Шторм

42 Країна Нод

Муніра з Фарадеєм трудилися всю ніч, по черзі лягаючи спати. Теми томів, які приховали в Бібліотеці Конгресу, варіювалися від сміховинних до піднесених. Дитячі книжки й політичні діатриби. Жіночі романи й біографії людей, які, певне, здавалася на той час важливими, але історія про них забула. А тоді нарешті, перед самим світанком, Муніра знайшла атлас світу, яким той був наприкінці двадцятого сторіччя, коли атлас надрукували. Та знахідка так її приголомшила, що довелося присісти.

За хвильку вона потрусила Фарадея, щоб розбудити, хоча спав він не надто міцно.

— Що таке? Ти щось знайшла?

Муніра всміхалася широко, за них обох.

— О, я точно щось знайшла!

Вона підвела його до розгорнутого на столі атласу, потріпані сторінки якого пожовкли від віку. На розгорнутій сторінці була зона Тихого океану. Муніра провела по зображенню пальцем.

— Дев’яносто градусів, одна мінута, п’ятдесят секунд на північ і сто шістдесят сім градусів, п’ятдесят дев’ять мінут, п’ятдесят вісім секунд на схід — це якраз центр сліпої зони.

Зморщені повіки Фарадея трохи розширилися.

— Острови!

— Відповідно до карти, їх називали Маршаллові острови. Але то були більш ніж острови…

— Так, — показав Фарадей. — Поглянь, як кожна група островів формує край масивного доісторичного вулкана…

— В параграфі на наступній сторінці написано, що там 1225 невеличких островів, навколо двадцяти дев’ятьох вулканічних закраїн, — вона показала на картографічні мітки. — Атол Ронгелап, атол Бікіні, атол Маджуро.

Фарадей зойкнув і підняв догори руки.

— Атоли! — вигукнув він. — Віршик! Це не «подзвін» — «a toll», а «атол» — «atoll»! Це не про дзвони, а про вулканічні атоли!

Муніра посміхнулася.

— Атол для заблудлих, атол для живих, атол і для мудрих — розплата за всіх, — перефразувала вона дитячий віршик, а тоді пересунула пальця до верхньої частини сторінки. — А ще є це! На північ від атолів, які стерли з карти світу, був острів, який і досі зустрічається на картах ери безсмертя.

Фарадей здивовано похитав головою.

— Острів Вейк! «Wake» означає «будити».

— Нас не буди, а линь сюди… Ось, на південь від Вейка, просто посеред Маршаллових атолів…

Фарадей зосередився на центральній частині найбільшого атолу.

— Кваджалейн… — сказав він. Муніра відчула, як він тремтить. — Країна Нод, край снів — це Кваджалейн.

Це підтверджувало все, що вони шукали.

Поки тривала тиша після їхнього відкриття, Мунірі здалося, наче вона щось почула. Слабкий механічний шум. Вона обернулася до Фарадея, який насупив чоло.

— Ви це чули?

Вони розвернули свої ліхтарики назовні, водячи ними по великому приміщенню, в якому було повно руїн ери смертності. В теслярській майстерні були цілі шари столітніх порохів. На них виднілися лише їхні сліди від взуття. Тут ціле століття нікого не було.

Але тоді Муніра дещо побачила високо в кутку.

Камера.

Всюди навколо них завжди бути камери. Це просто була загальноприйнята і необхідна частина життя. Але тут, у цьому таємному місці, вона видавалася навдивовижу зайвою.

— Вона не може функціонувати… — сказала Муніра.

Фарадей заліз на стільця і підняв до камери руку.

— Вона тепла. Певно, активувалася, коли ми зайшли в кімнату.

Він зліз донизу і глянув на місце, в якому вони роздивлялися атлас. Муніра могла визначити, що камера безперешкодно показує їхню знахідку… а це означає…

— Шторм бачив…

Фарадей повільно й серйозно кивнув.

— Ми щойно показали Шторму одну річ, про яку він ніколи не мав довідатися. Боюся, ми зробили жахливу помилку…