Покарання

Розділ 34

Через деякий час після пробудження, я роблю кілька висновків.

По-перше, я знову опинився у своєму часі, себто, у дві тисячі дев’ятому році. Принаймні таке відкриття дає полегшення та надію, що усе минуле залишилося позаду.

По-друге, усі недавні події нагадують мені сон або фантазію. Як письменник із безмежною уявою, я дуже добре розумію, до чого може привести створення власного, фантастичного світу утопічних, екзистенційних та навіть божевільних ідей.

По-третє, я більше не бачу Долини і, сподіваюся не зустріну ніколи Психотроп-Мага. Навіть, якщо він існує, то знаходиться у іншому світі. Тим паче, це все може бути моєю хворобою, як каже Пилип.

А я у багатьох речах йому довіряю.

І останнє: що робити далі? Якщо я дізнався дату своєї смерті та багато інших страшних та неприємних речей, то що залишається з цим робити? Зокрема, я бачив усі книжки, які напишу у майбутньому. Виходить, усе життя наперед мені відомо і тоді відпадає сенс у існуванні. Невже це розплата за вживання наркотиками?

Ні, я не вірю у розплати та страждання. Люди самі призначають собі кару і самі можуть її скасувати. Тільки як позбутися страшної таємниці? Я не хотів і не бажав приймати її в своє життя, але ця таємниця вже опинилася в глибинах самої підсвідомості, обминувши контроль свідомості хитрощами. Отже, мені треба повернутися до Зоряни і думати, як бути далі.

Я кохаю Зоряну і повинен із нею зустрітися. Чорт, та без кохання немає повноцінного життя, а лише жалюгідне, нудне існування. А дівчина не лише мене підтримає, а дасть надію жити далі, підніматися в гору. А ще мені потрібна допомога Пилипа Пшеничного.

Від цієї думки мені стало холодно. Адже я чудово пам’ятав, як втік із психлікарні на волю. Тільки я звернуся до Пилипа, то мене відправлять знову у заклад для божевільних. І цього разу я вже не виберуся. А в таких закладах, точно мене позбавлять бодай останніх крихт здорового глузду, раціональності, тверезого та адекватного погляду на життя.

Тому, звертатися за допомогою можна лише до Зоряни. Лише їй одній я довіряю повністю і готовий робити усе, що вона забажає. Алкоголь допоможе мені з часом забути усю страшну історію і не повертатися назад. Ми із Зоряною переїдемо жити в іншу місцевість, кудись в іншу країну та почнемо нове життя. Я буду писати романи, але вже під псевдонімом, щоб нічого не пов’язувало мене із минулим.

Правда, думати про це дуже легко. А от насправді я не знаю, що слід очікувати далі. Я ще не позбувся наркотичної та алкогольної залежності. Кинути наркотики дуже важко і я ще не готовий до такого рішучого, складного і головне єдиного правильного рішення.

Знаєте, що мене лякає в цьому? Невдалі спроби та повернення до психоделіків знову і знову. А якщо я кілька разів зірвуся, то потім взагалі буде дуже складно позбутися наркотиків. Але я повинен принаймні спробувати, а не мріяти.

З такими думками я відправився на зустріч із зеленим змієм.

В барі я випив декілька порцій текіли, покурив та пішов на вулицю поміркувати. Правда, нічого хорошого в голову мені не приходило. Треба повернутися до Зоряни, а там вже хай би що буде, мені все одно.

Я вийшов з бару і пішки направився до помешкання Зоряни. Йти треба було десь годину, але така піша прогулянка мене цілком влаштовувала. Проходивши мимо магазину, я побачив своє відображення у вітрині: бородатий чоловік із довгим, неохайним волоссям, який виглядав значно старше свого віку. Але такий вигляд мене влаштовував, адже тепер на вулиці мене буде важко впізнати. А зустрічатися із знайомим людьми та теревенити на світські теми мені зовсім не хотілося.

