Шторм

14 Тайґер і смарагдова жниця

— Не дуже ти вправний, гульвісо.

Одягнена в яскраво-зелений одяг жниця з диким поглядом і дикими манерами збила Тайґера Салазара з ніг — і він боляче гепнувся на мат. Чому цю тоненьку річ називають «матом», якщо на ній так само боляче, як і на тиковій підлозі веранди пентгаузу, де вони зараз борються? Хоча Тайґер не надто заперечував. Навіть після того, як рівень його больових нанітів прикрутили до мінімуму, він почав отримувати задоволення від припливу ендорфінів, який супроподжував біль на тренуваннях. Це було навіть краще за ляпання. Звісно, з плином часу стрибки з високих будівель могли викликати звикання, але й рукопашний бій був не гірший — і тут щоразу було інакше. Єдина варіація під час ляпання бувала, коли під час падіння Тайґер дорогою об щось ударявся.

Він швидко знову опинився на ногах і знову боровся, завдаючи достатньо хороших ударів, щоб роздратувати жницю Ренд. Він збив її з ніг на підлогу і почав сміятися — а це її лише дужче розлютило. Він цього й хотів. Її вдача була її слабкістю. І хоча вона була набагато кращим за нього бійцем у брутальному бойовому мистецтві бокатору чорної вдови, але завдяки своїй вдачі вона ставала недбалою та передбачуваною. Йому якусь мить здавалося, що вона зараз кинеться на нього та почне вовтузити. Коли в неї здавали нерви, жниця тягала за волосся, виколупувала очі й дерла кожну незахищену ділянку тіла нігтями, які могли залишити глибокі сліди навіть на камені.

Але не сьогодні. Сьогодні їй вдалося стримати своє шаленство.

— Досить, — задкуючи з кола, сказала вона. — Шуруй у душ.

— Ви до мене приєднаєтеся? — дражнився Тайґер.

Вона самовдоволено посміхнулася.

— Колись я погоджуся на твою пропозицію, і ти не знатимеш, що робити.

— Ви забуваєте, що я — професійний тусівник. Вивчив кілька речей.

На цьому він зняв мокру від поту майку, демонструючи наостанок свій накачаний торс, і неспішно пішов геть.

На самоті приймаючи душ, Тайґер захоплено обдумував ту спокусливу ситуацію, в яку потрапив. На нього звалилося щось круте. Приїхавши сюди, він гадав, що буде якась звичайна робота. Але не було ні вечірки, ні гостей, окрім нього. Минуло більше місяця з його появи, а цій «роботі», здається, не було кінця — хоча він припускав, якщо насправді це навчання, то воно зрештою закінчиться. Але впродовж цього терміну він міг користуватися шикарним пентгаузом і їсти все, що влізе. Єдине, що від нього вимагалося, це займатися спортом і тренуватися.

— Варто підправити твоє тіло для прийдешніх днів, гульвісо.

Вона ніколи не називала його на ім’я. Тільки «гульвісою», коли була в гуморі, або «черв’яком» чи «мішком м’яса», коли була не в гуморі.

Хоча вона так і не розповіла, скільки їй років, він вирішив, що десь зо двадцять п’ять — і то природних двадцять п’ять. Коли старша людина повертає свій вік до двадцятьох, щось у ній дозволяє легко це помітити. В цій молодості відчувається перевтома. Але смарагдова жниця вперше проживала своє життя.

Щиро кажучи, він не був повністю переконаний, що ця жінка взагалі жниця. У неї був перстень женця, який видавався справжнім, але Тайґер ніколи не бачив, щоб вона ходила на збирання — а він достатньо знав про женців, щоб знати про квоту, яку вони мають виконувати. А на додачу, вона ніколи не зустрічалася з іншими женцями. Хіба вони не мусять зустрічатися кілька разів на рік? Ця зустріч називається конклав. Ну, можливо, в Техасі запровадили ізоляцію. Тут панували інші правила й традиції, ніж у решті Мерик. Його недаремно називають «регіоном Одинокої Зірки».

