайґер сказав, що для того ти й тут, — дратівливо підморгнула вона.

— Тобі хана! — мовив Тайґер. Рован би розсміявся, якби все не було так заплутано.

Ренд сіла у велике червоне крісло, що не гармоніювало з кольором її мантії.

— Повеселімося!

Рован з Тайґером на відстані кружляли один навколо одного — традиційний початок матчу з бокатору. Тайґер узявся фізично його дражнити, що теж було традиційно, але Рован не відповідав. Натомість він нишком оцінив обстановку. Він зміг роздивитися кілька дверей усередині пентгаузу: вони, напевне, вели до ванни й гардероба. Були тут і відрита кухня та їдальня на підвищенні, з панорамними вікнами. Подвійні двері точно були вхідні. Ззовні мають бути ліфти й пожежні сходи. Рован спробував уявити втечу — але усвідомив, що якби втік, то залишив би Тайґера в кігтях жниці Ренд. Він не міг так учинити. Він мав якось переконати Тайґера до нього приєднатися. Він був досить упевнений, що зможе це зробити, на це просто потрібен час, але Рован не уявляв, скільки має того часу.

Першим атакував Тайґер, кинувшись на Рована в класичному стилі «бокатору чорної вдови». Рован ухиливсь, але не достатньо швидко — і не лише тому, що не думав про бій, а й тому, що в нього задубіли м’язи і сповільнилися рефлекси після того, як він невідомо скільки пролежав, прив’язаний до ліжка. Йому довелося вириватися, щоб не притиснули до підлоги.

— Казав же, брате, що я крутий!

Рован зиркнув на Ренд, намагаючись відчитати її емоції. Вона була не така відчужена, як зазвичай, а натомість уважно спостерігала, вивчаючи кожен рух двобою.

Рован довбонув Тайґера в грудину ребром долоні, щоб вибити повітря з легень і отримати перевагу, аби відновити рівновагу. Тоді зачепив ногою Тайґрову ногу, щоб його звалити. Тайґер передбачив цей рух і відбив його ударом ноги. Він влучив, але удар був недостатньо сильний, щоб збити Рована з ніг.

Вони відскочили один від одного та знову почали кружляти. Тайґер, безумовно, став сильніший. У нього, як і в Рована, з’явилися м’язи. Ренд гарно його натренувала, але мистецтво бокатору полягає не лише у фізичній майстерності. Є ще психологічний компонент, а тут перевагу мав Рован.

Він почав дуже передбачувано бити й захищатися, використовуючи всі стандартні рухи, і знав, що Тайґер знатиме, як їх відбивати. Рован дозволив, щоб його вкладали на підлогу — але тільки в такий спосіб, щоб знову швидко опинятися на ногах і не дозволити Тайґерові притиснути його. Він бачив, як Тайґер набирає впевненості. Він вже й так був достатньо самовпевнений — знадобилося небагато, щоб еґо Тайґера роздулося до розміру кульки, яка от-от лусне. І коли прийшла вдала мить, Рован почав атакувати Тайґера за допомогою комбінації цілковито нелогічних прийомів. Вони були протилежні до дій Тайґера — суперечили його очікуванням. Рован до того ж використав власні прийоми, поза стандартами 341 серії бокатору. Його атака велася за правилами, про існування яких Тайґер навіть і не підозрював.

Рован із силою звалив друга, так його притиснувши, що той не мав можливості вибратися — та все одно відмовлявся визнати свій програш. Натомість це зробила Ренд, і Тайґер завив у театральній агонії.

— Він змахлював! — наполягав він.

Ренд підвелася.

— Та ні, він просто б’ється краще, ніж ти.

— Але…

— Тайґере, стули пельку, — сказала вона. Й він послухався. Він підкорився їй, немов домашня тваринка. І навіть не якась небезпечна чи екзотична. Скоріше як щеня, яке насварили. — Тобі просто потрібно продовжувати покращувати свої навички.

— Гаразд, — мовив Тайґер і гнівно вийшов з кімнати, але не раніше, ніж сказав останнє слово. — Наступного разу тобі каюк! — кинув він Рованові.

Коли він пішов, Рован роздивився свою порвану сорочку й синець, який уже почав загоюватися. Він обвів язиком зуби, бо отримав ковзний удар у щелепу, але ушкоджень не було. Насправді вже й передні зуби майже відросли.

— Оце вистава, — заговорила Ренд, зберігаючи між ними кілька футів відстані.