Із щемом на душі, сумнівами та відчуттям чогось такого невідомого, я підійшов до хвіртки, і дивився на будинок, де жила дівчина Зоряна. Як вона мене зустріне після усіх подій? Якщо мене шукають і хочуть повернути у психлікарню, то вона може відмовитися навіть бачитися зі мною. Правда, гадати мені було ніколи, бо хвіртка несподівано відчинилася і я побачив батька дівчини Івана, що спантеличено на мене дивився.

Я навіть розгубився на деякий час, бо ніяк не очікував його побачити тут серед робочого дня.

— Доброго дня, — поздоровався я. — Я можу побачити Зоряну?

— Навіщо ти сюди приїхав? Думаєш, втеча з психлікарні робить тебе благородним в очах моєї доньки?

Я не знав, що треба казати у відповідь і вирішив мовчати.

— Зоряна не хоче зустрічатися із психом. Тому, не турбуй більше нас. Краще йди у заклад на лікування. Твоя деперсоналізація особистості дуже небезпечна для тебе та для суспільства.

— Це маячня. Я цілком здоровий. То можна побачити вашу доньку?

— Не можна, — лаконічно відповів він і вже збирався зачинити хвіртку, але я схватив рукою дверці, щоб їх не закрили. — Мені шкода бачити, як ти страждаєш. Але твоя хвороба прогресує і треба негайне лікування.

— Послухайте, Долина справді існує. Історія дуже неймовірна, але ви повинні мені повірити. Я хотів лише побачитися із Зоряною, щоб з’ясувати наші стосунки.

— Тут немає чого з’ясовувати.

— Дозвольте, це нам із дівчиною вирішувати, — заперечив я. — Все одно я зустрінуся з вашою донькою. Шкода, що ви стаєте на заваді. Вона просто не знає всієї правди. Але я все доведу.

— Марно, — гукнув Іван, коли я вже розвернувся і пішов назад.

Але мене його слова обходили стороною. Були значно важливіші питання, які потребували негайного їх вирішення. знайти, незважаючи на усі перешкоди на своємау є в цьому часово-просторовому континууму, то я повинен її обоваязково дається роз.

Покуривши, я пригадав, що дівчина цілком ймовірно може зараз знаходитися на парах. Отже, мені слід їхати до університету. Я сів на маршрутку і за годину вже знаходився біля учбового закладу.

Але думками я постійно повертався до Долини, з якою бачився у майбутньому. Після сеансу спілкування з духом, ми пройшли крізь синю субстанцію і опинилися у моєму часі. Вона повинна бути десь недалеко, якщо потрапила разом зі мною у теперішній час. А якщо вона залишилася у своєму вимірі?

Я зрозумів, що все насправді набагато складніше, ніж я думав. Якщо я знову почну відчувати себе в її тілі, то остаточно стану психом. Але повертатися назад до закладу божевільних я не збираюся.

Опинившись серед натовпу студентів, я знайшов розклад занять, де займалася потрібна мені група. Я чекав двадцять хвилин, поки не пролунав дзвоник і студенти почали виходити на перерву, жваво обговорюючи тусовку сьогодення у гуртожитку. Зоряна вийшла серед останніх, із подружкою. Я повільно пішов за ними, чекаючи нагоди, коли можна буде з нею поговорити на одинці.

— Остапе!

Я обернувся на вигук і побачив перед собою Аліну, що виглядала неймовірно у своїй зеленій коротенькій звабливій спідниці, показуючи більшу частину спокусливих, засмаглих ніг.

— Привіт!

— Привіт! А що ти тут робиш? — спитав я, відчуваючи деяку ніяковість.

— Як — що? Тіпа, учуся… Больше з подругами болтаю, тусуюся… А ти як?

— Нормально. Аліна, — я взяв дівчину за руку і подивився їй у вічі. — Ти можеш зробити для мене одну послугу?

Вона лукаво мені посміхнулася і я зрозумів, що не байдуже їй. Хоча, сам не дуже цікавився нею.

— Непристойну послугу?