Та попри це, Тайґер не збирався зазирати дарованому коневі в зуби. Після родини, де про нього згадували навіть не в другу чергу, він був не проти побути в центрі чиєїсь уваги.

І тепер він став сильним. Спритним. Людиною, вартою заздрості й захоплення. Тож навіть якщо все це буде марно і смарагдова жниця відішле його звідси, навіть не подякувавши і не попрощавшись, він зможе одразу ж повернутися до розгульного життя — а враховуючи, яке він тепер має тіло, на нього буде неабиякий попит. Усі його кубики точно перетворять його на висококласну принаду.

А якщо його не відпустять, що тоді? Йому дадуть персня і відправлять збирати? Чи зміг би він це зробити? Він, звісно ж, утнув достатньо псевдосмертельних розіграшів — та хіба лише він один? Він, посміхаючись, пригадав найкращий з них. Зі шкільного басейну перед чисткою викачали воду, і в Тайґера виникла чудесна ідея заповнити басейн голографічною водою. Найкращий шкільний пірнальник піднявся на десятиметрову вежу і виконав ідеальний стрибок ластівкою, що закінчився ненавмисним ляпанням. Він видав просто зразковий зойк, перш ніж тимчасово померти. Це було майже варте триденного усунення від занять і шістьох вихідних, присвячених виправним роботам, які призначив йому Шторм. Навіть пірнальник, за кілька днів повернувшись із центру відродження, визнав, що це був класний жарт.

Але тимчасово й постійно мертвий — це цілковито різні речі. Чи здатен Тайґер назавжди урвати чиєсь життя й робити так щодня? Ну, напевно, він може стати таким, як той жнець, у якого навчався Рован. Жнець Ґоддард, що знав, як влаштовувати шикарні вечірки. Тайґер вирішив, що коли таке входить у посадову інструкцію, то з рештою він зможе впоратися.

Тайґер, звісно ж, не був цілковито впевнений, що справді навчається на женця. Бо, зрештою, Рован своє навчання провалив. Тайґерові було важко повірити, що йому вдасться досягти успіху там, де це не вдалося Рованові. Плюс Рован після цього досвіду змінився. Після пережитих психологічних змін він став безрадісним і серйозним. А от Тайґер не мусить витримувати цих психологічних викликів. Його мозок фактично в це не втягували, і його це влаштовувало. Мозок ніколи не був найкращим органом Тайґера.

Можливо, його тренують на охоронця жниці, хоча він навіть уявити не міг, навіщо хтось такий женцю. Нема таких дурних, щоб нападати на женця, коли покарання — збирання всієї твоєї родини. Якщо це справді виявиться правдою, Тайґер був не певен, що зможе прийняти цю роботу. Лише суворість і жодної влади? Щоб він погодився, вигоди мають бути першокласними.

— Гадаю, ти майже готовий, — тоді ж, за вечерею, сказала йому смарагдова жниця. Її бот саме подав їм обом нежирний стейк — і це був справжній стейк, а не синтезована їжа. Все-таки натуральний протеїн найкраще пасував для нарощування м’язів.

— Тобто готовий отримати свій перстень? — запитав Тайґер. — Чи ви маєте на думці щось ще?

Вона просто загадково йому посміхнулася, і це привабило його більше, ніж хотілося визнати. На початку вона йому не подобалася, але в жорстоких і водночас інтимних спарингах бокатору було щось таке, що змінило їхні стосунки.

— Якщо це про перстень женців, то хіба я не маю проходити випробування на конклаві? — поцікавився він.

— Повір мені, гульвісо, ти натягнеш на пальця той перстень, не відвідавши жодного конклаву. Це я гарантую особисто.

Тож він таки стане женцем! Тайґер зі смаком наминав решту вечері. Знати, куди його вела доля, було водночас п’янко і лячно!