— Можливо, мені варто і тебе випробувати, — дражнив Рован.

— Я за кілька секунд скручу тобі в’язи так само безжально, як ти торік скрутив своїй подрузі.

Вона намагалася його роздратувати, але він не вівся.

— Не будь така впевнена, — сказав їй він.

— О, я впевнена, але не маю інтересу це доводити.

Рован підозрював, що вона має рацію. Він знав, яка вона майстерна, бо, зрештою, вона брала участь у процесі його тренування. Вона знала всі його підступні прийоми і мала купу власних.

— Тайґер ніколи мене не переможе, ти ж це знаєш, правда? Він може знати прийоми, але не має клепки. Я щоразу його валитиму.

Ренд цього не заперечувала.

— То вали, — сказала вона. — Роби це щоразу.

— Який у цьому сенс?

Але вона не відповіла. Натомість наказала охоронцям повернути його в кімнату. На щастя, вони не прив’язали його до ліжка, але замкнули двері на три замки.

Десь за годину до нього прийшов Тайґер. Рован гадав, що той може злитися, але Тайґер не тримав образ.

— Наступного разу я тобі надаю, — засміявся він. — От серйозно, так надаю, що твої наніти здуріють.

— Супер, — мовив Рован. — Чекаю не дочекаюся.

Тоді Тайґер нагнувся ближче та прошепотів.

— Я вже бачив свого персня. Жниця Ренд показала його одразу після твоєї появи.

І тут до Рована дійшло…

— Це ж мій перстень.

— Про що це ти? Тобі ж так і не дали персня.

Рован закусив губу, щоб змовчати. Хотілося розповісти Тайґерові всю правду про женця Люцифера і про все, що він зробив за минулий рік, — але як це допоможе? Так він точно не завоює Тайґера, і жниця Ренд може в десяток різних способів обернути це проти нього.

— Тобто… перстень, який отримав би я, якби став женцем, — нарешті видав Рован.

— Агов, — співчутливо мовив Тайґер, — я знаю, що, певне, гірко через усе те пройти — і щоб тебе отак викинули, але обіцяю, що тільки-но отримаю персня, подарую тобі імунітет!

Рован взагалі не пригадував, щоб Тайґер був такий наївний. Можливо, це тому, що вони обоє були наївними, в ті часи, коли женці були неймовірними постатями, а збирання оповивали легенди про незнайомців.

— Тайґере, я знаю жницю Ренд. Вона тебе використовує…

На це Тайґер посміхнувся.

— Ще ні, — повів бровами він, — але все точно до цього йде.

Рован точно не це мав на увазі, але не встиг він нічого сказати, як Тайґер провадив:

— Роване, здається, я закохався. Ні — я знаю, що закохався. Тобто спаринги з нею — наче секс. Дідько, це краще за секс!

Рован заплющив очі й помотав головою, намагаючись витіснити цю картинку з уяви, але було запізно. Вона вкоренилася і вже ніколи не зникне.

— Тобі варто взяти себе в руки! Це йде не в тому напрямку, про який ти думаєш!

— Агов, прояви більше довіри, — образився Тайґер. — Ну, вона на кілька років старша. Коли я стану женцем, це не матиме значення.

— А вона тобі хоч розповіла про правила? Про Заповіді женців?

Це, здавалося, його здивувало.

— А є правила?

Рован спробував сформулювати зв’язну відповідь, але усвідомив, що це нездійсненне завдання. Що він може йому розповісти? Що смарагдова жниця — соціопатичне чудовисько? Що Рован намагався її прикінчити, але вона не здохла? Що вона без дрібки жалості пережує і виплюне Тайґера? Той почне сперечатися. Суть у тому, що Тайґер знову ляпав — якщо не фізично, то в голові. Він уже стрибнув з краю, і до справи взялася гравітація.

— Обіцяй, що будеш уважний і якщо побачиш щось дивне, то заберешся від неї подалі.

Тайґер розчаровано позадкував від Рована.

— Що з тобою трапилося, друже? Тобто ти завжди був трохи занудним, але зараз наче хочеш завалити першу реально класну річ, яку я колись мав!

— Просто будь обережний, — сказав Рован.

— Я не просто звалю тебе на наступному спарингу, а ще змушу зжерти власні слова, — мовив Тайґер. А тоді вишкірився. — Але тобі сподобається їхній смак — бо я аж настільки класний.