— Дуже непристойну. Я хочу зустрітися із Зоряною, але вона мене уникає. Ти зможеш її позвати в цю вільну аудиторію? Хочу із нею поговорити та дещо розібрати. Попроси її сюди зайти для нібито якогось питання. Придумай щось. Наприклад, скажи, що на неї чекає викладач з математики… Гаразд?

— Ну, гаразд. Я щось вигадаю. А з тебе пиво.

— Домовилися. Буду чекати у тій аудиторії.

Через кілька хвилин Зоряна зайшла у аудиторію в слід за Аліною і побачила мене. Подиву на її обличчі майже не було, наче вона наперед знала, що зустріне мене. Хоча, жіноча інтуїція їй могла підказати такий варіант.

— Не буду більше вам заважати, — Аліна вийшла з аудиторії, зачинивши за собою двері.

Спочатку ми мовчки дивилися один на одного.

— Навіщо ти сюди прийшов?

— Твій батько не дозволяє мені бачитися із тобою. Але я не можу жити без тебе… Тому прийшов.

— Як твоя хвороба? — поцікавилася вона трохи співчутливим тоном.

— Немає ніякої хвороби. Я бачив реально Долину. Це вплив наркотиків, але я вже перестав їх приймати. А взагалі я адекватно сприймаю навколишній світ.

Я не мав наміру розповідати їй про свою подорож у майбутнє та спілкування із Психотроп-Магом за допомогою автоматичного письма. Ці деталі я залишив поза увагою, розуміючи, що тоді точно вона ніколи мені не повірить. Хоча, дівчина і так з недовірою до мене відносилася.

— Послухай, ти не знаєш, що я пережив. В тій божевільні мене б зробили психом насправді. Але я втік для того, щоб позбутися психоделічних видінь і повернутися до нормального життя. Ти можеш мені не вірити до кінця, але якщо, ти мене кохаєш, то все повинна зрозуміти. Я кинув наркоту і почав краще сприймати реальність. Але потрібен час, щоб усе змінилося. Розумієш, лише час усе змінює.

— Остапе, я вірю тобі. Не зважай на інших. Але я… я не знаю, як нам бути… Тато не дозволяє мені бачитися із тобою.

— Якщо причина тільки в цьому, то я не бачу проблеми. Ти доросла і приймаєш рішення самостійно.

Зоряна стривожено на мене подивилася.

— Але твоє становище… Остапе, тебе можуть знову замкнути у психлікарні.

— Мені байдуже, що станеться далі. Хай увесь світ перевернеться, але я тебе кохаю і це квінтесенція життя, — я нахилився до дівчини і поцілував її у вуста, які з радістю для мене відкрилися.

— А давай поїдемо до тебе! Я так скучила за тобою, — несподівано запропонувала вона, важко дихаючи від збудження.

Звісно, мене не довелося довго вмовляти і через пів години ми опинилися у моїй квартирі.

Після випитого вина, я перейшов до рішучих дій.

Ми продовжили любовні ігри на дивані, які понесли нас у паралельну реальністю плотських насолод, від яких втрачаєш розум. В такі моменти відчуваєш справжній смак життя і розумієш, що буває час дорогоцінний, як ніколи. Наприклад, як зараз.

— Що будеш робити далі? — спитала Зоряна.

Ми лежали голі у ліжку і вигляд її набухлих перс мене знову збуджував. Моя рука зупинилася на її стегні і повільно, легенько погладжувала. Я був повністю розслаблений і задоволений. Не хотів ні чим перейматися.

— Якби ж я знав, що завтра подарує нам новий день. Та зараз має значення лише те, що ми разом.

— То давай поїдемо кудись далеко відпочити. Ти забудеш про свої кошмари. Почнеш нове життя без наркоти.

— Гаразд. Я теж хочу розвіятися від реальності. Завтра вирушимо десь у Карпати на місяць. Якщо ти зможеш кинути універ.

— З тобою, любий, я готова на все.

Мені слова дуже сподобалися. Я розсміявся і поцілував дівчину. Ми знову зайнялися сексом, гоцанням на ліжку, стрибками та криками.

Новий день обіцяв сюрпризи.

Не дуже втішні.